"Університетське Слово"

Як повідомляє VOGUE.ua, письменник і поет Сергій Жадан  у рамках проекту «Роздідові» вирушає в турне разом з агентством "АртПоле". Тур почнеться з Бердянська й потім пройде в декількох містах Східної України – Маріуполі, Краматорську, Слов'янську, Бахмуті (Артемівську), Сєвєродонецьку і завершиться в Києві 9 березня.

Бекграунд. Проект  "Розділові" являє собою мультимедійну виставу, яку супроводжують вірші Жадана. Ідея створення належить режисерові Ользі Михайлюк. Віршами, музикою та відео учасники «Розділових» доноситимуть свої ідеї до бердянців 29 лютого у Бердянському художньому музеї.

Це – чудова можливість для студентів БДПУ провести вечір із користю, а також отримати естетичне задоволення від зустрічі із відомими культурними діячами. Вхід вільний.

Аліна Голованова,
студентка БДПУ 

Інтерв`ю

Україна пережила велику кількість перешкод до жаданої незалежності, не раз їй змінювали назву, хотіли знищити, стерти всі думки українському народу про свою суверенну та соборну державу. Єдине, що врятувало нас, що понищило плани ворогів є рідна українська мова. Слово, яке від колиски супроводжує по життю. Що змінилось в суспільстві по відношенню до рідної мови? В чому її таємнича міць? На ці та інші питання я побесідував з кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української мови та методики викладання фахових дисциплін Світланою Миколаївною Глазовою:

– Вдячний Вам, що Ви погодились на інтерв’ю. Світлано Миколаївно, українська мова піддавалась лінгвоциду за каденції Януковича. Наскільки кардинально змінилась ситуація після Революції Гідності?

– У Бердянську докорінно ситуація, на жаль, не змінилась. Однак позитивним є те, що недавно я була з дитиною на конкурсі у Києві і там всі намагаються розмовляти українською, навіть якщо і не чистою.

– Україна – багатонаціональна країна. Чи вважаєте Ви за потрібне збільшити кількість державних мов?

– Ні, звісно, бо кожна країна в деякому аспекті багатонаціональна, однак національною мовою в нас є лише одна, мова нашого етносу.

– Пані Світлано, існують люди, які часто використовують фразу: «Хоч я живу в Україні, але не обов’язково володіти українською». Наскільки ця думка хибна?

– Як філолог, я стверджую, що думка є хибною. Але все залежить від виховання майбутніх поколінь. Якщо у майбутньому всі будуть не тільки розмовляти українською, але й мислити нею, то, звісно ж, ми виховаємо патріотичну націю.

– Солов’їну забороняли 134 рази, однак вона все-таки гідно квітне на тлі своїх «сестер». В чому її секрет?

– Українська є мелодійною на рівні з італійською, не менш різноманітною за французьку, а при порівнянні з російською можна зауважити, що на відміну від неї, в нашій мові 5 слів можуть означати одне, тобто відкривати багатогранність його значення.

– Історично склалось так, що тривалий час Україна була розділена між різними державами. Наскільки їх культури вплинули на українську, цей історичний процес стимулював розвиток нашої мови чи завдавав їй шкоди?

– Звісно, зашкодив. Знання великої кількості мов, безумовно, тільки покращує розвиток і лексичний склад людини, але українська мова під впливом інших культур, а, відповідно, і мов дійсно забруднилась.

– Світлано Миколаївно, на превеликий жаль, більшість українців згадує про важливість мови лише на свята, приурочені їй. Що може змінити дану ситуацію?

– Все залежить від того, як це поєднується в собі. Все починається з сімейних мовних традицій, тобто виховання любові до рідної мови в родині. Пізніше, але не менш важливіше, є те, щоб у дитсадках та школах українською спілкувались не лише на заняттях. Все зміниться, якщо ми зможемо з самого дитинства виховувати любов та повагу до свого коріння, народу, мови.

Із доцентом Світланою Глазовою
розмовляв Сергій Біленький
студент-журналіст БДПУ,
практикант «УС»

В одному з приміщень головного університетського корпусу розмістився архів. Відлік своєї історії сховище БДПУ починає зі створення на базі Вчительського технікуму педагогічного інституту, коли в 1933 р. почали надходити перші документи. Спочатку архів розміщувався в гуртожитку №1, який займав три кімнати. Там документація зберігалась з 1953 до 1997 року, а у 1998 архів переїхав до будівлі головного корпусу .

