«Коли ми перетинаємо екватор цільового графіка для досягнення Цілей сталого розвитку, стає зрозуміло, що жодна ціль ще не досягнута. Ця реальність ще більше ускладнюється геополітичною динамікою в усьому світі і, зокрема, в Україні — державі, яка сьогодні є бастіоном світового порядку. Гостра потреба в інноваційних підходах зараз очевидна як ніколи. Ключову роль у цьому сценарії відіграють університети. Щоб по-справжньому змінити світ, ці інституції повинні спершу переосмислити себе, побудувавши власні інституційні екосистеми, що характеризуються інклюзивним безбар’єрним і імерсивним середовищем, яке глибоко вкорінене в цінностях, що лежать в основі корпоративної культури.
Роль університетів у стимулюванні майбутніх інновацій, зокрема у розвитку STEM і високотехнологічних галузей, є надзвичайно важливою. Особливо це стосується України, де високі технології мають вирішальне значення не лише для обороноздатності країни, а й для її повоєнного відновлення. Щоб розвивати такі галузі та готувати необхідних фахівців, університети мають зосередитися на збереженні свого академічного потенціалу. Стратегія збереження, зосереджена навколо людиноцентричних принципів, є фундаментальною. У цій переосмисленій парадигмі розвиток інституційної інфраструктури повинен грунтуватися на цінностях, які гармонізовані з Цілями сталого розвитку.
Переосмислення ролі університетів як служіння громаді та невід’ємної частини моделі потрійної спіралі співпраці «уряд – університети – промисловість» має вирішальне значення. Необхідно також визнати, що інституційна екосистема неможлива без стійкої корпоративної культури, яка плекає цінності, поважає кожного і націлена на сталий розвиток.
Переходячи до контексту України, необхідно усвідомити, що перед обличчям руйнівних наслідків триваючої війни роль вищої освіти у сприянні стійкості, прогресу та інновацій стає критичнішою, ніж будь-коли. Пропонована монографія «Перевизначення вищої освіти: інновації, інклюзія та сталий розвиток під час війни» досліджує динамічні виклики та трансформаційні можливості, з якими стикається сектор вищої освіти в Україні в нових реаліях. За допомогою низки глибоких аналізів, лангітюдних досліджень і тематичних кейсів ця робота має на меті проілюструвати ключову роль, яку відіграють університети не лише в підтримці академічних зусиль, але стимулюванні суспільного прогресу під час кризи.
У кожному розділі цієї монографії розглядається окремий контекст інституційної стійкості, починаючи від збереження академічного потенціалу та подолання бар’єрів для створення інклюзивного освітнього середовища, до інтеграції STEM-освіти та підвищення кваліфікації в галузі нанотехнологій, узгоджуючи ці зусилля з ширшими цілями сталого розвитку. Наголос робиться на дієвих стратегіях, які можна використовувати для подолання поточних викликів, одночасно закладаючи міцну основу для майбутнього зростання та стабільності.
Крім того, ця монографія є закликом до дій для зацікавлених сторін на всіх рівнях — міжнародної спільноти, уряду, промисловості, громади та академічних кіл — до більш тісної співпраці у створенні освітнього середовища, яке є інклюзивним та безбар’єрним. Розвиваючи культуру стійкості та інновацій, зосереджуючись на практичному застосуванні знань для вирішення реальних проблем, українські вищі навчальні заклади не просто виживають; вони активно сприяють відродженню та розвитку нації.
Ця монографія розпочинається з розгляду академічного потенціалу України під час війни, зосереджуючись на розумінні різноманітних чинників впливу на цей потенціал та стратегії його збереження. У першому розділі досліджуються соціально-економічні, соціально-психологічні, професійні та особисті виклики, з якими стикається академічний персонал, пропонуючи дорожню карту для системних реформ і розвитку сталої інституційної екосистеми на основі моделі потрійної спіралі, яка поєднує в собі людиноцентричні та інфраструктурні стратегії.
Другий розділ є логічним продовженням цих пошуків, досліджуючи подолання бар’єрів на шляху інклюзивності та доступності вищої освіти, зокрема через кейс-стаді Бердянського державного педагогічного університету. У ньому детально описано стратегії адаптації, реалізовані для подолання освітніх і соціальних бар’єрів під час війни, та запропоновано стратегічні рекомендації щодо створення безбар’єрного інклюзивного освітнього середовища, яке відповідає Цілям сталого розвитку.
