Минулої суботи університетські «нашоатлантівці» знову побували в зоні АТО, щоби в черговий раз відвезти хлопцям на передову одяг, харчі, а найголовніше – новорічно-різдвяні подарунки від небайдужих бердянців. Розповідає Анетта Омельченко: «Перша наша зупинка. Це наші вже добрі знайомі, до яких традиційно заїжджаємо, їм першим даємо різні «смаколики», рибу… Вітаємо з новорічно-різдвяними святами! Тішаться, зворушливо просять передавати «дякуємо» всім бердянцям за підтримку…
Друга наша зустріч із моїм сином Альошею. Він, як завжди, дуже радіє. Погода така дощова, з неба капає і відразу замерзає. Дуже радіє новорічній ялинці, а особливо – цукеркам. Він і в мирному житті полюбляв цукерки, а зараз це для нього стає делікатесом. Обіцяв не їсти до Нового року (мені в це не дуже віриться). Всього 10 хвилин зустрічі, а так хочеться розпитати про все. Дивлюся на нього дуже уважно, все хочеться побачити. Як тільки починають капати сльози, Павло Іванович зразу каже, що треба їхати. Сама розумію, що не можна, але так боляче….
Остання зупинка – військовий наш шпиталь. Я вже кажу, що наш тому, що головний лікар Ігор Петрович Ільків і всі лікарі нам вже стали рідними. Ми познайомились з його чарівною дружиною, яка працює теж в шпиталі , пані Лідією. До речі, вона написала книгу про Майдан, про війну, яку подарувала нам із Степаном Герилівим. У шпиталі дуже чисто, відчуваються порядок, дисципліна. Як завжди, радіють нашій передачі: азовській рибці, теплим речам, консервам, різним крупам, пиріжкам… І нам приємно, що від імені небайдужих бердянців зуміли привезти й їм свято!»…
«Університетське Слово»
Світлини Анетти Омельченко
