ШВИДКОПЛИННИЙ РУХ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДУМКИ

На початку нинішнього року побачила світ колективна монографія кафедри філологічних дисциплін Інституту філології та соціальних комунікацій «Мова й література в проекції сучасних наукових парадигм» (автори – Марія Греб, Світлана Глазова, Олена Колінько, Богдана Салюк, Світлана Корнієнко). Наукова праця є результатом роботи викладачів над комплексною темою кафедри.

Автори монографії звертаються до різних аспектів вивчення мов та літератур, що засвідчує рух дослідницької думки в напрямку сучасних наукових парадигм (компаративістика, прагматика, синтагматика та соціолінгвістика). Запропонований новітній підхід дає можливість розширити обрії філологічної науки.

Видання може бути корисним для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, фахівців у галузі мовознавства та літературознавства, а також для вчителів загальноосвітніх шкіл.

Марія Греб,

завідувач кафедри.

ЦІКАВИЙ ТИЖДЕНЬ СТАЖУВАННЯ

Протягом тижня, починаючи з 16-го лютого, тривало моє стажування в Польщі, у рамках проекту Business Week-2013 “Вихід на сучасний ринок праці ЄС”, у місті Лодзь. Приймаючі сторони – Фундація Central European Academy Studies and Certification (CEASC), Університет Інформатики (WSIiU), Бюро Професійної Активізації (BAZ). А мета поїздки – формування практичних навичок у сфері ефективного пошуку першого місця роботи на глобальному ринку праці ЄС.

Лодзь – серце Польщі, адже місто розташоване в центрі країни, він є модною столицею держави, адже на території міста велика кількість фабрик, текстильна промисловість розвивається протягом не одного століття. А коли говорять про Польське кіномистецтво, згадують Лодзь, адже ще в 1948 році тут було відкрито Вищу школу кінематографії, телебачення і театру…

Розпочалось навчання: польські викладачі тепло зустріли нас у Вищій Школі Інформатики, де й проходили всі наступні заняття, читали цікаві лекції з приводу того, як можна влаштуватися на роботу студенту, як розпочати кар’єру, який напрямок у професійному житті краще вибрати. Дружня обстановка, перерви на «каву-брейк», корисна інформація робили навчальний процес дуже легким. Викладання проходило польською мовою, координатор нашої поїздки виступав у ролі перекладача і сумлінно пояснював усі незрозумілі слова та фрази. Але, сказати чесно, польська не складна для сприймання, адже дуже схожа на українську і російську мови. То ж десь 80% матеріалу легко засвоювалося без перекладу. Того ж дня нам влаштували екскурсію до транснаціональної компанії комп’ютерної фірми «DELL», де спочатку попросили підписати папери про нерозголошення інформації… Ми спостерігали за автоматизованим процесом зборки комп’ютерної техніки, дізналися, в чому полягає робота оператора…

Третього дня, після навчання, ми відвідували Термальний комплекс, що знаходився за 50 км від міста, але поїздка вартувала того: три різнорівневих басейни в середині будівлі і декілька басейнів зовні. Фантастичне і незрівняне ні з чим відчуття, коли маєш змогу пливти в теплій воді басейну, а на твою голову повільно спадають маленькі сніжинки…

Наступного дня у вільний час мене чекала поїздка до столиці Польщі – Варшави! Багато хто нарікає на те, що будівлям столиці не вистачає автентичності, адже під час Другої Світової Війни 80% споруд було знищено. Варшаву відбудували і тепер, коли приїжджаєш до міста, ніби потрапляєш у казку. Старий центр схожий на пряникові будиночки, від яких так і хочеться відщепити солодкий шматочок. У столиці Польщі велика кількість католицьких соборів. Мене вразив той факт, що в колоні одного з них замуровано серце видатного композитора Фредеріка Шопена. У вечірній Варшаві на вулицях, мабуть, світліше ніж удень. І світло не вимикають о 23:00, воно горить до тих пір, поки не зійде сонце. Зручно, правда?

На п’ятий день, маючи трішки вільного часу, придбали презенти для всіх, хто чекав нас в Україні. А шостого дня, після вручення сертифікатів і завершального обіду, ми відправилися додому. Час промайнув дуже швидко, ще багато чого можна було б побачити в Польщі і тепер є чудовий привід повернутися до сусідньої держави.

