У День Державного Прапора України 23 серпня, в день шанування символу нашої свободи та нескореності студенти 3 курсу 061 Журналістика переглянули документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія».
Маріуполь – це місто нескорених, місто, яке одне з перших заслуговує на підняття українського прапору. І історії тих людей, які змогли вижити під час геноциду, зібрані в цьому відео.
Дуже боляче слухати людей, які пройшли пекло і вижили заради того, щоб показати нам ту правду, яку намагаються спаплюжити «небайдужі» до нашої країни (не) люди. Відчуття переживання та страху посилювалося від реплік із окупаційних щоденників і розумів, що такі ж самі думки не відпускають кожного з нас від початку війни.
Дивлячись на цих людей, стає шкода не лише через те, що вони втратили своїх близьких, своє майно, вони в першу чергу втратили себе. В їхніх очах вже немає радості, жаги, майбутніх поривань, в їхніх очах – зруйнований Драмтеатр, братські могили, ріки крові та залпи від «Градів». Вони не будуть сприймати мелодію, проходячи повз кав’ярню, але обов’язково впадуть на землю, якщо почують звук, схожий на вибух. Їхнє життя залишилось там: у фільтраційному таборі, у тижнях без води та їжі, в підвалах.
Проходитимуть роки, курси реабілітації, наживеться нове майно… але кожного разу лягаючи спати, вони бачитимуть порожні сни, а через цю порожнечу пробиватиметься пекельний вогонь, що не зміг їх наздогнати, вони бачитимуть своїх домашніх улюбленців, які залишилися там, вони пронесуть у своїй пам’яті образи рідних, бо жодної фотографії не вціліло.
Маріуполь – це місто, яке вистояло у 2014 році, в 2022 році його зламали. Зламали, але не викорчували, і він знову пустить паросток, а на цьому паростку виросте квітка синьо-жовтого кольору, ще гарніша і міцніша, ніж раніше. Буде так і ніяк інакше!
Напрягло Вікторія