В  архіві знаходиться вся документація з часів створення Бердянського педагогічного інституту і до сьогодення. Зокрема, в архіві зберігаються накази заснованої діяльності університету 1933–1986 рр.,щодо особового складу студентів 1986-2015 рр., особові справи студентів за 1953-2012 роки, особові справи співробітників, викладачів, працівників університету з 1943 по 2013 рік., протоколи державних екзаменів (1960-2012 рр.), накази з кадрових питань (1985-2013 рр.), а також тимчасові документи інститутів та кафедр з терміном зберігання 5-10 років.

«Робота в архіві дуже цікава, адже завдяки цій професії можна відкривати для себе невідомі для більшості сторінки історії нашого університету. І це буде абсолютно достовірна подорож, в якій кожен документ є сходинкою від минулого до наших днів», – розповіла нам завідувач архіву БДПУ Юлія Регуш.

До архіву БДПУ звертаються дуже часто. Переважно для того, щоб одержати підтвердження  про навчання в БДПУ, забрати забуті дипломи, отримати певні довідки  для прийняття на роботу або виходу на пенсію. На жаль, на даний момент весь архів знаходиться лише у паперовому вигляді.

Дар’я Асауленко
Сергій Біленький,
студенти-журналісти,
практиканти «УС»
Світлини авторів

 

Сьогодні, 10 лютого, о 13 годині студенти першого курсу  Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ на чолі з кураторами відвідали музей «Подвиг» з приводу 110-ї річниці з дня народження героя Радянського Союзу Дмитра Григоровича Чубаря.

Ведучою заходу була Ярослава Воробйова, яка після вступного слова про нинішні трагічні події на Сході, познайомила аудиторію з Любов’ю  Сергієнко – пенсіонеркою-волонтеркою, нагородженою Почесним орденом міста та Почесною медаллю «За великий внесок у розвиток міста Бердянська». Любов Гаврилівна подарувала музею прапор, отриманий від полку «Азов».

Друга частина заходу була присвячена безпосередньо Дмитрові Чубарю. До початку Другої світової війни Дмитро Григорович працював у риболовному колгоспі ім. Леніна. Пізніше вже під час бойових дій був удостоєний звання майора та начальника політвідділу 69-ої танкової бригади 3-ої Гвардійської танкової армії. Свого часу донька героя Раїса передала до музею сімейні фотографії, воєнний квиток та зошит спогадів батька під час дій на фронті, котрі були представлені всім присутнім у залі.

На ювілейну річницю пам’яті героя був запрошений його племінник – Віктор Чубар, який розповів про дядька, як про члена родини, а не лише як про історичну постать. «Це була дуже проста людина, далека від марнославства», – згадував він.

Серед присутніх був і голова міської ради інвалідів ДСВ та ЗСУ Микола Філімонов, котрий розповів про внесок волонтерських організацій в розвиток подій на Сході. Він подякував університетській волонтерській організації «Наші атланти», зокрема, Анетті Омельченко та Степану Гериліву за допомогу воїнам, котрі мужньо захищають Україну в зоні АТО. Микола Іванович закінчили свій виступ настановчими словами, адресованими студентам : «Гарно навчайтесь, аби в нашому місті було якомога більше кваліфікованих професіоналів, котрі гідно би представляли Бердянськ».

Наостанок заходу Ярослава Воробйова  підбила підсумки, наголосивши на тому, що студенти мають вивчати історію рідного краю та знати подвиги своїх пращурів.

Юлія Коверга,
Едуард Карнаух (фото),
студенти-практиканти
«Університетського Слова»

Редакція «Університетського Слова» звертається до студентів  БДПУ. Стали відомими випадки прогулянок молодих осіб не таким уже й замерзлим морем. Серед молоді нашого міста є романтична, проте цілком нездорова традиція – щороку, коли бодай трохи замерзає берег моря, ходити до маяка й назад. Бажаючих залишити напис на маяку, на кшталт «Тут був Вася» щороку не меншає. Незважаючи на те, що трапляються нещасні випадки, «прогулянки по воді» не припиняються.

Тож ми просимо вас, студентів, берегти себе та цінувати своє здоров’я. Залиште згадку про себе набагато цікавішими вчинками, успішно закінчивши наш університет.