Чому я вирішила поділитися своїм проведеним часом у Польщі? Мабуть, тому, що залишилося дуже багато позитивних вражень і бажаю всім, у кого з’явиться можливість відвідати цю країну – без сумнівів брати участь в усіх освітніх чи туристичних поїздках!

Ксенія Задворна,

кореспондент «Університетського Слова».

На світлинах: кілька моментів із тижневого стажування в Польщі

СТУДЕНТСЬКИЙ «МАРАФОННИЙ» ТИЖДЕНЬ

Студентська рада Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв розробила цікавий проект – «Тиждень студентської ради» і втілила його в життя протягом 18-22 лютого цього року. Щось подібне в нашому інституті відбувалося вперше. Протягом тижня кожний з секторів ради проводив тематичну акцію. Скажімо, в понеділок проект розпочали члени спортивному сектору, які організували цікаві конкурси та завдання для студентів та викладачів університету. У вівторок соціально-побутовий та академічний сектори провели соцопитування з каверзними питаннячками, на які не кожен зміг правильно відповісти. У середу естафету прийняв прес-цент, який поставив собі за мету проаналізувати «Настрій університету». В четвер студенти нашого інституту брали активну участь у презентації поетичного альманаху «Конвалія», а от уже в п’ятницю наш проект дійшов фіналу: творчий сектор підготував святковий концерт, на якому підбивались підсумки проекту та нагороджувались грамотами найактивніші викладачі та студенти.

Протягом усього тижня тривала акція «Марафон Жовтої Стрічки». Висловлюємо щиру вдячність усім, хто взяв участь у заходах «Тижня Студентської Ради ІППОМ» і, звичайно, директорату Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв Людмилі Коваль, яка завжди простягає нам руку допомоги в будь-яких цікавих починаннях.

Тетяна Курусь,

заступник голови Студентської ради із самоврядування ІППОМ

ПОДІЛИСЯ СЛОВОМ …ДРУКОВАНИМ

Викладачі кафедри соціальних комунікацій (завідувач – кандидат філологічних наук, доцент Юлія Мельнікова), з якими я мав приємність розпочинати свою трудову діяльність в БДПУ і дотепер підтримую тісні контакти, оскільки й редакція «Університетського Слова» знаходиться в одному приміщенні, завжди раді гостям, із якими з задоволенням діляться набутим досвідом і не тільки…

Найсвіжіший приклад: за неповних чотири роки існування, на кафедрі сформувалась численна бібліотека найрізноманітніших видань, в тому числі й таких, які подарували майбутнім журналістам тренери-експерти Конгресу національних громад України В’ячеслав Лихачов та Кіра Крейдерман, що виступали з лекцією «Міжнаціональні відносини та прояви ксенофобії в Україні» за підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів. Оскільки тренери залишили значну кількість комплектів із 20-и видань, що в основному стосуються історії та сьогодення євреїв в Україні та світі, було вирішено поділитися цими виданнями з членами Бердянської єврейської громади (Благодійний фонд «“Хесед Велвеле”, голова – Давид Прайсман).

…І сьогодні, 25-го лютого, в час святкування євреями славнозвісного Пуріму, мене й відрядили викладачі кафедри соціальних комунікацій долучити до бібліотеки громади більше п’ятдесяти книжок! Ознайомивши присутніх із діяльністю університету, кафедри, редакції газети БДПУ «Університетське Слово», американським Фондом імені К. Ковшевич, новоствореною університетською благодійною організацією «ДобоДій», я з цікавістю вслухався в слова із сувою Естер (біблійної книги), що зачитував молодий бердянський вчений Вадим Балута, радів разом із присутніми їхньому національному святу. Правда, не вдалося опісля сісти за багатий святковий стіл – редакційні справи кликали. Головне, що всі залишились задоволеними, про що свідчать й світлини, переглянути які й вас запрошую.

