Записи

Опубліковано

УВЕРЕННЫМ ШАГОМ К МЕЧТЕ

Наверное, почти каждый из нас хоть раз мечтал побывать за границей. Не обязательно жить, возможно просто отдохнуть, посмотреть как работают другие люди и в каких условиях живут. Меня зовут Руслан Алиев и я тот парень, который вот так просто мечтал об этом и ничего не делал для воплощения казалось бы далекой мечты. Постоянно твердил себе : «Руслан, вот когда ты заработаешь много денег, когда у тебя будет красивая жена и работа, вот тогда и поедешь смотреть мир!». И что вы думаете ? Я понял, что это полная глупость, только непосредственно находясь в Турции. Как оказалось – все намного проще. Желание действовать, а не желание иметь, вот что вам нужно. Если вы откроете глаза, то поймете, что возможностей вокруг нас сегодня очень много.

А на самом деле все намного проще, чем казалось всё это время. Родился и живу в Бердянске. У меня нет отца, но зато есть прекрасная мама и братик, которых я люблю больше жизни. Учусь в БГПУ, изучая журналистику и ничем не отличаюсь от обычного парня моего возраста. Одним солнечным весенним утром, я, как всегда, пошел на пары и не подозревал о том, что сегодня услышу новость, которая вскоре навсегда изменит мою жизнь. Раздался звонок, все сели за парты и начали внимательно слушать лекцию преподавателя. В это время на развороте своей тетради я старательно вырисовывал непонятные дома со странными окнами, не то, что я бы увлекался архитектурой и творчеством, как просто мне это занятие именно на лекциях приносило большое удовольствие. И тут раздается стук в классную дверь, заходит Степан Николаевич Герылив, наш любимый учитель по журналистике. Его взволнованная речь само собой не могла не притянуть глаза каждого, кто сидел в аудитории: «Ребята, я только, что был у заведующей кафедрой менеджмента гостиничного, курортного и туристического бизнеса нашего университета Галины Владимировны Козачковской. Она давно уже сумела наладить хорошие связи с туристическими фирмами – нашими восточными партнерами. В общем, у меня для вас отличная новость: в этом году у каждого из вас есть возможность полететь в Турцию на несколько месяцев для прохождения практики и работы…» И тут я сразу про себя подумал : «Та ну, какая Турция, фантастика какая-то..». Он продолжил: «У нашего университета есть договоренность с российской компанией «Санрайз Тур» и они хотят набрать юношей и девушек на сезонную работу в качестве гидов. Вам нужно всего лишь желание, стремление узнать что-то новое и конечно же загранпаспорта. Не теряйте времени, записывайтесь, у вас все получится!»

В тот день эта новость была главной темой для разговора в нашей группе. Ребята, которые бывали ранее за границей, постоянно твердили, что минусов в этой поездке абсолютно нет. И тут я действительно серьезно задумался.. Пришел домой, открыл страницу всеми любимого Google и начал читать любую информацию относительно «Санрайз Тур». Нашел много позитивных отзывов, узнал, что эта компания пользуется хорошим авторитетом среди тур операторов, работающих в этом направлении и задал себе вопрос : «А почему бы и нет?». Посоветовался с родными и друзьями, все обдумал, и наследующее утро внес свое имя в бланк желающих. Большим преимуществом этой поездки также было то, что компания берет на себя все затраты относительно нашего перелёта в Анталию и проживания на протяжении шести месяцев, поэтому денег от нас особо не требовалось. Несколько часов прощания с близкими людьми и вот я на борту самолёта. После недолгого перелёта я делаю первый шаг по турецкой земле, начинаю осматриваться вокруг себя и понимаю, что попал в другой мир. На каждом шагу пальмы, повсюду непонятные мне надписи на турецком языке и даже воздух в Анталии чем-то отличался. Сперва нас познакомили с начальством. Именно они на протяжении одной недели обучали новичков и рассказывали нам абсолютно всё об этой непростой, но интересной работе.

Вместе со мной приехало много студентов. Нас вместе поселили в один отель и за неделю тренингов мы хорошо сдружились. Как и предупреждали настало время распределения по регионам. Мемдух бей – это наш руководитель, который проводил тренинги и рассказывал нам тонкости нашей работы в Турции. У него огромный опыт работы в туризме и я узнал от него много интересного. Также меня поразило, что Мемдух бей знал каждого по именам, а ведь нас было более 50-ти человек и знакомы мы с ним всего-то несколько дней. И вот он произносит моё имя, я встаю и слышу фразу : «Руслан, ты едешь в Белек…».

Как вскоре окажется, я попал в самый богатый и интересный регион. По окончанию тренингов нам устроили веселый корпоратив на яхте, где собрался весь штат нашей компании и даже специально прилетел с Москвы пожелать хорошего сезона генеральный директор «Санрайз Тур» Дмитрий Мазуров. Вечеринка прошла на «ура», мы попрощались с друг другом, хотя знали, что будем часто видится в аэропорту и разъехались по своим регионам, в Кемер, Аланию, Сиде, Кунду и Белек.

Моя работа в Белеке началась с собрания, которое провел наш региональный директор Фаик Йилдырим. Не смотря на, то что Фаик бей является самым молодым из всех региональных директоров, у него за спиной не мало всего пройденного, и он имеет большой авторитет и влияние среди руководства нашей компании. На собрании все познакомились поближе, ведь знали, что на ближайшее время мы будем одной большой семьей. Фаик бей рассказал нам специфику работы именно в Белеке. Я понял, что в моем регионе ошибки просто недопустимы, потому, что он является элитной частью всего Анталийского побережья.

Началась работа. Каждому из нас выдали мобильный телефон с турецкой SIM-картой, чтоб мы могли бесплатно общаться между собой и конечно же фирменную серо-оранжевую форму «Санрайз Тур». Не буду лгать, поначалу было сложно привыкнуть к абсолютно другому распорядку дня, к новому языку и к плохо знакомым лицам, постоянно окружающим меня. Как и у остальных ребят, у меня этот «тяжелый» период длился около двух недель. Потом я влился и начал получать удовольствие от своей необычной работы. В мои обязанности входило встречать гостей в аэропорту и развозить по отелям и конечно наоборот, в день выезда из гостиницы трансфер аэропорт. По дороге я давал краткую информацию относительно отелей, Турции в целом, а также данные по поводу погоды и денежного курса. Сперва я немного нервничал перед первыми трансферами, но потом начал говорить не задумываясь и почувствовал легкость и уверенность в голосе. Наши старшие гиды рассказали нам немало тонкостей и секретов работы с людьми, ведь чтоб правильно общаться с гостями нужно быть хорошим психологом. Помимо этого я также ездил на экскурсии. Компания «Санрайз Тур» предоставляет огромный ассортимент туров, чтоб разнообразить отдых своих гостей и сделать его более насыщенным и незабываемым. Моя же задача – собрать гостей, проследить, чтоб у них все было здорово и отвезти обратно в отель. За этот сезон я посетил много туров, таких как рафтинг (сплав по горной реке на специальных байдарках), горную рыбалку, индивидуальные яхты, вечернее шоу «Огни Анатолии», которое входит в книгу Рекордов Гиннеса, аквапарк с дельфинарием, акианариум, динопарк, посещение самой высокой точки Анталийского побережья горы Олимпус (2365 метров над уровнем моря). В общем скажу как есть – за это время я увидел столько, сколько не видел за всю свою жизнь. Весь сезон у меня прошел на одном дыхании… Даже турецкий язык мне уже не кажется таким непривычным и новым. Я могу самостоятельно складывать предложения и общаться с водителями, и поверьте мне, это намного веселее, чем рисовать во время лекции домики со странными окнами на развороте своей тетради.

…Не буду подходить к лирическому завершению, стараясь зажечь в вас огонь приключений, а просто возьмите пару веточек мечтаний, подкиньте их в жар своего сердца, и тогда пламя воспламенится настолько сильно, что ничто не сможет вас остановить. Делайте шаг навстречу своей судьбе, рискуйте и пробуйте что-то новое. Не даром поговорка гласит: «Если есть желание, то можно и горы свернуть!».

Руслан Алиев,

студент кафедры социальных коммуникаций БГПУ

Опубліковано

ДРУЖНЯ ФАКУЛЬТЕТСЬКА РОДИНА

Більшістю з нас студентські роки згадуються як кращі роки життя.

Ти вже не дитина, яка цілковито залежить від дорослих,і ще не дорослий, затурканий життєвими негараздами й проблемами. Це час кохати, знаходити друзів, відкривати для себе духовні скарби світу. Все найкраще поєднується в цьому часі, тому і згадуєш його потім з такою теплотою.

Для мене, як і для тисяч і тисяч людей, ця прекрасна пора пов’язана з факультетом дошкільного виховання Бердянського державного педагогічного інституту (коли я здобувала освіту – він називався саме так). Кожному з нас факультет дав дуже багато. У невеличкому корпусі недалеко від моря всі п`ять років ми були однією дружною родиною.

