З тих пір, як мені довелося покинути рідний дім через окупацію, я ставила собі запитання: «як жити далі?», «як почати будувати нове життя в чужому місті, де в мене нікого та нічого немає».
Після безлічі втрат та болю, здавалося, що надія на щасливе майбутнє загублена. Але, нарешті, я зрозуміла – наше життя лише в наших руках, і не треба падати духом, а потрібно будувати нове життя.
Перший крок – це прийняття своєї нової реальності. Минаєш через вогонь та бурю війни, і тепер важливо зрозуміти, що все пережите – тепер частина минулого, і треба будувати нове майбутнє. Свідомість того, що ти вижив і готовий перейти до нового етапу, – це той ключ, який відкриває двері до можливостей.
Далі, це час для самовідкриття. Я занурилася в різноманіття хобі та занять, які раніше відкладала. Виявляється, читання книг, малювання або навіть просто прогулянки на свіжому повітрі можуть бути терапією для душі, роблячи кожен день особливим. Тому ніколи не варто відкладати все на потім, адже ми живемо всього лише одне життя.
Забуті мрії та цілі теж знову стали актуальними. Замість того, щоб дивитися на світ крізь призму темного минулого, я звернула увагу на те, що може бути досягнутим у майбутньому. Вивчення нових професій та самопізнання – це те, що розширює мої горизонти та надає новий сенс життю.
Ще однією неймовірною опорою стала підтримка рідних. Спільне ділення досвіду та почуття, підтримка у важкі моменти – це надзвичайно важливо при будь-якому переході до нового етапу життя.
Отже, початок нового життя – це виклик, але також і можливість. Світло свічки може розсіяти найтемніші куточки, і ви можете відкрити нову главу – повну можливостей, надії та гідності.
Важливо не забувати, завдяки кому ми живемо. Треба не забувати про наших військових і допомагати їм будувати наше щасливе та мирне майбутнє.
Яна Курган,
здобувачка вищої освіти спеціальності 061 Журналістика