Степан Герилів,

редактор газети БДПУ «Університетське Слово»

Світлина з архіву редакції

Поговорити з морем…

Ви хоч раз надсилали комусь свої думки? Якщо ні, то перші дні літа – якнайсприятливіші для того, щоб це зробити, адже перший день – не тільки «дитяче» свято (День захисту дітей), а за «креативним» календарем, ще й День надсилання морю хороших думок – чудове свято, особливо для нас із вами, бердянці. Я от, наприклад, ніколи не листувалася з морем. І це не тому, що воно мені не відповість, навіть якщо вкажу свою зворотню адресу, телефон, «мило», чи номер телефону… Але чомусь цього разу вирішила спробувати зізнатися морю в коханні. Саме так! Можливо, це звучить трохи по-дитячому, але я чітко для себе вирішила і першого червня урочисто пішла до красивого берега, де майже не було людей, та «подарувала» морю свій перший до нього лист, в якому буде написано:

«Здрастуй, МОРЕ!

Так багато хочеться тобі сказати… Навіть дух захоплює.

Знаєш, я хочу зізнатися тобі в коханні. Я люблю тебе. Люблю, коли ти спокійно шепочеш ввечері, або як зранку хлюпочеш своїми смарагдовими хвилями, коли приносиш солоний прохолодний вітер, або коли ти сердишся на нахабних відпочиваючих і «нагороджуєш» їх штормом. За все це я люблю тебе…

Знаєш, море, ти просто живеш собі своїм життя, хвилюєшся, робиш погоду та покращуєш чийсь відпочинок. А люди занечищують тебе: кидають недопалки та бляшанки, наповнюють дрібними монетам на щастя, неначе спільну скарбничку, фотографують в невдалих ракурсах… Більшість любить тебе раз на рік, у відпустку (та й то – факт сумнівний). У деякі хвилини я шкодую, що не можу тебе погладити, обійняти й захистити від цих всіх «нападів».

Мені ти допомагаєш, море: лікуєш рани, заколисуєш неспокій, присипаєш сумніви піском, затикаєш водоростями дірки в голові…

Дякую тобі, море, за все. Дякую, що ти, таке хвилююче, в мене є.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій

Спасибо ВАМ за жизнь!

В траве, перемешанной с грязью, под одиноким старым деревом лежит молодой парень. Последний раз он всматривается в облачное небо, видит пролетающих мимо ворон. На его юное и выразительное лицо падают капли мелкого дождя. Он облизывает мокрые губы, ощущая свежесть и вкус воды падающей с неба.

В эти последние минуты своей жизни парень думает о матери, которая сидит в опустевшей избе в надежде увидеть своего сына живым и здоровым. Она неустанно шепчет молитвы, со всей нежностью и любовью матери обращаясь к Господу Богу и Деве-Марии, прося сохранить жизнь её ребёнку. Её старые, сморщенные руки перебирают белую ткань –

будущую сорочку сыну – а по щеке катится слеза страдания и боли. Сколько ещё ей ждать встречи, сколько жить в страхе и волнении? А губы все повторяют молитвы…

Её материнское сердце ощущает горькую потерю, но она, сжимая в руках ткань, продолжает работать иголкой и ниткой. Забыть бы на минутку, но никак… А сын лежит на сырой земле, вспоминая матери нежную улыбку, ее синие добрые глаза и бледные губы. Ему не забыть того прощального взгляда, когда она мужественно провожала его на войну, с которой он мог не вернуться… «О, мама, мне бы к тебе хоть на минутку, взять бы тебя за руку и отвести в сад, где цветёт сирень, где поёт соловей так красиво и душевно, а вокруг тишина и спокойствие… Мне бы в объятия твои, ведь нет места в мире надёжнее… мама…» – последний вздох…

А где-то в поле раздаётся пронзительный вопль мужчины. На его руках умирает лучший друг от вражеской пули. Плач переходит в крик! Глаза наполняются ненастью и злобой, желанием мстить за родную душу, с которой с детства, с самого начала своей жизни шел нога в ногу… И он, хватая автомат, стреляет по врагам, а потом падает на колени, его сердце пронзает пуля… «Прощай, мой друг…»

Свист ракет, взрывы бомб нарушили спокойную сельскую жизнь. Испуганная маленькая девочка всматривается в темноту, в неизвестность, в надежде, что из этой тьмы выйдет отец, брат… Они ведь тоже там! Они ведь её защищают! Чтобы жива была, чтобы смеялась, чтобы была счастливой! «А мы на речку пойдём. Всей семьёй: я, ты, мама и брат. Вот война закончится, и мы пойдём» – пообещал однажды папа. «Обещал папочка, значит так и будет» – улыбнулась сквозь слёзы девочка.