Можна сказати, що саме педінститут зіграв ключову роль у моєму майбутньому. Адже я, вийшовши заміж за військового і переїхавши в Красноярський край, 14 років працювала вихователем і педагогом-психологом в дитячому реабілітаційному центрі для неповнолітніх. А зараз, після реорганізації центру, працюю вихователем в дитячому садку, а також виховую двох дочок.

Студенти зазвичай знають лише той фрагмент історії вишу, який припадає на час їхнього навчання. Але є люди, для яких БДПІ(У) – це все їхнє життя. Це люди, які так багато зробили для нас за роки навчання на факультеті, які інколи заміняли нам матерів. З особливою повагою пригадую Л. П. Гайдаржийську, З. І. Вовчок, А. Я. Зрожевську, Н. А. Кот та інших викладачів БДПУ, які надихали нас. Хочу подякувати за науку і вимогливість, подекуди за поблажливість.

У кожної людини час від часу виникає бажання повернутися у минуле, де залишено багато незабутніх і хвилюючих моментів. Якби мені випав такий шанс, мені здається, я б не пропустила жодної лекції!

Наталія Кучеренко (Чуприкова),

випускниця БДПу 2000 року

На світлині: з улюбленими вихованцями на занятті

Опубліковано

Історія факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій

Факультет освітніх інженерно-педагогічних технологій хоча і один із наймолодших в Бердянському державному педагогічному університеті, проте має тривалу історію й традиції, що йдуть коріннями в джерела вітчизняної комп’ютеризації та інформатизації.

Історія факультету бере свій початок з 60 ‑ 70 років ХХ ст., і пов’язана з науково-методичною діяльністю академіка Національної академії наук України, доктора фізико-математичних наук, професора Володимира Логвиновича Рвачова у Бердянському державному педагогічному інституті ім. П. Д. Осипенко. Реалізація розробленої ним оригінальної теорії геометричної логіки, що отримала важливе застосування в багатьох галузях математики, потребувала використання комп’ютерної техніки.

За підтримки академіка А. І. Берга, першого секретаря міському компартії М. С. Шаульського, директора найпотужнішого заводу всесоюзного значення «Азовкабель» О. В. Сухорева, клопотань перед Міністерством освіти України ректора БДПІ Л. Є. Леоновського, декана фізико-математичного факультету Н. Я. Фіта та наукового авторитету академіка В. Л. Рвачова було розв’язане питання про придбання БДПІ електронної обчислювальної машини «Мінськ-1» (останньої з лампової серії машин «Мінськ»), яка була першою в місті Бердянську та другою в Міністерстві освіти. Це стало підставою для створення в жовтні 1962 р. науково-дослідної лабораторії технічної кібернетики в БДПІ, яку очолив професор Володимир Логвинович Рвачов. До складу цієї лабораторії ввійшли кращі студенти фізико-математичного факультету, що прослухали курс програмування для ЕОМ.

Перед невеликим колективом лабораторії було поставлене завдання забезпечувати навчальний процес на фізико-математичному факультеті з курсів "Основи обчислювальної техніки" та "Програмування". Крім того при будинку техніки було відкрито курси програмістів, електронщиків, операторів ЕОМ, заняття на яких проводили працівники лабораторії технічної кібернетики в БДПІ й випускники курсів. Також в лабораторії надавалася допомога молодим ученим в оволодінні обчислювальною технікою й програмуванні для їх наукових досліджень. В квітні 1962 року керівником лабораторії було призначено викладача радіотехніки фізико-математичного факультету Юрія Михайловича Юхно, а з його переходом на «Азовкабель», Петра Петровича Федоренка, при активному керівництві, якого обчислювальний центр продовжував забезпечувати не тільки навчальний процес в БДПІ, але і розв’язувати численні задачі для усього міста та Бердянського району.

Нове дихання інформатика отримала з приходом до БДПІ завідувача кафедрою математики Ракова Сергія Анатолійовича, який відкрив Обчислювальний центр на базі ЄС-1033 під керівництвом Сергія Синьова, розвинутий далі до сучасних вимог того часу Григорієм Васильовичем Цовмою. На базі Обчислювального центру були укладені перші господарчі договори з заводом "Азовкабель" під керівництвом Ракова С.А. і виконані фундаментальні наукові дослідження та розробки сумісно з провідними союзними підприємствами з автоматизації проектування радіоелектронної і електронно-обчислювальної апаратури під керівництвом кандидата технічних наук Сосницького Олександра Васильовича. Останній потім перейшов до Бердянського філіалу Академії наук СРСР, спільно з яким вперше в Україні був створений навчальний клас персональних ЕОМ і лабораторія навчальної інформатики під керівництвом В.І. Шавальової.

З появою в БДПІ доктора фіз.-мат. наук, професора Котляревського Марка Борисовича вперше був створений науково-дослідний сектор із широким використанням обчислювальної техніки, впровадженої в навчальний процес фізико-математичного факультету. У 80-х роках була відкрита спеціалізація «Інформатика», підготовку з якої здійснювали викладачі кафедри фізики та математики. Під керівництвом Вержиковського В'ячеслава Петровича на кафедрі математики групою молодих фахівців виконані оригінальні дослідження з навчальної інформатики.

Комп’ютеризація виробництва, управління, наукових досліджень та освіти, потреба підготовки висококваліфікованих фахівців для системи загальної освіти стали причиною створення в 1994 році кафедри інформатики під керівництвом кандидата технічних наук, доцента Сосницького Олександра Васильовича. У 1998‑1999 рр. кафедру очолювала кандидат педагогічних наук, доцент В.І. Шавальова, а з 1999 року ‑ кандидат технічних наук, доцент В.Г. Хоменко. В 2001 році були відкриті спеціальності «Професійне навчання. Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні» та «Професійне навчання. Комп’ютерні системи та мережі», а в 2002 році спеціальність «Професійне навчання. Обробка та захист інформації в комп’ютерних системах та мережах».

Як самостійний підрозділ факультет освітніх інженерно-педагогічних технологій (комп’ютерних технологій і систем) було створено 1 вересня 2003 року. Це рішення було спрямовано на об’єднання та поглиблення навчальних та наукових процесів, підвищення результативності діяльності з підготовки інженерно-педагогічних кадрів. Деканом факультету був обраний кандидат технічних наук, доцент В.Г. Хоменко. Для здійснення підготовки висококваліфікованих викладачів дисциплін інформатичного циклу для вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, професійно-технічних навчальних закладів, навчальних центрів підприємств та підготовку спеціалістів у галузі сучасних комп’ютерних технологій для системи виробництва у 2003 році було створено кафедру комп’ютерних технологій в управлінні і навчанні, у січні 2004 року ‑ кафедру комп’ютерних систем та мереж, а у 2007 році ‑ кафедру обробки та захисту інформації. Значний вклад в організацію факультету внесли завідувачі кафедр Хоменко В.Г., Межуєв В.І., Антоненко О.В. та Волкова Т.В.

В 2010 році для забезпечення ґрунтовної професійної підготовки до факультету було приєднано кафедру професійної педагогіки та методи професійного навчання, завідувачем якої є к.п.н., доцент Жигірь Вікторія Іванівна.

З метою розширення спектру спеціальностей та спеціалізацій на факультеті освітніх інженерно-педагогічних технологій, що ґрунтується на достатньому кадровому потенціалі професорсько-викладацького складу та для вдосконалення підготовки фахівців зі спеціальності «Професійна освіта» у вересні 2010 року було вирішено створити кафедру фундаментальних та інженерно-педагогічних дисциплін, яка забезпечує підготовку студентів з базових дисциплін інженерно-педагогічного напрямку. Кафедру очолив кандидат технічних наук, доцент Олександр Володимирович Антоненко.

Ще достатньо молодий у співвідношенні до 80-річного літопису Бердянського державного педагогічного університету факультет за час свого існування та кропіткої наполегливої співпраці великої команди викладачів і студентів може гідно пишатися власними досягненнями. Факультет забезпечений необхідною матеріально-технічною базою, що створює всі умови для здійснення повноцінного навчального процесу на належному рівні. У розпорядженні студентів сучасні комп’ютерні кабінети, комп’ютеризований методичний кабінет, навчальні лабораторії: лабораторія мікропроцесорної техніки, лабораторія комп’ютерних систем і мереж, лабораторія розробки баз даних, лабораторія інженерної та комп’ютерної графіки, лабораторія Web-дизайну, лабораторія контролю та діагностики ЕОМ.

Колективом викладачів створено необхідні умови для фізичного та духовного розвитку студентів. Студенти активно займаються науково-дослідною роботою у проблемних групах та наукових гуртках, беруть участь у міжнародних та всеукраїнських студентських науково-практичних конференціях й олімпіадах.

Факультет дотримується стратегічного курсу інтеграції в світову систему освіти. Укладено договори про довготривалу наукову співпрацю з Інститутом системних досліджень Open License Society (Бельгія), Габровським технічним університетом (Болгарія), Таганрозьким державним педагогічним інститутом (Росія), Педагогічним інститутом Південного федерального університету (Росія), Невіномиським державним гуманітарно-технічним інститутом (Росія), Тверським державним університетом (Росія). На сьогодні до викладання теоретичних курсів залучаються професори і доктори наук із провідних вищих навчальних закладів України: Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського (ХАІ), Української інженерно-педагогічної академії (м. Харків), Харківського політехнічного університету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академії житлово-комунального господарства (м. Київ). Активно практикується навчання та стажування студентів і викладачів у Бельгії, Болгарії, Германії, Мексиці, США.

