День: 19.12.2012

Опубліковано

ЩЕ НЕ Б’ЮТЬ ГУЧНІ КУРАНТИ, ВЖЕ СВЯТКУЮТЬ АСПІРАНТИ!

«Бердянський державний педагогічний університет –  потужний вищий навчальний заклад, який займає чинне місце серед провідних вишів України, БДПУ – це справжній науково-культурний центр Північного Приазов’я. В цьому році в університеті навчається понад 7000 студентів, функціонують 4 Інститути, 4 факультети та економіко-гуманітарний коледж. Загалом, навчально-виховний процес забезпечують більш як три сотні викладачів», – такими словами сьогодні, 19 грудня, в університетській конференц-залі розпочав церемонію вручення свідоцтв «новоспеченим» аспірантам БДПУ голова Вченої ради, проректор з наукової роботи, професора Ігор Богданов. Він також від імені ректорату щиро привітав цьогорічних випускників, побажав їм успіхів та визначних досягнень в подальшій науковій роботі: «Сьогодні ми вручаємо вам свідоцтва про закінчення аспірантури і сподіваємося, що найближчим часом ви заміните їх на дипломи кандидатів наук і поповните славетну когорту вчених нашого університету.

Проректор з науково-педагогічної роботи, кандидат фізико-математичних наук, доцент Ігор Рогозін першим вручив свідоцтва Наталі Саприкіній, Тетяні Сущинській, Інні Пащенко, Анастасії Тургенєвій, Катерині Петровській, привітавши такими словами:  «Дуже приємно, що першість вручення в цьому році належить саме мені, і це, мабуть, символічно, адже 20 років тому мені доводилося стати першим випускником аспірантури нашого вишу».

Продовжив церемонію вручення голова профспілкового комітету БДПУ, член Вченої ради, кандидат педагогічних наук, доцент Віталій Лола. Віталій Григорович висловив свої найкращі побажання сьогоднішнім випускникам, привітав усіх зі святом Святого Миколая та, вручаючи свідоцтва, говорив: «Я маю честь вручити вам посвідчення про успішне закінчення аспірантури, і я впевнений, що недалекий той час, коли ви будете тримати в себе в руках дипломи кандидатів наук.

З рук голови Вченої ради Ігоря Тимофійовича Богданова свої свідоцтва отримали Олена Барнінець, Богдан Тарасенко , Ольга Величко, Олена Білик, Катерина Рибалко та Юлія Регуш.

До привітань приєдналася доктор педагогічних наук, голова Методичної ради університету, професор Наталя Сосницька: «Кілька років тому ви прийняли рішення стати вченими, і сьогодні ви зробили перший, найважливіший крок до своєї мети. Я вам бажаю успіхів та натхнення у вашій подальшій праці».

За традицією на захід було запрошено колишніх випускників аспірантури БДПУ, і свої привітання змогли виголосити сьогоднішні провідні університетські вчені Ганна Вусик, Алла Омеляненко та Ольга Сєнічева.

Від імені цьогорічних випускників аспірантури БДПУ виступала Діна Диминтій: «Я хочу висловити найщиріші слова подяки ректорату та всьому професорсько-викладацькому складу університету. Закінчення аспірантури – це, безумовно, важливий етап в нашій науковій кар’єрі».

Вітаємо й ми наших цьогорічних випускників-науковців, встеляючи їхні майбутні дороги щиро-теплими словами побажань досягти задуманих висот у науковому піднебессі…

Олександр Степаненко,

кореспондент «Університетського Слова»

Опубліковано

ІЗ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, «ВІТРИЛА»!

Чарівний «корабель поезії» «Вітрила» знову завітав до студентів і викладачів БДПУ. Уже не перший рік він припливає до берегів Інституту філології та соціальних комунікацій і сьогодні, 19 грудня 2012 року, у День Святого Миколая, святкує свій десятий День народження!

Цьогорічний захід приурочено 125-ій річниці з дня народження російського письменника «Срібного століття» Ігоря Сєверяніна. Ігор Лотарєв (справжнє ім’я поета) на початку ХХ століття був широко відомий своїми «поезоконцертами», на яких заворожував слухачів своєю манерою декламування віршів. Тому Інститут філології та соціальних комунікацій запросив нас поринути в літературну атмосферу одного з таких концертів поезії. Цього року організацією свята студентського альманаху «Вітрила» займалася заступник Директора з виховної роботи Інституту філології та соціальних комунікацій, канд. філол. наук, доц.  Вікторія Коркішко разом із студентами ІФСК і, потрібно зауважити, що свято, не дивлячись на буревій за вікном, вийшло «теплим» і «по-домашньому добрим».