…Яркие лучи солнца ласково прикасаются к моему лицу. Я шагаю по ровно выложенной плитке, весело подпрыгиваю, наслаждаюсь прекрасным безоблачным днём, вдыхаю на полную грудь свежий воздух. В ушах играет любимая музыка, я чувствую лёгкость и свободу. Я живу! Живу в мирное время! Пробегаю мимо лавочки, на которой сидит пожилой человек, ветеран войны. Замедляю шаг и: «Спасибо тебе, дедушка… Спасибо, что ты боролся за нас, на нашу жизнь. Ты не жалел ни сил своих, ни здоровье, себя ты не жалел… Спасибо, матеря! Вы молитвами оберегали от невзгод своих сыновей… Спасибо вам за то, что у нас есть будущее, у нас есть самое ценное – жизнь! Спасибо за синее небо над нашими головами, за улыбки на наших лицах, за наш покой… Спасибо вам за отвагу, за ваше самопожертвование! Человеческое вам Спасибо!».

Кристина Корінець,

кореспондент «УС»

«Ати-бати» – йшли студенти розважати…

Мужність, сила, войовничість – цими словами можна охарактеризувати День захисника Вітчизни. «Чоловіче свято» веселим концертом пронеслося по Бердянському державному педагогічному університеті. В актовій залі головного корпусу талановиті та обдаровані студенти розважали глядацьке око своїми танцями та піснями. Вокальний ансамбль «Шанс» демонстрував силу та красу голосу, який громовим ехо пролунав у серцях присутніх. Гучними оплесками була «підхвачена» пісня в виконанні ансамблю «Золотий гомін». Голосисті дівчата та баяніст підготували для цього свята спокійні та розважливі слова. Студенти-хореографи з композицією «Ати-бати» заряджали аудиторію позитивним та запальним танцем. Військова форма додала їм солідного, довершеного виду, а виразні рухи заохочували до веселих пританцьовок. «Козацькому роду нема переводу» – запевняє нас через словесно-музичну творчість Народний фольклорний ансамбль «Хуртовина». Їх голоси звучать бадьоро, щиро, непохитно, відносячи нас до далеких дідівських часів.

Народний стиль цього дня став доречним гостем. Ансамбль народного танцю «Калина» лише посилив дух свята. Дівчата в кольорових платтях та хлопці зі шпагами влаштували справжні танцювальні бої, від яких скрипіла підлога та тремтіли стіни актової зали. Ото такі дива виробляють наші студенти! На свято Дня захисника Вітчизни завітали й ветерани війни. А О. Комаров, Д. Шилько, І. Зубрицький, М. Філімонов, О. Хоменко знайшли зворушливі та правильні слова для привітання.

Ми вдячні тим, хто захищає честь нашої країни! Ми вдячні за наше світле майбутнє!

Кристина Корінець,

кореспондент газети «Університетське Слово»

БЛОГЕР ИЛИ ЖУРНАЛИСТ?

Много стало происходить с развитием прогресса. Новые технические приборы, термины, описывающие их, и профессии которые чинят или производят данную продукцию. Что то стало уходить в историю, а что-то конкурировать с уже существующим. С появлением компьютера в 20 веке стали появляться программисты, а с возникновением интернета – хакеры и юзеры. Это все разнообразило лексикон любого языка. Блогер одно из таких слов. Блогер – это человек, которые пишет в интернете обо всем, что его интересует или беспокоит,  выражает свои мысли и размышления. Он выполняет практически всю работу журналиста. И тут следует задать вопрос: зачем нанимать специально обученных людей и платить им за это деньги, если какой-нибудь Коля Василенко из села Новая Каховка может рассказать о проблемах на дорогах или Татьяна Анатольевна из города Миусинск может рассказать о проблемах с электричеством? И эти истории могут быть достойны национальной газеты, но они сделают это совершенно бесплатно.