Кожен викладач факультету бачить у студентові майбутнього фахівця, який володіє ґрунтовними знаннями, має розвинені здібності, досконалі професійні уміння, професійну самосвідомість, володіє навичками самонавчання та самовдосконалення. Колектив факультету пишається своїми співробітниками та студентами і запрошує на навчання усіх бажаючих пов’язати своє майбутнє з інформатикою й обчислювальною технікою.

Ірина Бардус,

заступник декана Факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій

Опубліковано

ЖИТТЯ ОЧИМА МОЛОДІ

Молодь… Хтось важко зітхає, почувши це слово, в когось журно блищать очі в спомині чудної пори, а хтось взагалі гучно незадоволено «цмокає». І лише сама молодь не розуміє, в чому річ. Вона безтурботно живе, ловить кайф від подій, посміхається на всі тридцять два, будує наполеонівські плани на майбутнє. Вона кохає, не жаліє сліз, п`є колу та широкими очима максималізму дивиться на світ. Вам не здається, що молодь завжди ніби поспішає жити?

Сама пора минає якось повільно швидко. За час молодості людина повинна обрати свій життєвий шлях, зайняти певне положення в соціумі, створити сім`ю, продовжити рід, – повний набір. А треба ще набрати великий мішок життєвого досвіду, неймовірних вражень, цікавих історій, міцних знань. Щоб при появі снігу на скронях бути цікавим своїм онукам. Життя умовно поділяється на два періоди: молодість і похилий вік. У першій половині людина більше працює, творить, у другій – пожинає плоди зробленого. Але існують певні виключення, коли людина молода і в 80 років. Наприклад, Леонід Жуховицький – російський письменник та публіцист, у своєму похилому віці може дати фору будь-якому 20-річному молодику. Читаєш його статті з такими свіжими думками, і здається їх пише хтось значно молодший, ніж 80-річний дідусь. Вибачте, його навіть дідусем назвати не можна. Це прекрасний майстер слова, що назавжди залишиться молодим духовно. Таким був і публіцист Анатолій Аграновський. Його статті розумні, примушують мислити, навантажені ідеями, але водночас все це викладено в прості речення, які легко засвоїти. Статті Аграновського актуальні й донині, він випередив час. Геніально!

Ось людина в цьому світі, трохи дивному, з парадоксальними поняттями та комічними моментами. Спочатку вона пристосовується, робить власні висновки, набиває гулі на помилках. Потім відчуває кожен подих життя, кожен рух, кожен злет чи стрибок. І незважаючи ні на що, любить своє життя. Молодь ХХІ століття особлива. Вона креативна, вигадлива, розумна, перспективно мислить та обережно діє. Вона бачить життя крізь призму власного сприйняття, не зважає на сформовані вже кимось стереотипи. Нинішня молодь користується прекрасною можливістю демократії: читати розумні книги будь-якого автора та характеру, висловлюватись, створювати, руйнувати… І вона це робить. Так. Молодь бачить життя по-своєму, з усіма його недоліками і перевагами. Вона вбачає нові незвідані ніким істини, вирішує складні проблеми не за віком. Молодь рятує життя, покращує його. Вона розуміє, що є майбутнім країни, тому з усіх сил намагається виправдати сподівання старшого покоління.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ

Опубліковано

П’ять років надзвичайних незабутніх вражень

Невблаганно швидко минає час. Дні змінюються ночами, неділі понеділками, а грудні січнями. Пливуть роки, залишаючи позаду радощі та смуток, удачі й негаразди. Та недобре скоро забувається, а в пам'яті карбуються найяскравіші моменти. На все життя залишили слід дні, коли на світ з’явилися мої діти. Таке враження, що це було ось-ось, два-три дні, ну, місяць тому. А дочці вже тринадцять… Нестерпним знаком береже пам’ять і перший робочий день, коли майбутні колеги з цікавістю розглядали молоду вчительку і шанобливо зверталися на "Ви" та "Віра Іванівна".

Як дивно, незвично і водночас гордо почувалася я в той час. Безтурботне, повне енергії і ентузіазму, безстрашне дівча, я в душі сміялася із того "Віра Іванівна", бо зовсім не сприймала себе дорослою настільки, щоб чути від сивих, досвідчених педагогів такого до себе ставлення.

А час спливав. Ейфорія швидко минула. І я, працюючи й далі в школі, через кілька років сама стала звертатися "Ви" та на ім’я по батькові уже до своїх колишніх учнів. Пройшло 16 років. Зі спеціаліста я "виросла" до вчителя вищої категорії. І що б не казали: що професія вчителя непрестижна, що у вчителів низька зарплата, що на сьогоднішній день вчитель не має ніякого авторитету ні у дітей, ні в батьків, ні у держави – я задоволена тим, що роблю. З дитячих років я мріяла вчити дітей і ніким більше себе не уявляла. І  рада, що стала таки вчителем. А остаточну крапку у правильності мого вибору поставили двоє викладачів нашого інституту: Л. О. Кондакова – перший декан філологічного факультету, та Г. Л. Токмань – викладач теорії літератури. Людмила Олександрівна показала, якими моральними якостями має бути наділений педагог. Вона розуміла усі наші бажання, старалася допомогти у труднощах і, можна сказати, замінила кожному матір. А Ганна Леонідівна бездоганним знанням свого предмета, умінням цікаво і нестандартно його подати та вимогливістю продемонструвала яскравий приклад того, як треба викладати.

Після  закінчення вишу у мене, як, напевно, у більшості студентів, була одна-єдина мрія: повернутися за студентську парту. Бодай на тиждень, нехай навіть на сесію. Але щоб ще хоч раз почути голоси улюблених лекторів, щоб ще хоч раз утекти з пари, хоч раз зайти з усіма одногрупниками до аудиторії. Проте… Ні. Не почую більше творів давньої літератури від О. Д. Харлан, не здаватиму екзамену з літератури ХХ ст. Н. Л. Анісімовій, не буду розбирати речень на семінарах З. І. Вовчок і не слухатиму про явища асиміляції на лекціях В. О. Юносової. Усе в минулому. І зрозуміло, що ніколи уже більше ті роки не повернуться, хоч як би хто не бажав цього. Це були чудові часи. П’ять років надзвичайних незабутніх вражень, що робили із простої наївної дітвори впевнених у собі, знаючих та всебічно розвинених юнаків та дівчат. І неабияка заслуга в цьому викладачів БДПІ. Це вони влили в наші душі, і мою зокрема, той еліксир, який допомагає тепер продовжувати таку нелегку, але таку потрібну справу. Я безмежно їм усім за це вдячна.

Віра Харів (Барнінець),

випускниця БДПІ 1996 року

Опубліковано

Я від малої дитини живу листами

Я від малої дитини живу листами

Лист із США

Пишу кілометрові листи і багато їх і хочу з вами поділитися одним листом, якого я написала півтори року тому. Але до цього листа треба вступного слова… До парафіяльного дому не раз приїжджають гості і я там за столом маю нагоду зустрічатися з різними як дуже цікавими (так і не дуже) людьми. Одного разу приїхав один молодий співак з України і був у «нас» кілька тижнів. Він ідейна, працьовита і гарна людина і подобався мені, і я мала з ним не одну цікаву розмову. І одного разу він в розмові наївно, сказав «багато із вас вигідно собі живе отже, що американці можуть знати про волонтерів?» Признаюся, що ті слова мене дуже вразили і я постановила його дещо провчити. Якщо він приїхав до Америки, щоб Америку пізнати – він не смів повернутися додому з таким пересудом, з яким він приїхав. Отже я пішла до хати і вкрала від пізньої ночі трохи часу і написала йому листа. І мушу признатися, що я мала велике вдоволення, коли під кінець його побути, коли він мав інтерв’ю зі «Закордонною газетою» і його спиталися,«що на вас в Америці зробило найбільше враження?» він після прочитання мого листа відповів «Безперечно – праця волонтерів!»

Якщо Вас цікавить короткий незначний лист в якому я згадую про доброту людей – перечитайте собі цього листа….

Ксеня Гапій,

завідувачка канцелярією церкви св. Івана Хрестителя в Нюарку (США)

Опубліковано

З ПОВАГОЮ ТА ЛЮБОВ’Ю ЗГАДУЮ…

Мабуть, кожна зріла людина часто згадує своє минуле життя, а надто часто – студентство. Недарма студентські роки називають «ЗОЛОТИМИ» – нові знайомства, нові можливості, нові захоплення, нові враження, нове кохання…

Мої студентські роки пройшли у місті на березі Азовського моря. Педагогом я мріяла стати ще з дитинства, і обов’язково – вчителем української мови, а от вчитися збиралася в іншому виші. Але доля розпорядилася саме так, і я жодного разу не пошкодувала про обраний виш. Я й зараз спілкуюся зі своїми однокурсниками, у місцевих розпитую про свій БДПУ (педінститут, який я закінчувала). З повагою і любов’ю згадую своїх викладачів – Могильного А. П., Надєжду З. П., Співак І. Е., Анльперт С. Ю, Крижко О. А., Ткаченко Л. М., Зарву В. А. Всі вони та й багато інших вкладали в роботу душу, тому ми й любили не тільки їхні предмети, а й їх самих.