Третій розділ заглиблюється в ширше сприйняття інклюзивності в українських вищих навчальних закладах, аналізуючи культуру, політику та практики, спрямовані на створення інклюзивного освітнього середовища. Він ґрунтується на обширних даних опитування студентів і співробітників, визначає перешкоди та можливості для підвищення інклюзивності, а також містить рекомендації щодо покращення інклюзивної культури, політики та практики в університетах.
У четвертому розділі акцент зміщується на STEM-освіту як каталізатора сталого розвитку та національного відродження. Обговорюється інтеграція STEM-освіти в не-STEM спеціальності для вирішення глобальних викликів. Розділ висвітлює важливі навички, необхідні для інтеграції STEM в ширше коло підготовки фахівців, і пропонує стратегічні рекомендації щодо оновлення освітніх програм майбутніх вчителів, здатних зробити внесок у сталий розвиток.
У п’ятому розділі розглядається нанотехнологічна освіта як фундамент для розвитку нанотехнологій – найбільш наукоємної галузі сьогодення, що здатна забезпечити не тільки сталий розвиток, а й обороноздатність кожної країни. Висновки цього розділу підкреслюють важливість розвитку комплексної екосистеми, яка сприяє освітньому імерсивному середовищу, спрямованому на цілісний розвиток майбутніх фахівців. В основі цієї екосистеми лежить синергія освіти, науки та цінностей, які разом підтримують як академічне, так і професійне зростання в нанотехнологіях. Це інклюзивне освітнє середовище призначене не лише для передачі знань, але й для виховання глибокої поваги до етичних стандартів і сталого розвитку, сприяння культурі, в якій інновації служать суспільному добробуту та турботі про довкілля. У цьому середовищі кожна навчальна та дослідницька діяльність наповнена цінностями, які підкреслюють важливість відповідальної науки.
Кінцевим продуктом цього освітнього процесу є фахівець, оснащений не лише технічними знаннями, але й глибокою відданістю людиноцентричним принципам. Такий фахівець чітко усвідомлює локальні та глобальні наслідки своєї роботи, гарантуючи, що внески є значущими та сталими. Заклади вищої освіти повинні переконатися, що їхні освітні пропозиції, дослідницькі ініціативи та співпраця відображають ці пріоритети для ефективної підтримки цієї інституційної екосистеми. Їм доручено створити динамічне навчальне середовище, яке заохочує міждисциплінарну співпрацю та поєднує теоретичне розуміння з практичним застосуванням, готуючи студентів не лише до негайних завдань, але й до майбутніх викликів у мінливому світі.
Насамкінець, у шостому розділі представлено тематичне дослідження стратегічної адаптації Бердянського державного педагогічного університету та його акцент на плеканні цінностей для сталого розвитку. У цьому аналізі досліджується модель «Університет без стін» і його оновлена стратегія розвитку, демонструючи, як такі цінності, як чесність, відповідальність, досконалість, інноваційність, інклюзивність, відкритість, спільнота, співпраця, лідерство, особистий розвиток, співчуття, толерантність, безпека та добробут знаходяться в межах його пріоритетів і етосу. Ці цінності керують не лише внутрішньою політикою та практикою університету, але й визначають його взаємодію в ширшій спільноті та його підхід до глобальної взаємодії.
Цей розділ зосереджується на тому, як ці цінності дозволять ефективно реалізовувати третю місію університету — розширення ролі за межі традиційної освіти та досліджень для активної участі в громадському розвитку. Ця зміна узгоджує діяльність університетів з Цілями сталого розвитку, гарантуючи, що кожна стратегічна ініціатива не лише просуває академічні та професійні цілі, але й сприяє досягненню ширших суспільних потреб.
Завдяки цьому поглибленому дослідженню стратегічних адаптацій та підходах, орієнтованих на цінностях, демонструється вирішальна роль корпоративної культури, яка підтримує сталість та інклюзивність. Це тематичне дослідження підкреслює важливість стратегічного планування, гармонізації цінностей і Цілей сталого розвитку для того, щоб університети могли не просто адаптуватися, а й процвітати та робити суттєвий внесок у суспільство під час криз.
Разом ці розділи створюють комплексний наратив про трансформаційну силу вищої освіти, підкреслюючи інноваційні реакції, стратегічні адаптації та критичну роль інклюзивності та сталого розвитку у формуванні майбутнього.
