Ігор Лиман, професор, завідувач кафедри історії та філософії, координатор міжнародної діяльності Бердянського державного педагогічного університету розповів у прямому етері віжн-радіо «На дотик» про українськомовний Бердянськ минулих століть та про зацікавленість мешканців міста його історією.
Ігор Лиман разом з чотирма професорами університету зараз перебуває в італійській Генуї, про що він і розповів під час радіомосту Запоріжжя-Бердянськ:
– Я координатор міжнародної діяльності БДПУ і у нас є університет-партнер Генуї. Зараз ми вчотирьох, викладачі БДПУ, перебуваємо за програмою Еразмус + «Академічна мобільність». Лекції читатимемо для італійських студентів, тренінги проходимо. І ще ми з Вікторією Константіновою будемо ходити в архів Генуї, шукати документи про історичні зв’язки Бердянська і Генуї в часи Російської імперії, бо точно велася торгівля, було консульство Італії в Бердянську…
Радіоміст був присвячений Дню української писемності та мови, тому одним з питань стало саме питання «російськомовності» Бердянська. За словами професора, так було не завжди:
– Ще декілька років тому ми опублікували щоденники Крижанівського, чиновника Російської імперії, це 19 століття 60–70 роки. Але навіть там у щоденниках ці українізми проскакують дуже часто. Це дуже показово при тому, що він позиціонував себе як лояльного до Російської імперії. Але це означає, що його оточення не все було російськомовне.
І це лише один цікавий факт. Ще один цікавий факт про доктора Хавкіна, про який розповідає Ігор:
– Ми з професором Вікторію Константіновою їздили до Єрусалима шукати, копіювати документи видатного бердянського доктора Хавкіна, який прославив всю Україну. Той, який врятував світ від холери і чуми, як написано на його бюсті при вході в БДПУ. І знайшли там фактично його автобіографію, яку він написав ще в молодому віці. Там він описує своє дитинство в Бердянську. І він передає цитатами те, що чув на вулицях. І ці цитати у нього українськомовні. Він в молодості залишив Одесу і в Російській імперії не мешкав, але оці українські слова в нього залишились. А це показник теж. Де він їх набрався? На півдні України. Населення, як бачимо за цими першоджерелами, зовсім не російськомовне, як тепер прийнято казати.
Професор зауважує, що це друга половина 19 століття, коли вже діє валуєвський циркуляр, але у побуті була українська мова.
Під час прямого етеру Ольга Вакало, ведуча віжн-радіо «На дотик», привітала Ігоря Лимана з почесною нагородою – обласною премією імені Якова Новицького:
– Мене подавало на цю премію Запорізьке наукове товариство ім Якова Новицького, оскільки я один із засновників, які ще під егідою Анатолія Бойка в 1997 році створювали це товариство. І ми тут в Бердянську з 2001–2002 року почали видавати книжки з історії Бердянська. Ми видали не менше 25 книг.
Всі книжки, що видавалися в Бердянську, можна знайти на сайті Науково-дослідного інституту історичної урбаністики в повному форматі, щоб берданці, які реально цікавляться своєю історією, мали змогу пізнати її глибше:
– Бердянці цікавляться місцевою історією. При чому, якщо порівнювати, то місцева історія їм навіть цікавіша, ніж в цілому історія України, оскільки це близько, це їхнє. Ми ці книжки для того спеціально і викладаємо в інтернеті, щоб не залежало від паперового накладу, щоб безкоштовно кожен охочий у будь-який момент відкривав для себе. І воно працює, бо люди починають шукати своїх родичів, прізвища і читають про це в книзі. Тоді людина вже бачить нашу історію так, як ми її побачили. Плюс ми викладаємо це нашим студентам. У нас студенти-історики вже працюють у музеях Бердянська, в тому числі екскурсоводами, і несуть вже такий погляд.
Запоріжжя та Бердянськ продовжують співпрацювати разом та реалізовувати цікавезні проєкти. Одним з таких став проєкт «Яка твоя історія»:
– У тому році ми були в шикарному проєкті із Запорізьким науковим товариством Якова Новицького «Яка твоя історія», який був підтриманий USAID. Було три міста – Запоріжжя, Бердянськ, Мелітополь. Чому така назва? Тому, щоб люди, пересічні мешканці цих трьох міст, почали цікавитися, шукати інформацію про свою родину і про своє місто, і виходили вже фактично на загальну українську історію. Ми півроку заохочували бердянців нести фотографії своїх родин, з сімейних альбомів, відшукувати, розповідати своїй родині історії, викладати їх в тому ж Фейсбуці. Потім ми зробили кілька виставок. Одна виставка зараз на території БДПУ постійно. І на ній розміщені фотографії родини нашої проректорки Ольги Гуренко, і ректора, де він ще маленький хлопчик зі своїми батьками. Тобто, ми через такі родинні історії виводимо на історію БДПУ, а звідти – на історію України.
Повне інтерв’ю можна подивитися за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=vJOPweJdMC8&t=1001s&ab_channel=RADIONADOTYK