Я уже давно не студентка, зараз проживаю в Дніпропетровську, працюю вчителем української мови та літератури в середній школі. У своїй роботі впроваджую той педагогічний досвід, яким ділилися з нами викладачі, використовую ті знання, які отримала від них. Я люблю свою професію, і якби мені випав шанс прожити своє життя спочатку, то й стала б я тільки вчителем, і для навчання обрала б свій улюблений, рідний БДПУ на березі Азовського моря…

Ольга Скоробогатова (Хорошман),

випускниця БДПІ 2000 року

Опубліковано

ПЕРЕГОРТАЮЧИ ЯСКРАВІ СТОРІНКИ…

Бердянська чоловіча гімназія (1872 – 1920 роки)

Бердянський державний педагогічний університет починає свою історію від Бердянської чоловічої гімназії, яка була відкрита 8 вересня 1872 року. 19 серпня 1876 року гостинно відчинила свої двері спеціально новозведена для гімназії будівля, що сьогодні є головним корпусом БДПУ.

Бердянська чоловіча гімназія — один із перших навчальних закладів, які із дня заснування діяли за новими Статутом і Штатами гімназій та прогімназій, що були затверджені у липні 1871 року. «Cтатут…» знаменував собою втілення в життя проектів Міністра народної освіти Дмитра Толстого щодо зміни освітньої системи, сформованої в результаті прийняття прогресивного для свого часу Статуту 1864 року. Згідно з цими проектами, лише класичні гімназії мали давати право вступу до університетів, тоді як реальні гімназії такого права позбавлялись.

Рушійною силою проекту зведення в повітовому Бердянську гімназії став міський голова К.П. Константинов.

Бердянська громада і земство вирішили: якщо будувати, то будувати так, аби гімназійна споруда була кращою серед будівель гімназій всього Одеського навчального округу. А територія, підлегла округу, розкинулась від Кишинева до Ростова-на-Дону, тобто від теперішньої Молдови через весь південь України і до земель Південного федерального округу Росії!

Був спеціально замовлений і затверджений оригінальний план, розроблений інженер-капітаном К. Єльським. Були запрошені кращі підрядники. Застосовувались передові на той час технології та матеріали, включаючи широке використання цементу. З метою створення якомога комфортніших умов для навчання кошторис проекту кілька разів переглядався у бік збільшення. Зокрема, вже коли роботи по зведенню стін велись повним ходом, було вирішено підняти їх ще на кілька десятків сантиметрів, аби збільшити кількість кубічних метрів повітря, що припадає на одного учня. Як результат, маємо такі високі стелі, що висота одного поверху гімназійної споруди є не меншою, аніж сумарна висота двох поверхів сучасних будинків.

Згідно з проектом, споруда була розрахована на 500 гімназистів, повинна була мати не менше 14 класів, коридори площею близько 200 кв. сажнів, церкву, парадну зі сходами, гімнастичний зал, актову залу, бібліотеку, зал для малювання, фізичний кабінет, квартири директора і наставників, кімнати для правління, служб, водокачку тощо, загалом 50 приміщень…

За 48 років існивуння гімназії її директорами були Д.В. Коллович, Ф.Я. Вороний, М.С. Алаєв, І.Я. Сіг, С.Ф. Карапочинський, М.І. Бронницький, І.Д. Муретов, П.Ю. Мудрох, М.Р. Степанов, П.І. Вознесенський, К.Т. Калабановський.

Серед інших викладачів і співробітників, які залишили помітний слід в історії бердянської чоловічої гімназії, згадаймо П.І. Ніщинського, Ж.І. Гольдштейна, М.С. Буковського, Д.М. Мухіна.

Симптоматично, що впродовж перших 25 років існування гімназії повний курс навчання у ній завершили лише 257 учеников, тоді як загалом навчалось 5415. Ситуацію з Бердянською гімназією можна співвіднести з характеристикою, даною В. Антоновичем системі середньої освіти, сформованій за міністра Дмитра Толстого: «За докладними статистичними цифрами на 100 хлопців, які вступали щороку до 1-го класу, закінчували восьмий клас тільки 6, а 94 пропадали по дорозі: їх виганяли з гімназії, та тільки не зразу, а починаючи з 4-го і до 8-го класу; іноді було так, що в цілій гімназії ніхто не закінчував її, а в 1871 р. в 15 гімназіях Одеської округи не закінчив гімназії ні один вихованець, настільки куратор і директори щиро виповнили думку міністра!»

Важливою подією життя навчального закладу стало проведення в його стінах у 1883 році учительського з’їзду за участі гімназійних викладачів відомим діячем народної освіти бароном М.О. Корфом (про цю подію нині нагадує меморіальна дошка на 2-му поверсі головного корпусу БДПУ).

Кілька слів слід сказати про Олександро-Невську церкву, влаштовану при Бердянській чоловічій гімназії. Саме її освячення 3 лютого 1877 р. протоієреєм Щербаковим знаменувало офіційне відкриття новозбудованого корпусу навчального закладу (нині про цю подію нагадує меморіальна дошка в холлі головного корпусу БДПУ). Храм став місцем, яке відвідували не лише гімназисти, а і інші православні городяни, а також поважні гості Бердянська.

Старостою ж гімназійної церкви свого часу був П.П. Шмідт.

Вже перше десятиліття діяльності гімназії відзначилось навчанням у ній В.А. Хавкіна, Г.Ф. Вороного, П.П. Шмідта, Н.Л. Геккера.

Із відкриттям гімназії до неї поступило 157 чоловік. Перший випуск гімназистів відбувся 15 червня 1878 р. В перше десятиліття кількість учеників в Бердянській гімназії поступово збільшувалась, досягнувши у 1880 р. 326 чол. У 1889 році ця кількість зменшилась до 130 чол.; а вже з 1890 року кількість учнів знов почала збільшуватися, у 1896 році дорівнюючи 204 чол.

Сьогодні нащадки учнів Бердянської чоловічої гімназії розкидані по всьому світу, від просторів СНД до далекої Австралії.

За кількістю класів Бердянська гімназія була повною, тобто мала вісім основних класів. Разом із тим, кількість паралельних відділень (класів) зазнавала постійних змін. Слід зауважити, що відкриття паралельних відділень було не обов’язковим. Ці класи відкривались там, де для цього була відповідна можливість. У першу чергу — фінансова.

Навчання в гімназії тривало впродовж року, за винятком недільних і святкових днів, а також літніх і зимових канікул. На літні канікули припадало шість тижнів, а на зимові — лише два.

Основний навчальний курс Бердянської чоловічої гімназії складали наступні предмети: Закон Божий, російська мова, математика, фізика, космографія, латинська, французька та німецька мови, філософська пропедевтика, природознавство, законовідання та чистописання. Були також і додаткові предмети: малювання, гігієна, спів і танці. Існувала практика поєднання викладання одним вчителем кількох дисциплін: математики і космографії, малювання і чистописання, історії і географії, природознавства і фізики, російської мови та філософської пропедевтики, латинської мови та історії. Зокрема, у нововлаштованій гімназії у 1872 – на початку 1874 р. посада вчителя історії та географії залишалась вакантною. Згодом, у проміжок часу між 1874 і 1919 рр., історію тут викладали Сергєєв, Є. Аменицький, В. Волков, М.С. Алаєв, І.М. Бабченко, Є.Д. Зельницький, В. Маразлі, О.І. Тищенко, М.А. Крижановський, О.І. Бошко, Є.Ф. Нагорний, К.І. Скорделі, М.І. Парамонов, П.Я. Ерделі, К.Т. Калабановський.

Звернемо увагу, що серед функцій навчального закладу була і видача свідоцтв про складання іспитів на звання учителя, аптекарського учня, на право одержання класного чину тощо особам, які в самій гімназії не навчались.   Між іншим, у вересні 1879 р. при Бердянській чоловічій гімназії успішно склав іспит Т. А. Зінківський.

Важливу роль у забезпеченні навчально-виховного процесу освітнього закладу відігравала його матеріально-технічна база, достатня кількість класних кімнат, просторі та світлі приміщення, розраховані на відповідну кількість учнів. За «Статутом…» 1871 року гімназій та прогімназій кожна з них повинна була мати бібліотеку, фізичний кабінет, відповідну кількість посібників і приладів, географічних карт і глобусів, креслень, малюнків і моделей для малювання, гімнастичні снаряди, ноти.

На Азовському морі проводились заняття водним спортом. Гімназисти мали змогу використовувати дві шлюпки, що належали гімназії: гоночну та звичайну. Для викладання греблі керівництво гімназії щороку запрошувало старшого матроса Бердянського порту. Під час занять даним видом спорту учні повинні були носити відповідну форму, що складалась з чорних суконних брюк та фуфайки. За тими, хто займався водним спортом, постійно вів спостереження лікар гімназії, який щорічно звітував про результати занять та їх вплив на учнів керівництву навчального закладу.