Блогер или журналист? Заменит ли новая профессия старую, как парикмахер цирюльника? Давайте над этим подумаем: есть разные ситуации, которые журналист так или иначе выразит с разных точек зрения, так как их учат быть беспристрастными к ситуациям. Даже если 12-ти летний мальчик изнасиловал свою младшую сестру, о чем недавно сообщалось в СМИ, профессионал должен описать всю ситуацию и выяснить что именно толкнуло его на этот поступок, то что у него мать и бабушка были наркоманками и алкоголичками и он был предоставлен сам себе или то что он неоднократно подвергался насилию в семье? Журналист представит человечность в этом ребенке, что бы общество определило для себя как к нему относиться, а блогер просто на просто бы раздул из этого ужасную трагедию без каких-либо подробностей.

Но с другой стороны, блогер – это глас народа, а журналиста считают четвертой властью. В принципе, журналист – это человек, но при определенных ситуациях общество так не считает. И в этом случаи болгером быть лучше.

Журналист должен быть объективным, а блогер может писать все что ему взбредет в голову, у него не редактора и ему не нужно фильтровать свое письмо цензурой, ведь его не оштрафуют и не уволят с работы, он не получает за это деньги. У журналиста немного больше полномочий в том, что он может быть на некоторых встречах, на которые работников других профессий не пустят. И тем самым профессия журналист немного важнее, ведь кто знает, какую информацию они могут добыть за закрытыми дверями?

Если честно, то я думала, что во время написания этой заметки я разберусь в проблеме. Но я не смогла. Если на ринг вывести журналиста и болгера и взвесить все «за» и «против» то на данном этапе развития у них равные шансы на выживания. Но зачем писать бесплатно, если можно получить за это деньги?

Дарья Калюжная,

студентка-журналистка 1 курса БГПУ

США – УКРАЇНА: ЗУСТРІЧ В ОН-ЛАЙН

Не дивлячись на деякі початкові технічні незручності, міжнародна американсько-українська он-лайн зустріч все ж таки відбулася. Близько двох годин у конференц-залі БДПУ тривала жвава дискусія між ученими зі Стетсонського та Бердянського державного педагогічного університету. Навчальні заклади обмінювалися своїм досвідом з досить актуальної, як виявилося не тільки в Україні, але й у США, проблеми: труднощі, з якими стикаються молоді спеціалісти-філологи, випускники педагогічних вишів, коли починають працювати в школі. З ініціативою проведення такого заходу виступив. американський професор Майкл Деннер, який очолює програму Російських Студій в університеті США, а також видає журнал, присвячений творчій спадщини Льва Толстого.

Під час обговорення виникало безліч питань. Виявилося, що в обох країнах є спільні риси. Наприклад, в США близько 80 % вчителів – жінки. Багато студентів йдуть стопами батьків і здобувають таку ж професію… Дискусію на тему «Особливості шкільної освіти в Україні» провела доцент кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури ІФСК БДПУ Ірина Співак. Ця тема дуже зацікавила наших американських колег. Завдяки модератору он-лайн-зустрічі Ганні Табаковій все було представлено на високому рівні. Технічну підтримку забезпечили спеціалісти з факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій БДПУ.

Вікторія Лутчак,

кореспондент газети БДПУ «Університетське Слово»

ГОСТІ КАФЕДРИ – «ШКІЛЬНІ ГАЗЕТЯРІ»

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива, як їх почує.

Тарас Шевченко

Напередодні шевченківських свят викладачі та студенти кафедри соціальних комунікацій запросили до себе в гості учнів 5-Б класу загальноосвітньої школи № 2 (директор – Н. О. Вороновська), які є членами гуртка «Шкільна газета». Майбутні журналісти із цікавістю поспілкувалися з тими, хто навчає секретам професії. Дівчата та хлопці захоплено сприйняли ініціативу кафедри – записати вірші Тараса Шевченка у радіостудії. Ольга Назаренко, Ольга Білоконь, Ганна Капустіна, Давид Якубишен, Владислав Вихрицький, Данило Пінчук, Маріам Пономаренко зробили свій внесок до рубрики «Книжкова полиця» студентського радіо «Бумеранг». Вірші Кобзаря у виконанні школярів почуємо на початку березня, коли все свідоме українство вшановуватиме пам'ять великого митця.