Кожен розділ є цілісним дослідженням, однак переплітається з наступним, щоб побудувати всеосяжне та детальне уявлення про трансформацію вищої освіти в Україні під час війни.
Ця робота також є свідченням непохитного духу українських викладачів, студентів та адміністративного персоналу, які продовжують прагнути до успіхів у розбудові інституційної екосистеми та збереженні академічного потенціалу під час війни.
На завершення «Перевизначення вищої освіти» — це водночас рефлексія на уроки, засвоєні протягом безпрецедентного періоду в українській історії, і перспективний посібник для інтеграції цих уроків у цілісну стратегію національного відродження. Ми сподіваємось, що ця монографія не лише поінформує та надихне, але й стане дороговказом для побудови більш міцного та сталого майбутнього в Україні та за її межами.
Монографію було створено за підтримки кількох грантів, які сприяли широким дослідженням і співпраці між науковцями, роблячи внесок у дискурс щодо трансформації вищої освіти в Україні в умовах війни:
- №0123U105351 «Українські університети в нових реаліях: вплив війни та механізми збереження науково-кадрового потенціалу для підготовки фахівців високотехнологічних галузей» (розділи 1 та 6);
- №0123U105357 «Інтегрований підхід до професійної підготовки STEM-орієнтованих освітян: синергія наукоємних та цифрових технологій» (розділи 4 та 5);
- №0123U100110 «Система дистанційної та змішаної спеціалізованої підготовки майбутніх наноінженерів з розробки нових наноматеріалів подвійного призначення» (Розділ 5).
- №0123U104226 «Проектування інклюзивного освітнього середовища вищих навчальних закладів» (розділи 2 та 3).
Крім того, це дослідження реалізується в рамках проекту 101129085 «Відкрита наука для системи вищої освіти України» (Open4UA) за програмою Erasmus+ KA2, яка фокусується на «Співпраці заради інновацій та обміні досвідом».
Ми висловлюємо глибоку подяку Міністерству освіти і науки України, Національному фонду досліджень України та Національному Еразмус+ офісу в Україні за надану можливість провести це багатовекторне дослідження. Ваша підтримка не тільки зробила цю роботу можливою, але й значною мірою сприяє глобальному досягненню цілей сталого розвитку через академічні інновації та стійкість.
Автори цього дослідження висловлюють щиру вдячність Збройним Силам України, непохитна мужність і самовідданість яких уможливили цю роботу. Перед обличчям величезних викликів ваш героїзм є маяком надії, забезпечуючи безпеку та стабільність, необхідні для продовження академічного та громадського життя.
Ми також хочемо висловити щиру подяку всім нашим партнерам і ширшій спільноті, чия підтримка допомогла переживати ці бурхливі часи. Солідарність, допомога та співпраця з боку різних організацій, установ та окремих осіб були неоціненними для забезпечення виживання та постійного розвитку університету в період безпрецедентних труднощів.
Особливу подяку заслуговує вся університетська спільнота Бердянського державного педагогічного університету. Викладачі, співробітники, студенти та випускники продемонстрували надзвичайну єдність, силу та здатність до адаптації, втілюючи суть згуртованої та стійкої сім’ї, об’єднаної спільними цінностями. Ці спільні зусилля відіграли вирішальну роль у адаптації до нових реалій, забезпеченні безперервності освіти, науки та підтримці один одного в труднощах.
Нарешті, стійкість і дух родини БДПУ ілюструють, що університет визначається не його фізичною інфраструктурою, а його людьми. Цей досвід зміцнив нашу віру в силу спільноти та необхідність плекання спільних цінностей. Рішучість, новаторство та солідарність, продемонстровані спільнотою БДПУ, підкреслили справжню суть того, що означає бути університетом у часи кризи – колективом людей, пов’язаних спільною метою, які разом прагнуть до яскравішого та сталішого майбутнього, бо університет – це не стіни, університет – це люди.»
Зі словами глибокої вдячності науковцям, що долучилися до створення цієї монографії:
Ганна Лопатіна, Наталя Цибуляк, Анастасія Попова, Ігор Богданов, Ірина Глазкова, Світлана Хатунцева, Марина Нестеренко, Ольга Гуренко, Ганна Мицик, Крістіна Петрик, Сергій Ковачов, Ольга Курило, Олена Кривильова, Ганна Александрова, Марина Богданова, Анжеліка Шульженко, Наталія Рула
З монографією можна ознайомитися за посиланням:
За матеріалами проректорки з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету, головного редактора монографії Яни Сичікової