Один із спортивних залів БДПУ і сьогодні розташований в тому самому приміщенні, де займалися фізичними вправами гімназисти ХІХ століття. Це приміщення з самого початку будувалось так, аби не мати спільних стін із навчальними класами. Автор проекту споруди вважав, що це, по-перше, дозволить, аби шум в гімназійній залі не заважав веденню інших уроків, а по-друге, убереже будівлю від негативних наслідків вібрації, що спричиняється тими самими фізичними вправами гімназистів.

Учні брали участь у самодіяльності. Прагнучи допомогти своїм товаришам, менш забезпеченим учням, гімназисти досить часто влаштовували разом з ученицями жіночої гімназії благодійні спектаклі у місцевому театрі. На зібрані від вистав кошти для малозабезпечених учнів цих гімназій при навчальному закладі готували гарячі сніданки або виділяли одноразову грошову допомогу.

У 1915 році, у зв’язку з подіями Першої світової війни, було прийняте рішення надати в разі потреби будівлю Бердянської чоловічої гімназії для розміщення лазарету Київського комітету Всеросійського союзу міст.

У 1916 році в гімназії запроваджена спеціальна стипендія для дітей георгіївських кавалерів.

В буремні революційні роки в гімназії навчався І.А. Єфремов.

10 серпня 1917 року в актовій залі гімназії урочисто відкрились українські та болгарські курси для вчителів початкових училищ. При цьому виступив науковець із Петроградського університету М.С. Державін.

У 1919 році відбувся останній випуск Бердянської чоловічої гімназії.

Бердянські педагогічні курси та педагогічний технікум (1920 – 1932 роки)

20-і – 30-і роки ХХ сторіччя в історії України були насичені докорінними змінами, ламкою як старих структур, так і самóго традиційного світогляду населення. Все це і безпосередньо, й опосередковано відбивалось як на освітній системі в цілому, так і на кожному навчальному закладі, на долі кожного викладача та студента.

Прийшли нові часи, і на місці гімназії, у «Червоному будинку» на початку 1920-х років почали діяти педагогічні курси, медична проф. школа, агрономічний технікум, агрошкола, технічна школа. Втім, до 1 жовтня 1922 р. в будівлі залишились лише педагогічні курси та технічна школа.

У «дусі часу» 5 квітня 1924 р. учасники зборів колективу педкурсів одноголосно підтримали пропозицію клопотати про найменування навчального закладу «Бердянськими 3-х річними педагогічними курсами імені Н.К. Крупської».

Усього викладалося на курсах близько 24 дисциплін, серед яких: алгебра та геометрія; фізика та хімія; загальне світосприйняття; геологія; ботаніка; зоологія; природні багатства; історія України; історія культури; українська мова, література; міжнародна література; архітектура; спів і музика; ручна праця; нова мова; психологія дитини та людини; історія просвітництва та виховання; педологія; шкільна гігієна; методика рідної мови; методика арифметики; соціальна освіта; конституція УСРР.

Згідно із звітом про стан педкурсів, на перше жовтня 1923 р. викладання в навчальному закладі велося декількома мовами. Українською читалися українська мова та література, драматизація, педологія, методи організації дитячого життя та роботи, сучасні напрямки педагогічної думки, методика співу, розвиток народного господарства, історія соціальних вчень, радянське будівництво в УСРР та СРСР, види суспільної виробничої праці. Усі інші курси читались російською, окрім німецької мови. Але вже в звіті за квітень – червень 1924 року було зазначено, що викладання велося російською мовою, окрім української мови та літератури.

У 1925 р. Бердянські педагогічні курси були перейменовані на педагогічний технікум. При технікумі діяв дитячий садок.

Студенти організували випуск власної газети «Молодий освітянин». На її сторінках порушувалися головні питання з життя навчального закладу, зверталась увага на матеріальні та побутові умови студентства. Викладачами та курсантами на шпальтах «Молодого освітянина» обговорювались актуальні проблем, пов’язані з процесом навчання. Сучасники ставили студентську газету в ряд кращих періодичних видань Бердянська.

Бердянський державний інститут соціального виховання. Педагогічний інститут. Учительський інститут (1932 – 1953рр.)

У 1932 р. на базі Бердянського педагогічного технікуму було створено Бердянський державний інститут соціального виховання. Як зазначено у паспорті інституту, в 1932 р. у його складі діяли факультети: соціально-економічний, агро-біологічний, техно-математичний і дошкільний. Вжу у 1933 р. Бердянський державний інститут соціального виховання було реорганізовано в державний педагогічний інститут з тими ж факультетами, при якому в 1934 р. був відкритий державний учительський інститут з факультетами: історичним, природно-географічним, фізико-математичним, мови та літератури. У 1935 р. педагогічний інститут припинив своє існування і відтепер діяв тільки учительський інститут.

У 1939 році Всесоюзним Комітетом зі справ вищої школи при Раді Народних Комісарів СРСР було затверджено Статут Осипенківського інституту. Згідно з ним, завданнями цього навчального закладу визначались:

  1. Організація навчально-методичного процесу, що забезпечує підготовку висококваліфікованих викладачів 6-7 класів неповної середньої школи з історії, географії, природознавства, фізики, математики, української мови та літератури, російської мови та літератури.
  2. «Ідейно-політичне виховання студентів і викладачів на основі вчення Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна».
  3. Створення високоякісних підручників і навчальних посібників.
  4. Проведення науково-дослідної роботи, «що сприяє вирішенню найважливіших завдань соціалістичного будівництва».
  5. Підвищення кваліфікації професорсько-викладацьких кадрів і підготовка науково-педагогічного складу.

Популяризація наукових і технічних знань, новійших досягнень науки і техніки, «заснованих на практиці стаханівського руху».

Загалом у довоєнний період, з 1932 по 1941 р., інститут підготував і випустив 1586 учителів по стаціонару та близько 1200 учителів по заочному відділенню.

Чимало з випускників залишили помітний слід в історії міста і області, а деякі стали відомими далеко за межами України. Зокрема, у 1939 р. географічний факультет інституту закінчив Є.С. Березняк, у 1940 р. історичний факультет — О.Я. Огульчанський.

Невдовзі після початку війни, 10 вересня 1941 року інститут був евакуйований до м. Ленінабад (Худжент) Таджикської РСР. Разом із інститутом евакуювались лише 14 його співробітників. Наскільки відомо, в евакуації занять навчального закладу не відбувалось.

Діяльність інституту в Осипенко була формально поновлена 6 жовтня 1943 р., одразу ж після визволення міста. Реально ж інститут розпочав діяльність у січні 1944 р.

Нажаль, робота інституту була поновлена не в «Червоному будинку», який вигорів під час відступу окупаційних військ із міста. Тільки у 1953 р. студенти повернулись до приміщень колишньої чоловічої гімназії.

Директорами в цей період історії вишу були І.П. Приймак (жовтень 1943 р. – лютий 1945 р.), Й.П. Єрмілов (березень 1945 – листопад 1945 р.), Л.Є. Леоновський (листопад 1945 – 1966 р.).

Бердянський (Осипенківський) державний педагогічний інститут (1953 – 2002 роки)

19 вересня 1953 р. директор інституту Л.Є. Леоновський підписав наказ № 99-11 наступного змісту: «Відповідно до наказу МО УРСР від 14.09 1953 р. за № 487, на підставі постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України від 15 серпня 1952 р. Осипенківський державний учительський інститут з 1-го вересня 1953 року іменувати: «Осипенківський державний педагогічний інститут імені Героя Радянського Союзу П.Д. Осипенко». Втім учительський інститут одразу не припинив своє існування: у 1953 – 1954 навчальному році на його другому курсі продовжували навчатись 25 студентів природничо-географічного відділу і 100 студентів фізико-математичного відділу. Останній випуск стаціонарного відділення учительський інститут здійснив у 1954 р., заочного відділення — у 1955 р.

Продовжували діяти ті ж кафедри, що існували раніше в учительському інституті: педагогіки, фізики, математики, природознавства та географії, марксизму-ленінізму, фізвиховання. При цьому природничо-географічний відділ учительського інституту був реорганізований у факультет педагогічного інституту.

З 1958 по 1992 рік в інституті навчалось 14300 студентів, у тому числі 6573 на стаціонарному відділенні.

Щодо безпосередньо професорів і докторів наук, то за радянських часів у педагогічному інституті працювали К.В. Григоров (професор, кандидат наук), В.Л. Рвачов (професор, доктор наук), В.П. Портянко (професор, доктор наук), А.П. Гречишкіна (професор, доктор наук), С.Г. Лавров (професор, доктор наук), М.Б. Котляревський (професор, доктор наук), В.К. Демиденко (професор, доктор наук), Г.А. Бушмич (професор, кандидат наук), Ю.М. Лизогуб (професор, доктор наук), Д.К. Гречишкін (професор, доктор наук), Б.А. Тер-Унанян (професор, кандидат наук), К.Й. Щербакова (професор, кандидат наук), В.І. Гусєв (професор, доктор наук), В.П. Котляр (професор, кандидат наук).