Захід розпочався з декламації поезій Ігоря Сєверянина. Вітальне слово сказала директор Інституту філології та соціальних комунікацій, доктор філол. наук, проф. Ольга Харлан, яка поздоровила гостей свята із ювілейною річницею публікації альманаху «Вітрила». Юлія Бондаренко, Ольга Трюхан, Юлія Нехайчук – студенти-магістри ІФСК – виступили в ролі літературних критиків, проаналізувавши твори авторів альманаху. Ведучі оголосили Конкурс глядацьких симпатій і запропонували візитерам заходу написати, на попередньо-розданих аркушах паперу, ім’я та прізвище тих поетів, виступи яких найбільше сподобалися і запам’яталися. Серед тих, хто пропонував свою поезію аудиторії і зачаровував слухачів магією слова, були: Дар’я Беседа, Катерина Забєліна, Кристина Квітко, Вадим Мульченко, Анна Назаренко, Даниїл Хабаров (наймолодший учасник заходу, поет, учень 6 класу Бердянської спеціалізованої школи № 16), Олег Чадаєв, Анастасія Щербакова. Поезії молодих поетів і поетес присвячені дитинству, батьківству, коханню, мріям – охоплюють теми, які хвилюють серця талановитих студентів. Кожний виступ юних поетів супроводжувався ліричною музикою чи цікавими атрибутами, які переносили глядачів в окремий чарівний світ думок і переживань авторів. Публіка жадібно смакувала поетичним словом і вдячно аплодувала талановитим студентам. Крім оплесків шановних гостей, виступаючі були нагороджені солодкими подарунками від ІФСК (а може – від Святого Миколая – хто зна…).

То ж сьогодні, у дев’ятнадцятий день зими, ми не тільки знаходили смачні даруночки від Миколая під своїми подушками, а й мали можливість насолодитися вишуканим поетичним словом наших студентів. Вітаємо всіх зі святом і бажаємо читачам різдвяного настрою напередодні вже таких близьких торжеств!

Ксенія Задворна,

кореспондент «Університетського Слова»

Опубліковано

Святий Миколай-Чудотворець,

архієпископ Мирлікійський, належить до найвизначніших святих християнської церкви. Його люблять і вшановують на Заході та Сході. З особливим нетерпінням чекають на день пам'яті святителя діти, бо для них то означає веселе свято й подарунки.

Архієпископ Миколай, багатолітній пастир антіохійських християн на межі ІІІ-ІV століть, був однією з найяскравіших постатей в історії Церкви того часу. Його служіння припадає на час останніх великих гонінь на вірних і подальше становлення Церкви після Костянтинової реформи, коли "період катакомб" відійшов у минуле. Відомо, що владика Миколай брав участь у І Нікейському Соборі, який закріпив у Символі Віри основне догматичне вчення християнства, проте жодних богословських праць він по собі не залишив. Що ж тоді живить людську пам'ять про Святого вже стільки століть?

З історичних джерел знаємо, що вже в VI ст. день упокоєння Святого став значним християнським святом Східної Церкви – тоді імператор Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу – й на українські землі також. За переданням князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного по-кровителя й мав хресне ім'я Миколай.

До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли папа Миколай (858-867) – перший папа з цим іменем – близько 860 р. збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, жінка цісаря Оттона II (973-983).

Саме на німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. А як же Святого Миколая "привласнили" собі діти? Спершу з появою шкіл при храмах Святий Миколай став опікуном учнів – ця традиція теж ґрунтується на житії святителя, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. Так, за хроніками відомо, що в XI столітті у Кельнському соборі в день пам'яті святителя учнів церковної школи обдаровували солодощами, а вже з храму та школи свято поширилося на родину.

У середньовічній Німеччині саме напередодні свята Миколая матері вручали дітям новий зимовий одяг, інші обновки. Разом із вбранням діти отримували й солодощі – горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами (аналог українських миколайчиків-медівників), шкільне приладдя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів – в'язку різок. Хто гідний подарунка, а хто ні, – вважалося, записано у "Золотій книзі", яку має при собі небесний опікун. Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії. У деяких країнах нечемні діти замість різки дістають вуглину чи картоплину.

Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи супутником Святого Миколая є ослик, який допомагає розвозити подарунки дітям. Він має незвичайну сіро-сріблисту шерсть. Саме для цього віслюка діти лишають біля черевичків кілька морквин – адже тваринка за нічну подорож втомиться та зголодніє.

В Австрії в день свята спершу вулицями міст ходить зграя лихих Крампусів-чортів – відбувається справжній чортячий парад. Вони гримлять ланцюгами, кричать, лякають перехожих. Але ось на майдані біля собору з'являється Святий Ніколаус – і чортівня злякано відступає, тікає й ховається. Настає час подарунків. Лихий чорт, що приносить різки, ходить за Миколаєм у Хорватії та Словаччині. У Чехії ж, коли Святий Мікулаш рушає до дітей, його супроводять ангелик і чорт-паркел. Кожен з них має по книзі – там занотовані добрі та лихі справи кожної дитини. Перш ніж вручати дарунки, чиниться суд, чи заслужив малюк на небесні гостинці.

У Нідерландах свято починається ввечері 5 грудня – діти й дорослі таємно дарують одне одному подарунки, які супроводять листівки з віршами, присвяченими адресату. У вірші слід передати всі найкращі побажання – так ніби це написав сам Святий Миколай. Саме ж свято починається вранці.

***

В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом. Цього дня варили пиво, "Вітали сніжну зиму" – на санях тричі об'їжджали довкола села, а для дітлашні пеклося особливе печиво – «миколайчики». Це було своєрідне "розполовинення посту", після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи.

Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які не помістяться. Часто його супроводжують світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики, котрі переконують Святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не вийде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і дівчатка отримають дари від Святого, лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року.

Отож, вітаймо Святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!