Згадуючи, як блищали дитячі очі, як схвильовано слухали вони свій голос після запису, як пишалися тим, що їм вдалося спробувати себе в ролі дикторів, віриш у наступність поколінь, талановиту молодь і важливість нашої професії.

Особлива подяка керівнику гуртка – заступнику директора з навчально-виховної роботи Л. М. Момотюк, яка піклується про творче зростання своїх вихованців.

Юлія Мельнікова,

завідувач кафедри соціальних комунікацій ІФСК БДПУ

Je t’aime, melancolie

В однокомнатной квартире царила пустота, дождь за окном играл свой ноктюрн. Сквозь шторы показалась вспышка молнии, она на мгновение осветила мрачную пыльную комнату. В замке повернулся ключ. Послышался грохот, ударяющейся об стену, входной двери. В квартиру вошла она. О, эта ее «фирменная» отцовская походка (до сих пор смеюсь с нее), но в последние дни она будто бы изменилась (если присмотреться, можно заметить легкую дрожь в ее шагах).

Девушка перешагнула порог и вошла. Одинокая, тощая, с бледным лицом и измученными глазами. Она была хороша собой, когда-то… Еще совсем недавно на ней было наипрекраснейшее в мире украшение – ее улыбка. Казалось, ничто не может украсть ее. Голубые глаза всегда источали счастье и добро, но уже несколько недель, как они «мертвы». Теперь этой леди нравится «украшать» себя кое-чем иным. Ее шрамы и ссадины – это целая история, напоминающая о попытках заглушить боль раненой, неизлечимой души.

Барышня прошла по темному, пустому коридору сразу на кухню, не включая свет и даже не смотря на себя в зеркало. Просто так? Не хотела? Не была ли это очередная попытка убежать от самой себя? Зажгла плиту, «поставила» чайник, села за стол лицом к окну и начала вглядываться в глубокую ночную бесконечность.

У нее в голове столько вопросов… Порой она даже сомневалась, что хочет знать на них ответы. Недаром говорят: «Меньше знаешь – крепче спишь».

Спустя несколько минут она направилась в комнату, неся в руках чашечку ее любимого зеленого чая.

У правой стены, на полке, стояли духи – подарок от любимого. Прошло уже много времени, но она так и не смогла забыть его нежный взгляд, который предназначался другой, поцелуи, подаренные не ей, слова, прикосновения, обещания…

Досадно, глупо, и, в то же время, непонятно! Что глупее: искреннее доверие к любимому или непонятная игра с чувствами человека, который открылся тебе и тем самым сделал себя беззащитным и уязвимым? И ведь обиднее даже не то, когда этот сценарий рождается по злому умыслу, а наоборот, когда оба человека не желали друг другу ничего плохого. Это по-настоящему больно, потому что муки испытывают оба. А может это просто иллюзия? И на самом деле нет никакой любви? А нет любви – нет страданий?

Девушка присела в единственное в комнате кресло, поставила чай на рядом стоящий журнальный столик, открыла флакон с духами, вдохнула их аромат и побрызгала ими на свою исхудавшую, но все еще грациозную шею. Казалось, это – не просто запах, а воспоминания, в нем и совместные прогулки, и ночные разговоры. Но вместе с приятной болью ностальгии в голову пришли и мысли о том, как все резко оборвалось. Была ли это фальшь? Или если бы не та – «другая», то все сложилось бы иначе? А если нет? И уже не больно вспоминать. Было больно. А сейчас уже нет. Уже все равно. Пустота. Лишь несколько слов из песни «крутятся» в голове: «Просто мое сердце больше не хочет биться. И я хочу исчезнуть, когда вечером солнце садится»

День уже давно «попрощался» с ней, наступила ночь, за окном все еще шел дождь, а в квартире было по-прежнему, пусто, тихо и одиноко.

Лиза Башмак,

студентка 14 группы Института филологии и социальных коммуникаций

ФІЛОСОФСЬКА ОСНОВА ПРОФЕСІЇ ВЧИТЕЛЯ

Із методичного семінару педагогічної майстерності для молодих викладачів

Вислів відомого українського майстра педагогічної справи Василя Сухомлинського «Учитель готується до хорошого уроку все життя… Така духовна і філософська основа нашої професії і технологія нашої праці: щоб дати учням іскорку знань, вчителеві треба ввібрати ціле море світла» став лейтмотивом другого семінару педагогічної майстерності для молодих викладачів, що відбулося 20 лютого 2013 року в конференц-залі Бердянського державного педагогічного університету.