Поступово педагогічний інститут розширював площі, зводячи нові, а також приєднуючи інші, вже існуючі будівлі. Цікаво, що всі ці будівлі так чи інакше пов’язані з освітою.

Корпус № 3, приєднаний до інституту у 1975 році — це колишні будівлі лютеранської кірхи та училища при ній, збудовані на початку XX ст. На момент передачі БДПІ тут розміщувалась школа № 3.

Корпус № 5 (з 1987 року) – це колишня будівля міського чотирикласного училища, також збудованого на початку XX ст. Після Громадянської війни в цьому приміщенні розташовувалась семирічна школа № 1 ім. Першої Бердянської Ради, а після Великої Вітчизняної війни – школа № 16.

Одночасно з корпусом № 5 на баланс БДПІ була передана будівля по вул. Пушкіна, яка також належала до школи № 16. На початку XX ст. це був будинок купця Патріно, де у другому десятилітті ХХ ст. на 2-му та 3-му поверхах розміщувалась жіноча гімназія Рогової. Згодом тут була трудова школа №9.

Інші будівлі були зведені вже за часів існування БДПІ.

Нові часи кидали нові виклики. 19 березня 2002 р. вчена рада, заслухавши доповідь ректора «Про хід виконання комплексної програми розвитку інституту», ухвалила: «Визначити як першочергове завдання отримання БДПІ статусу університету». Вже невдовзі побачив світ наказ Міністерства освіти і науки України № 446, згідно з яким Бердянський педінститут ліквідовувався, а на його базі створювався Бердянський державний педагогічний університет.

(За матеріалами книг І. Лимана та В. Константінової)

Опубліковано

ВИХОВУЮЧИ СПРАВЖНІХ ПАТРІОТІВ БЕРДЯНСЬКА

Лист із мерії

На 6-й Міжнародній науково-практичній конференції з питань патріотичного виховання молоді, що проходила 18-19 жовтня ц. р. в Запоріжжі «Соціальний розвиток України та патріотичне виховання громадян». Її учасники та доповідачі, які представляли  23 регіони України, а також Росію, Білорусь, Молдову, Болгарію, Латвію та Ізраїль, дійшли висновку, що сьогодні соціальний розвиток будь-якої держави неможливий без належного патріотичного виховання громадян. Адже саме нинішній молоді доведеться впроваджувати в життя  зміни, спрямовані на покращення життя людей, сприяння розквіту країни та забезпечення добробуту її громадян.

Під час проведення «круглого столу» та роботи секцій представники органів місцевого самоврядування, освітяни, науковці, представники ЗС України, громадських та релігійних організацій докладно обговорили напрямки і методики патріотичного виховання, проблеми у вихованні. На конференції  обговорили можливості та важелі, які має держава для виховання  громадянина та патріота. Як неодноразово підкреслювали її учасники, цей довготривалий і нелегкий  процес – інвестиції в майбутнє держави, тож на шляху формування особистості, пробудження в дитини патріотичних почуттів не можна зупинятися, потрібно частіше  залучати юних українців  до творчих, інтелектуальних, спортивних заходів, до участі в шкільному та місцевому самоврядуванні, волонтерства та благодійності.

За результатами конференції її учасники одностайно ухвалили резолюцію, в якій, зокрема, запропонували, спираючись на досвід Запорізької області, створити координаційну раду з питань патріотичного виховання молоді при Президентові України, облаштувати експериментальний науково-практичний майданчик Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України на базі Запорізького обласного центру патріотичного виховання молоді. Запропоновано також розширити межі використання інформаційних технологій, зокрема, створити «коло експертів» з патріотичного виховання у соціальних мережах, організувати за їх участю  постійно діючі тематичні обговорення, започаткувати низку інтернет-конференцій.

Про досвід патріотичного виховання в Бердянську розповідав Ігор Іванович Зубрицький – секретар координаційної  ради при виконкомі Бердянської міської ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська. Тема його виступів – «Досвід взаємодії міськвиконкому з громадськістю з питань національно-патріотичного виховання громадян міста Бердянська. Про діяльність координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська». Пропонуємо вашій увазі найцікавіші фрагменти з його виступів.

Не зважаючи на діяльність науковців, освітян, службовців відділу сім’ї, молоді та спорту, працівників культури щодо патріотичного виховання, у Бердянську залишається багато проблем. Серед громадян іноді мають прояви ксенофобії, байдужості, егоїзму, індивідуалізму, цинізму, релігійної, національної нетерпимості, неповаги до державних символів, державної мови. На жаль залишаються у місті проблеми наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління та наслідки, які їх супроводжують: злочинність, ВІЛ/СНІД, соціально небезпечні хвороби, тощо.

Саме після участі в 2011 році бердянської делегації в 5-й конференції в Запоріжжі в Бердянську розпочалося створення дієвої системи національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська.

Позиція виконавчого комітету Бердянської міської ради щодо патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста є непорушною і однозначною. Саме цей напрямок роботи визначено одним з пріоритетних. Міська влада усвідомлює, що значну позитивну роль для консолідації Бердянської громади в напрямку підвищення якості життя відіграють активні та дієздатні громадяни України, патріоти міста та держави. Саме вони виступають головною рушійною силою, каталізатором здорових процесів у суспільстві та державі.  І сьогодні  органи місцевого самоврядування спільно з науковцями, освітянами, військовими, правоохоронними органами, громадським організаціями намагаються зробити  систему національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя більш ефективною і дієвою.

Що вже зроблено. Відбулось засідання «круглого столу», яке пройшло у виконавчому комітеті під головуванням начальника відділу організаційної роботи та внутрішньої політики О. Мягченко, головного спеціаліста відділу І. Зубрицького та голови громадської організації інвалідів війни та збройних сил М. Філімонова, за участю науковців, військового комісару Бердянського ОМВК С. Волкова, начальників та представників міського відділу освіти, відділу культури, сім’ї, молоді та спорту, депутатів міської ради. В обговоренні ефективності системи національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська також взяли участь представники підшефних військових частин, викладачі БДПУ, Бердянського державного центру професійно-технічної освіти та медичного коледжу, вчителі ЗОШ міста, керівники громадських організацій: «Українська громада», «Просвіта», «Сприяння обороні України», «Комітет молоді Бердянська», козацька громадська організація Українського вільного козацтва; Бердянської школи рукопашної боротьби «Спас» та спортивних клубів.

Затвердили Положення, склад ради. Підготували план роботи та проект програми по фінансовій підтримці системи національно-патріотичного виховання для депутатського корпусу.

Також розглянуто питання про створення на громадських засадах мережі Центрів національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська у кожному мікрорайоні міста при діючих комунальних закладах освіти, культури та у громадських організаціях національно-патріотичного спрямування. Урочисте відкриття першого такого Центру відбулось до Дня соборності і Свободи України  22 січня 2012 у ЦДЮТ. Протягом 2012 року урочисто відкрили ще 6 таких центрів на громадських засадах.

Відкриті центри національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян м. Бердянська (на громадських засадах)при:  ЦДЮТ «Промінь», міському музеї «Подвиг», державному навчальному закладі «Центр професійно-технічної освіти», Бердянському медичному коледжі «Лінія життя», громадській організації «Українська громада», військово-пошуковому загоні «Полігон», громадській організації Вільного українського козацтва «Бердянська школа козацького рукопашного бою «Спас».

Відповідна координаційна рада спільно з відділом організаційної роботи та внутрішньої політики виконкому розпочала координувати, методично допомагати, стимулювати, висвітлювати у ЗМІ діяльність суб’єктів системи національно-патріотичного виховання у Бердянську (між військовими частинами, структурними підрозділами виконкому,  громадськими організаціями національно-патріотичної і військово-патріотичної направленості, козацькими формуваннями, навчальними закладами), відповідно до діючого положення. Головною метою діяльності координаційної ради є постійне вдосконалення роботи по національно-патріотичному вихованню, узгодженості дій органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і громадських організацій, військових частин, засобів масової інформації у вирішенні питань, пов’язаних із патріотичним вихованням, допризовної підготовки юнаків, сприяння здійсненню комплексу заходів щодо правової, історико-культурної, екологічної, естетичної, кадрової і психологічної підготовки громадян, запровадження соціальної реклами пропагуючої патріотичні цінності українського народу.

Координаційна рада систематично надає поради, пропозиції та консультації керівництву міськвиконкому, міської ради щодо сценарію та якісного  проведення в першу чергу святкових загальноміських заходів та пам’ятних подій національно-патріотичного спрямування: Дня Соборності та Свободи України, Шевченківського свята, Фестивалю української вишиванки, Дня прикордонника, Дня Перемоги, Дня незалежності України, Дня української писемності та мови, Дня Збройних Сил України, Дня українського козацтва, Дня вшанування жертв голодоморів та політичних репресій. Проводиться координаційною радою організаційна робота щодо необхідності встановлення пам’ятника Т. Шевченку до 200-річчя з дня народження у зв’язку з відсутністю взагалі подібного пам’ятника у місті Бердянську.