Аліна Голованова,
кореспондент
«Університетського Слова»

Останнім часом ми все частіше стикаємось із таким явищем, як «stand up». І з кожним днем популярність цього поняття все зростає. Нерідко можна зустріти гумористичні групи в соціальних мережах або ж переглянути  відео з відомими коміками.

Але почнемо спочатку : що взагалі таке stand up? Це – гумористичний виступ перед живою аудиторією, один із жанрів розважальних програм. Частіше для таких виступів організовуються тематичні клуби. Наше місто не стало виключенням.

Сьогодні, 9 лютого, ми, студенти БДПУ, зустрілись безпосередньо з людьми, які надумали внести щось нове у гумористичне життя перлини Азовського узбережжя. Члени товариства ТО «SABJ» вирішили провести кастинг для вмілих коміків, які мають бажання реалізувати свої таланти на сцені. Взагалі це товариство складається з 5-и амбіційних та творчих хлопців – про це нам розповів один із організаторів Богдан Мілусь. Також він наголосив на тому, що брати участь можуть не лише студенти, але й всі бажаючі, тобто ніяких обмежень. Натхненням для хлопців стала програма «Stand up-шоу», яку ми нерідко можемо побачити або на телебаченні, або в мережі Інтернет.

Тому, якщо твоїм батькам та друзям «набридло» слухати твої жарти, то ти можеш спробувати реалізувати свої творчі здібності на сцені. За детальнішою інформацією звертайтесь за електронною адресою https://vk.com/bodkabossvsihpavukiv, або за електронною поштою: sabj.official@gmail.com .

Наостанок хочеться побажати хлопцям творчих наснаг, якомога більше ідей та, звісно, ефективних результатів.

Кристина Лисенко,
Юлія Коверга (фото),
студентки-практикантки
«Університетського Слова»

8 лютого  2016 року серед студентів І курсу Інституту філології та соціальних комунікацій пройшов І етап Всеукраїнської студентської олімпіади з напряму «Журналістика». Кінцеві результати олімпіади поки що невідомі, тому бажаємо успіхів і перемоги всім учасникам!

Нагадаємо, що 22 лютого планується І етап Всеукраїнської студентської олімпіади з напряму «Журналістика» серед студентів ІІ, ІІІ, ІV курсів.

Кафедра соціальних комунікацій

 ІФСК БДПУ

У січні ц.р. на базі КУ «Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів» під девізом: «Майданчикам для дітей БУТИ!» пройшов черговий партисипативний воркшоп на базі КУ «Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів». Результатом роботи стало рішення про запровадження інклюзивної освіти у Бердянську. Міська влада та Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) на території Центру планують організувати два заклади: один для дітей з особливими потребами, другий – дитячий садок звичайного типу, а також створити новий вуличний простір, основу якого складають ігрові тренажери та зони релаксації. Це дасть можливість виховати толерантність як важливу рису особистості починаючи з дитинства. Зробити це можливо за допомогою інклюзивної освіти, яка передбачає включення дітей з особливими потребами в соціум.

Осторонь не залишились викладачі кафедри прикладної психології та логопедії та представники волонтерського загону «Крок на зустріч» Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти. Наші педагоги та студенти взяли участь в обговоренні таких питань: як правильно інтегрувати дітей з особливими потребами в суспільство здорових дітей, як поєднати ігровий та спортивний майданчик для їх потреб, як зробити ігрові тренажери доступними для дітей з різними діагнозами.

 

Саме завдяки активній участі представників БДПУ була вирішена проблема щодо територіального планування майбутньої єдиної ігрової зони для дітей з обмеженими можливостями та з нормою розвитку.

Всі присутні були готові йти на співпрацю та дуже вдячні за те, що дане питання розглядається на міжнародному рівні. Зустріч дала поштовх до здійснення того, що колись здавалось неможливим на теренах нашого міста.

Ганна Мицик,
асистент кафедри
прикладної психології та логопедії
Фото з архіву Ганни Мицик

 

Учора, 8 лютого, о 19 годині в першому Антикафе Бердянська відбулася зустрічі шанувальників та любителів фотографічного мистецтва (в тому числі й студентів БДПУ) з фотографом та письменником Вадимом Зібровим (див. світлини). Організувала захід Ксенія Клейнос, але запросила фотографа Олена Мілько – старший науковий працівник музею історії міста Бердянська.