Проблематику цього засідання – лекція, методика її підготовки та проведення, вимоги до лектора – обумовили результати анкетування учасників попереднього засідання. До початку семінару молоді викладачі мали змогу познайомитися з підбіркою літератури із зазначеної теми, яку підготували працівники бібліотеки університету на чолі із завідувачем Світланою Білоконь.

Вітаючи учасників семінару, перший проректор університету, кандидат філософських наук, доцент Володимир Федорик зазначив, що зміни, які відбуваються в сучасній системі освіти, ставлять перед педагогами завдання постійного підвищення професійної майстерності.

На початку роботи семінару його голова, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки Ольга Гуренко ознайомила присутніх з результатами анкетування, що проходило на попередньому засіданні: у більшості респондентів існують різні проблеми під час викладання навчальних дисциплін; у більшості молодих викладачів переважає репродуктивний стиль викладання…

Звичайно, що такі труднощі поступово зникнуть у процесі професійної діяльності з набуттям власного педагогічного досвіду. Яскравим прикладом цього були виступи на семінарі досвідчених викладачів БДПУ.

Афоризмами, притчами, крилатими виразами, цитатами відомих філософів та педагогів минулих часів та сучасності був пересипаний виступ кандидата педагогічних наук, доцента кафедри педагогіки вищої школи, управління навчальним закладом та методики викладання суспільствознавчих дисциплін Сергія Немченка. Постійно звертаючись до власного викладацького досвіду, Сергій Геннадійович розкрив сутність лекції як методологічної й організаційної основи для всіх навчальних занять, зокрема й самостійних; структуру академічної лекції; види лекцій, розповсюджені у практиці вищої школи (лекція-бесіда, лекція-дискусія, лекція з розбором конкретних ситуацій, лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку та інші).

Із лекцією «Інноваційні підходи до підготовки й читання лекції» виступила кандидат педагогічних наук, доцент кафедри професійної освіти Олена Кривильова. Вона ознайомила учасників семінару з технологіями групового навчання, формування творчої особистості студента, розвивального навчання, створення проектів, створення ситуації успіху. Родзинкою виступу була безпосередня організація групової діяльності всіх присутніх. Під час виконання запропонованих завдань панувала атмосфера невимушеної, активної, спільної творчої роботи. Виступаючи, лідери груп вільно представляли напрацьовані матеріали. До обговорення порушених проблем долучилися й досвідчені викладачі. Їх ідеї висвітлила у своєму виступі голова методичної ради університету, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики викладання фізико-математичних дисциплін та інформаційних технологій у навчанні Наталя Сосницька.

Наскрізною ідеєю виступу кандидата педагогічних наук, доцента кафедри соціальної педагогіки Сергія Улюкаєва «Сучасні вимоги до лектора» було наступне: педагогічна майстерність, зокрема майстерність читання лекції, удосконалюється в міру накопичення досвіду та розширення педагогічних знань, педагогічної освіти.

Педагогічна майстерність – це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його – в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою, як зазначив у своєму виступі «Педагогічна техніка викладача ВНЗ» кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки вищої школи, управління навчальним закладом та методики викладання суспільствознавчих дисциплін Олександр Голік, відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку). Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоційно відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

Професійна майстерність вчителя визначається ступенем самореалізації в професії. Вона є своєрідним підсумком розвитку людини, досягненням нею повноти професійної якості. Педагогічна майстерність починається із зосередження зусиль зі створення людиною себе, своєї індивідуальності, тому рух до майстерності завжди має професійно-виховний характер. Виховуючи себе, педагог прагне досягти вершин в оволодінні основними вимогами, які висуває перед ним обрана професія і час: професійні знання з навчальної дисципліни; гуманність; соціальна активність; інтелігентність; здатність до спілкування, ведення діалогу; позитивна емоційна налаштованість; мовленнєва культура; інноваційний стиль науково-педагогічного мислення; потреба у підвищенні знань, самоосвіті.

Ольга Гуренко,

голова семінару, кандидат педагогічних наук, доцент