Прислухаючись до наших порад, керівництво міської влади: змінило на фасаді будівлі Бердянської міської ради символи тоталітарного режиму серпи і молоти, зірки на барельєфи малого Державного Герба України; під час реконструкції центральної у місті площі перед міськвиконкомом встановлені три флагштоки з Державним Прапором України, прапорами Запорізької області і Бердянська; щороку до Дня Державного прапора організовується урочиста хода з великим Державним Прапором України, розміром 12 на 9 метрів по центральним вулицям міста з духовим оркестром, урочистий підйом та мітинг. Завдяки пропозиціям координаційної ради з 2011 року на сесіях міської ради почав звучати під час відкриття та закриття Державний Гімн України.

Саме за пропозиціями координаційної ради на 185 річницю міста було запрошено не зірок російської естради, а проукраїнський патріотичний молодіжний гурт «Танок на майдані Конго». Близько 7 тисяч молодих бердянців слухали підспівували і підтанцьовували разом українські пісні, а не російський шансон, як було раніше…

З 2011 року наша координаційна рада 9 листопада у День української писемності та мови проводить конкурс української мови також і серед службовців міськвиконкому та вручає самим активним учасникам диски СD з українськими піснями. А у Центрі національно-патріотичного виховання при громадській організації «Українська громада» проводяться курси знання української мови для усіх бажаючих громадян міста вивчити українську мову.

Запорізька земля полита кров’ю козаків запорожців, вкрита горами трупів за часів Голодомору та політичних репресій. Проведенням національно-патріотичних заходів по вшануванню загиблих героїв ми доводимо що їх ідеали незалежної держави не забуті. Координаційна рада працює щоб у бердянців збільшувались: почуття національно гідності, гордості замість манкурства, безкультур’я, неосвіченості; формуємо національну свідомість населення міста, як основу консолідації суспільства. Саме патріотизм, складові української ментальності: мова, традиції, культура, державні символи, духовність, мораль, релігія об’єднують кожну націю. Важливим чинником консолідації є український національний інформаційний простір, який допомагає у творенні національного духу, «українського серця», що хотіло б сприяти відродженню і творенню власної держави. На жаль фальшування нашої історії продовжується. Як запобігти цьому… До координаційної ради звернулись два сивочолих ветерани (91 рік кожному), щоб під час проведення національно-патріотичних культурно-просвітницьких тематичних заходах 12 і 15 жовтня 2012 року, присвячених Дню українського козацтва і 70-річчю Української повстанської армії розповісти молоді про патріотизм до України та публічно провести акт примирення воюючих сторін, відповідно до Указу Президента України від 14.10.2006 року № 879/2006 «Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення». Саме вперше в Бердянську на вказаних тематичних заходах кульмінаційним блоком відповідного сценарію були щирі виступи ветеранів другої світової і УПА: оборонця Москви  сержанта Радянської Армії Хоменка Олександра Омеляновича і зв’язківця УПА Холявки Миколи Олексійовича, які обнялися і зі сльозами на очах простягли один одному руки в знак примирення воюючих сторін, зал аплодував стоячи!!!

Також метою діяльності координаційної ради: є формування високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних історичних діячів, готовності до виконання громадських і конституційних обов’язків: захист держави в першу чергу, повага до державних символів, української історії, Конституції України та чинного законодавства, засад демократичної і правової держави. Так 22 січня 2012 року урочисте зібрання та святковий концерт відбулись з нагоди Дня Соборності та Свободи України на високому якісному рівні… На кращих прикладах життя борців за становлення української державності ми спільно з народною хоровою капелою «Промінь», колективами художньої самодіяльності БДПУ формували у бердянців історичну пам’ять, доносили правдиве  героїчне минуле українського народу та звільняли від міфів ідеологічно заангажованих трактувань радянсько-тоталітарної імперської доби.

Щороку до Дня Перемоги, річниці звільнення Бердянська від фашистських загарбників з відділом сім’ї, молоді та спорту проводимо урочисту ходу по центральним вулицям міста з духовим оркестром спільною колоною: ветеранів війни і студентів навчальних закладів з лампадками, мітинг-реквієм на Приморській площі та біля вічного вогню та на меморіальному комплексі загиблих воїнів. Спільно з військовим комісаріатом та прикордонним загоном до Дня прикордонника та Дня захисника Вітчизни проводимо урочисті збори і концерти з виставкою військової техніки та стрілецької зброї.

Патріотизм – певна форма поваги з боку громадян і до державних символів. Координаційна рада стоїть на сторожі щодо недопущення паплюження державних символів, приклади: на вулицях було не допущено розмалювання на стіні та металевому щиті Державного Прапору України; в органах самоорганізації  провели роз’яснювальну роботу, щодо недопустимості паплюження державної символіки під час створення своїх прапорів мікрорайонів, використовуючи Державний Прапор України. Більше подібного не повторюється. Щороку організовуємо з духовим оркестром урочисту ходу бердянців, мітинг і урочистий підйом Державного Прапора України великого розміру.

Одне із важливих завдань координаційної ради: формування, підтримка та об’єднання української еліти міста Бердянська. Так найактивнішими членами координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання є представники української еліти міста Бердянська: Микола Будников – керівник Бердянської школи Запорізького традиційного козацького бойового мистецтва «Спас», отаман Бердянського куреня Вільного українського козацтва, керівник Центру національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська; Сергій Вельчев – керівник міського спортивного клубу «Данте»; Степан Герилів – редактор студентської  газети "Університетське Слово"; Іван Іванчено – керівник Центру національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська,  художній керівник народної хорової капели «Промінь»; Герман Іотов – голова громадської організації «Сприяння обороні України»; Валерій Константинов – член робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті РНБО України, голова Ради ДГО "Центр патріотичного виховання дітей та молоді "Юний прикордонник"; Людмила Ноздріна – директор міського краєзнавчого музею; В’ячеслав Олексієнко – голова молодіжної громадської організації «Комітет молоді Бердянська»; Анетта Омельченко – провідний фахівець з виховної роботи Бердянського державного педагогічного університету; Володимир Пилипенко – голова Бердянського осередку Всеукраїнської громадської організації товариства «Просвіта»; Леонід Подколзін – голова міської громадської організації «Українська громада» , підприємець; Володимир Рибалко – старший суддя Бердянської школи Запорізького традиційного козацького бойового мистецтва «Спас»; Наталя Скиртач – завідуюча методичним кабінетом міського відділу освіти виконкому Бердянської міської ради; Володимир Смердов – голова Запорізької обласної  асоціації пошукових загонів, командир військового пошукового загону «Полігон»; Вадим Шумілов – начальник відділу сім’ї, молоді та спорту виконкому Бердянської міської ради; Софія Філоненко – викладач Бердянського державного педагогічного університету; Світлана Саєнко – заступник директора з виховної роботи Бердянського медичного коледжу; Ольга Кардинал – заступник директора з виховної роботи Державного навчального закладу «Бердянський Центр професійно-технічно освіти».

Проводячи заходи по реабілітації історичної пам’яті по загиблим та репресованим українцям, крім проведення тематичних зустрічей у музеях, бібліотеках, мітингах біля пам’ятного знаку Жертвам голодоморів, – встановлюємо спільно з краєзнавчим музеєм  меморіальні пам’ятні дошки у місті Бердянську справжнім патріотам України, які працювали у нашому місті: Т. Зіньківському, В. Кравченко, В. Зюзіну… Знищено мільйони українців за те, що любили Україну, розмовляли українською мовою, боролися і полягли за незалежність України. Попіл героїв стукає в наші серця і про них потрібно розповідати, що ми і робимо. Ставлення до Героїв: Івана Мезепи, Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Романа Шухевича…

Русифіковане місто Бердянськ стає потроху україномовним, українським містом у тому числі і завдяки роботи нашої координаційної ради, в якій спільно працюють науковці, освітяни, військові, посадові особи місцевого самоврядування, громадські активісти…Пам’ятник Леніну ще стоїть, але це вже стало улюбленим місцем скейтбордистів-катаються на  плитах біля пам’ятника. У планах координаційної ради і перейменувати та повернути старі назви проспекту Леніна – Азовський, вулиці Максима Горького –  Приморська, вулиці Ульянових – вул. Гоголя; вулицю Павлика Морозова на В.Чорновола…

…Довідки, зразки сценаріїв культурно-просвітницьких заходів, плани, положення, рішення виконкому про діяльність відповідної координаційної ради готовий надіслати електронною поштою. (Зубрицький І. І., конт. тел. 061534 71 84. Моя ел. адреса: ii.zubrickiy@rada-berdyansk.gov.ua)

Ігор Зубрицький,

секретар координаційної  ради при виконкомі Бердянської міської ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська 

Опубліковано

ДОЛУЧІМСЯ Й МИ ДО ЛЮДСЬКОГО КОЛА ДОБРОТИ

Цікаво, повчально, лірично…

Осіння пора все далі продовжує нагадувати нам про те, що невдовзі прийдуть часи холодів та хурделиць. Зимні вітри, зів’яле листя, часті дощі… Це чимось нагадує душевний стан тих, хто через причину фізичних вад не може жити разом із нами повноцінно і радіти життю так, як радіють звичайні люди. Але знайшлися ті, що насмілилися поселити в серцях цих людей промінці літнього сонця.