Життя – це не ті дні, котрі пройшли, а котрі запам’ятались. А фотографія – це саме те, за допомогою чого ми можемо згадувати, ніби повертатись у минуле, у той час, у цю ж хвилину, секунду, коли саме було зроблено фото. А гарна фотографія дозволяє зрозуміти як насправді мало бачать наші очі.

Розпочав зустріч Вадим Зібров так : «Я не позиціоную себе як професійний фотограф. Чому? Тому, що для мене це життя». Майстер – родом із Кривого Рогу, з фотосесіями відвідує різні міста не лише України, а й світу. Мистецтву фотографії присвятив уже 16 років свого життя, займається також приватним навчанням. «Спочатку це не було бізнесом. Для мене це перш за все творчість, котра, якщо буде подобатися людям, то вони будуть готові за це платити. Кожна людина, яка хоче чогось досягнути, повинна намагатися зробити так, аби сьогодні було краще, ніж учора. Двигун мого особистого творчого прогресу – це постійно прагнути кращого та ставити високі життєві цілі» – ділився роздумами Вадим Зібров. У своїй роботі фотограф дивиться, перш за все, на особистість, підбираючи образ, виходячи з тривалого спілкування, та не полюбляє, коли його обмежують в діях : « Мій погляд ні за які гроші не купується, якщо мене ставлять у рамки. У житті все корисно, але ніщо не повинно нами керувати».

 

Не лише фотографія стала приводом до зустрічі з Вадимом Зібровим. У залі Антикафе майстер із Кривого Рогу презентував свою книгу «Окна», котра була видана ще 3 роки тому. Творив письменник 4 місяці та, як результат, маємо 80 сторінок книги, головний герой якої – фотограф. Усі бажаючі наприкінці вечора мали можливість придбати книгу з автографом.  «Як я її написав? Я й сам досі не знаю» – посміхаючись, говорив автор.

Завершуючи зустріч, фотограф та письменник процитував Гоголя: «Немає вищої з насолод, як насолода творити…». Хочеться побажати Вадиму Зіброву творчих успіхів та звершень як у фотографії, так і в слові…

Юлія Коверга, 
Кристина Лисенко (фото), 
студентки-практикантки
«Університетського Слова»

 

Викладачі кафедри прикладної психології та логопедії Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти Ганна Лопатіна, Ольга Сербова та Наталя Цибуляк взяли участь у 11-ій Зимовій психологічній школі «Методологія і техніки роботи з людьми в складних життєвих обставинах і ситуаціях невизначеності». Так, протягом 5 днів (з 30 січня по 3 лютого 2016 ц. р.) у мальовничому казковому с. Пилипець Закарпатської області під керівництвом доктора психологічних наук, професора Швалба Юрія Михайловича учасники з усієї України обговорювали низку важливих психологічних проблем сьогодення, зокрема: суб’єктні параметри переживання ситуації; життєві зміни як основа особистісного проектування; життєві цілі і типи ціле покладання; технології та принципи роботи з людьми в складних життєвих обставинах і ситуаціях невизначеності тощо. Навчання видалось дуже насиченим та цікавим, адже проходило в формі організаційно-ділової гри, а довершували його чудові краєвиди та чисте повітря українських Карпат. 

Ганна Лопатіна, 
кандидат педагогічних наук, 
доцент кафедри прикладної психології та логопедії
Фото автора

4 березня в головній актовій залі Бердянського державного педагогічного університету відбудеться конкурс «Міс БДПУ – 2016», традиційно приурочений міжнародному жіночому дню. Це весняно-святкове сценічне урочистя проводиться вже багато років, під час якого університетські красуні, окрім головного звання», виборюватимуть першість у таких номінаціях: «Віце-міс Університету», «Міс Глядацьких симпатій», «Міс Грація», «Міс Посмішка», «Міс Чарівність», «Міс Привабливість», «Міс Оригінальність».

 

У конкурсі беруть участь вісім найкращих студенток з різних факультетів/інститутів університету. Підготовка учасниць  розпочалась ще в минулорічному листопаді. Цікавим фактом є те, що, на відміну від минулих років, у "Міс БДПУ" беруть участь лише дебютантки. Сама структура концертного дійства (різні конкурси +) кожного року змінюється, залишаються незмінними тільки дефіле конкурсанток та останній вихід. Також кожного року змінюється  тематика свята. Під час концерту виступатимуть не тільки конкурсантки, а й студенти з різних факультетів/інститутів нашого університету, які урізноманітнять свято цікавими вокальними номерами.