Вже не один візит наніс саме таким людям і подарував не одну «опору», а разом з тим підтримку, гарний настрій та бажання далі жити, Степан Герилів – головний редактор студентської газети БДПУ «Університетське слово», журналіст за фахом, добродій за покликанням.

Нещодавно, після чергового надісланого звіту до Америки, з іншого материка планети на ел. пошту Степана Миколайовича «прилетів» невеличкий лист, в якому Ксенія Гапій – американка українського походження, висловила свою щиру подяку за добрі справи, які б не змогли відбутися без допомоги тутешнього благодійника. Пані Ксеня – завідувачка канцелярією церкви святого Івана Хрестителя міста Нюарку (США), саме цієї церкви, отці та парафіяни якої вислали з її непосильною допомогою (і далі висилатимуть) до Бердянська інвалідні візки та ходунки, які невдовзі пан Степан від імені американських благодійників вручає тим, кому вони конче потрібні… В своєму листі пані Ксеня повідала одну, дуже цікаву та повчальну історію, яку з її дозволу мені б хотілося донести до вас:

«Якось я з моїм чоловіком Ігорем стояла коло входу до «підземки» в місті Кіото (Японія). Нам було тяжко розібратися в тамтешніх лініях метрополітену через те, що більшість назв було написано японською мовою. Через деякий час, помітивши наші розгублені та стривожені обличчя, до нас підійшла молода жінка, її звали Наоко, вона розуміла англійську мову і щиро запропонувала свою допомогу.

Разом з нами вона дісталася потрібної нам станції і провела нас до автобусної зупинки, де ми попрощалися. Але не встигли ми дочекатися транспорту, як вона повернулася в компанії своєї матусі і запропонувала нам взяти участь у приватній чайній церемонії та відвідати цікаву виставку в музеї кімоно.І так ми провели з ними майже цілий день. Спілкувалися з дочкою, посміхалися до мами (бо ні ми її ні вона нас не розуміли). Коли ми попрощалися, я запитала, чому вони про нас, незнайомих людей, так піклувалися і присвятили нам майже цілий день? На що Наоко відповіла: «Кілька місяців назад я вийшла заміж і зі своїм чоловіком вирушила у весільну подорож до Австралії, де зовсім незнайомі нам люди взяли нас під свою опіку і дуже нам допомогли. Ми вже, напевно, ніколи їх не зустрінемо, отже, в такий спосіб, ми виказуємо нашу вдячність вам. І просимо, щоб ви зі своєї сторони простягли руку ще комусь і в цей спосіб ЛЮДСЬКЕ КОЛО ДОБРОТИ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАНЕ КРУТИТСЯ !» Зізнаюся вам, що ця невеличка пригода залишила свій вагомий слід в моєму серці, котрий ніколи не зникне. Мені важко передати свої почуття та подив, коли незнайомі люди з іншої країни віднеслися до нас з такою добротою…».

…І кожен з нас може долучитися до цього одвічного «кола доброти», долучитися своїм серцем, своїми вчинками, своєю молодою енергією, щоби воно крутилося набагато швидше!

Пам’ятайте, зроблене вами добро обов’язково повернеться…

Олександр Степаненко

Опубліковано

ОБЕРІГАЮЧИ НАЙЦІННІШЕ

Храм може згоріти, статуя може розбитися,

а фольклор і література будуть жити вічно,

 поки живий народ.

(Ду Фу, китайський поет)

На завершення такого цікавого і багатого на різні події ювілейного для БДПУ року, сьогодні, 27-го грудня, в першому корпусі університету пройшла ще одна визначна подія:  урочисто відкрито Фонд рідкісної та цінної книги – перший в Запорізькій області своєрідний музей цікавих історичних видань древнього минулого. «Хочу подякувати нашому ректору Вікторії Зарві за всебічну підтримку і надане нам окреме приміщення, – говорила під час церемонії відкриття завідувач бібліотеки Світлана Білокінь, – також велике спасибі за допомогу директорам інститутів і деканам факультетів, без яких було б немислиме відкриття музею».

Було традиційне перерізування стрічки ректором університету Вікторією Зарвою та директором Інституту фізико-математичної і технологічної освіти Андрієм Малихіним, була цікава розповідь Світлани Білоконь про саму ідею створення музею, про його нинішні експонати і про велику майбутню роботу в переведенні усіх найцінніших рідкісних видань в електронну версію; хвилювала всіх цікава розповідь Вікторії Анатоліївни Зарви про здобутки університету, бібліотеки і багаті плани на майбутнє…

… Найстаріше видання, яке збереглося в університеті – це «Розрядна книга», видана ще в 1855 році. Варто також відзначити дореволюційне видання Енциклопедії Брокгауза в 82 томах, енциклопедичний словник братів Гранат, видання кінця 19-го і початку 20-го століть з історії, географії, астрономії, педагогіки, художній літературі і іншим галузям знань.  На сьогоднішній день експозиція музею нараховує більше 500 раритетних видань. Також заслуговують на увагу книги, які збереглися в єдиному екземплярі і несуть дуже важливу інформацію про історію народної освіти Таврійської губернії.

Від імені численних гостей з вітальним словом виступили директор Бердянського краєзнавчого музею Людмила Ноздріна та завідувач методично-бібліографічним відділом центральної міської бібліотеки Ірина Тюркеджі і подарували музею нові цікаві експонати.

Переглядаючи цінні екземпляри, доторкаючись до пожовклих сторінок видань столітньої давності, вчитуючись в раритетні оригінали, мимоволі задумуєшся: «Не в одній нашій оселі припадають пилом цікаві старовинні видання, місце котрим – на полицях  університетського музейного Фонду рідкісної та цінної книги, щоби кожен студент чи викладач, будь-який відвідувач музею зміг насолодитися незабутніми моментами втаємничення з таким багатим і таким цінним минулим нашим».

Степан Герилів,

редактор «Університетського Слова»

На світлинах: так сьогодні відкривався університетський музей рідкісної та цінної книги

Світлини автора

Опубліковано

…І З ХОРОШИМ НАСТРОЄМ

Ось і до мешканців гуртожитку № 2 Бердянського державного педагогічного університету завітало свято Нового Року. Весела музика, гарний настрій, вітальні плакати з Дідом Морозом значно підсилювали новорічну атмосферу, яка підштовхнула обивателів гуртожитку влаштувати святковий вечір, початком якого стала сцена зустрічі двох років – минулого та майбутнього: господар 2011 року – рожевий кролик намагається продовжити своє панування, а чорна водяна змія, яка є символом наступаючого року, відстоює свої права на майбутні 12 місяців. В образі кролика виступав Кирило Косторной, а Юлія Тиндик приміряла на себе «шкуру змії», а ось куди вони поділи теперішній рік Дракона залишається загадкою…

Першими привітали студентів зі святом Олександра Катренко та Оксана Кайда, дівчата виконали всім відому пісню «Mеrry Christmas». Наступними розважали публіку Анна Клименко та Ольга Давиденко, які в комічному вигляді розповіли як треба святкувати Новий Рік, щоб він вдався на славу і надовго запам’ятався (ось тільки після такого святкування ви навряд чи щось пригадаєте J). Далі на імпровізованій сцені з’являється Вероніка Германович зі східним танцем, присутні не могли відірвати погляду від звабливих рухів танцівниці.

А який же Новий Рік без Діда Мороза та Снігуроньки? Правильно – ніякий. Саме тому, до гуртожитку з далекої Лапландії на своїх вірних оленях завітали старий з онучкою. Під яскравими костюмами сховалися Дмитро Саранчук (Дід Мороз) та Олександр Мормуль (Снігуронька). «Прикотили» вони до нас ефектно, під музику, з танцями та мішком цукерок (що має велике значення) і відразу заходилися проводити конкурс – дістати зубами з глибокої тарілки цукерки. Здавалося б, що тут тяжкого? Все добре, як би б не борошно у цій тарілці, яке символічно замінювало сніг. Головний подарунок, звісно ж, – цукерки, зароблені чесною працею та безкоштовна маска для обличчя з борошна.

Далі присутніх розвеселили, розігравши комічну сценку, Андрій Смолін, Денис Лукаш, Кирило Косторной та Ігор Покровський, а дівчата, Наталя Харитонова та Аліна Кущ, виконали новорічну пісню з репертуару Аліни Гросу.

Мешканці гуртожитку відчули дух справжнього свята, але багато сміху не буває… Тому, Куценко Сергій та Максим Вебер (Чёса+1) розважали молодь веселими, дотепними мініатюрами на новорічну тематику. А ось Олена Іваноглу знайшла в собі сміливість особисто звернутися до Діда Мороза: «закидала» бідолашного питаннями, а потім сіла йому на руки і зачитала листа з проханнями.

Закінчився вечір привітанням коменданта гуртожитку Володимира Столярчука, який побажав студентам успіхів та всього найкращого в новому році, а після його слів Юлія Меренко виконала ліричну пісню «Новий Рік».

Кристина Корінець,

кореспондент «Університетського Слова»

На фото: новорічне свято в гуртожитку БДПУ

Фото Дарії Калюжної