У підготовці до свята активно допомагає комітет профспілки  університету (голова – Віталій Лола), зокрема в придбанні корони для переможниці, стрічок та подарунків для учасниць.Організацією свята займається відділ з виховної роботи БДПУ, а також активну участь беруть заступники директорів і деканів з виховної роботи інститутів і факультетів. За сценарій та роботу з конкурсантками відповідає організатор культурно-дозвільної діяльності Анастасія Савон. Журі ще не визначене, однак вже зараз відомо, що це переважно будуть підприємці, які також вручать невеличкі подарунки учасницям.

 

Цей конкурс покаже не тільки вроду й чарівність дівчат, а й їх розум та кмітливість. Також кожна конкурсантка зможе представити свою майбутню професію. Тож підтримаємо дівчат та побажаємо їм натхнення та перемоги!

Дар`я Асауленко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка «УС»
На світлинах: цікаві моменти з 
минулорічних університетських конкурсів краси
Світлини з архіву «Університетського Слова»

 

 

Інтерв`ю

Останні два роки кожен українець живе лише однією мрією – поверненням миру та відновленням кордонів нашої Неньки. Однак війна триває, і поки не відлунає останній вибух всі живуть у ритмі боротьби. Життя на мирній території не робить нікого байдужим до ситуації на Сході – люди допомагають переселенцям, займаються волонтерством, зокрема, допомогою армії. Не лишився осторонь і Бердянськ. В нашому місті існують три волонтерські групи, однак сьогодні мені випала честь взяти інтерв’ю у кандидата педагогічних наук, доцента кафедри музичного виховання, Анетти Іванівни Омельченко:

– Дякую, що знайшли вільний час для розмови. І перше питання – Ви, як одна з засновниць університетських «Наших Атлантів», знали, що ідея 4 людей трансформується у щось більше?

– Так, ми ніколи й не сумнівалися, що зможемо об’єднати значну  патріотичну частину населення міста й не тільки… І відрадно те, що до нас  також приєднались і переселенці, зокрема пані Любов, пан Олександр тощо. Не лишилися осторонь і приватні підприємці – Байдала В. В., Канаров В. А., Зінченко О. В. Сьогодні дуже багато людей допомагають нам готувати фронтові вантажі в зону АТО.

– Анетто Іванівно, як швидко минає час для волонтера?

– Час летить. Більше, ніж півтора року ми займаємося волонтерством. Кожного разу сподіваюсь, що ця поїздка буде останньою.

– Пані Анетто, що Ви відчуваєте, коли віддаєте захисникам України допомогу? Що бачите в їх очах?

– Відчуваю гордість за те, що в нас є такі захисники, такі мужні  чоловіки, біль за те, що вони в таких важких умовах. В їх очах бачу вдячність та повагу. Є бажання кожного обійняти й захистити від куль.

– Чи бувають моменти, коли опускаються руки? Що тоді є стимулом?

– Не буває. Таких моментів немає, бо поки йде війна, ми потрібні їм там, на фронті. Ми не розрізняємо з нашого краю чи ні, доброволець ти чи військовий ЗСУ.

– Чи співпрацюють між собою волонтерські групи Бердянська? Якщо так, то наскільки щільно?

– Так. Більше співпрацюємо з «Захистом». Часто телефонуємо для допомоги один одному, запитуємо про потреби, пропонуємо свою допомогу…

– Що, на Вашу думку, є патріотизмом, в реаліях, де межа між популізмом і справжньою любов’ю до Батьківщини ледве відчутна?

– Патріотизм – це розуміння того, в якій країні ми живемо, повага до воїнів, які захищають Україну, повага до рідної культури та мови. З цього витікає все інше…

– Анетто Іванівно, чого найбільше потребує нині «Наші Атланти»?

– Більше розуміння серед населення. І, звичайно, активнішої допомоги при формуванні чергового фронтового вантажу…

– Вдячний Вам за цікаве інтерв’ю. Удачі в цій важливій і нелегкій справі та, звичайно ж, швидшого повернення миру в Україну.

– Всі ми чекаємо миру. Дякую, удача нам потрібна завжди.

Розмовляв із Анеттою Омельченко
студент-журналіст БДПУ, практикант «УС»
Сергій Біленький
Світлини з архіву
«НАШИХ АТЛАНТІВ»