10 грудня – 195 років тому народився Бахматюк Олекса Петрович (1820-1882), майстер декоративного розпису на кахлях. Народився у м. Косові, нині Івано-Франківщина, промислу навчався у майстра кераміки П. Баранюка. У розписах переважали зображення людей Гуцульщини, Покуття, а також світ флори і фауни. На виставці в Коломиї 1880р. отримав золоту нагороду, на замовлення зробив піч для імператора Франца Йосифа. Плоди праці митця зберігаються у музеях міст Косова, Коломиї, Відня, Торонто та приватно, він вважається творцем гуцульської кераміки.
12 грудня – 125 років від дня народження Мельника Андрія Атанасовича (1890-1964), військового і політичного діяча. Народився в с.Воля Якубова, нині Дрогобицького р-ну на Львівщині, навчався у Вищому Земельному навчальному закладі у Відні, у 1 Світовій війні очолював сотню Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. У період становлення Української Народної Республіки брав участь у розбудові Армії УНР, у бойових діях. З 1922 р перебував у Галичині, став співзасновником Української Військової Організації, а з 1938 р. очолив Провід Українських Націоналістів (ПУН). У роки німецької окупації України відстоював ідею створення української незалежної держави, за що був ув’язнений в концлагері. По закінченні війни проживав у Німеччині та Люксембурзі, в 1947р. був обраний довічним головою ПУН. В 1957р., в цілях консолідації емігрантських сил, висунув ідею створення світового конгресу українців та союзу українців, що було зреалізовано вже після його смерті з поставанням в 1967р. Світового Конгресу Вільних українців, який нині має назву Світовий Конгрес Українців і представляє інтереси понад 20 млн. співвітчизників у діаспорі.
14 грудня – 170 років тому Т. Г. Шевченко створив поетичний твір «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (1845) – звернення до українців в усьому світі і в усі часи. Упродовж того ж місяця ним написані «Три літа», «Давидові псалми», «Холодний яр», «Минають дні, минають ночі…» та «Маленькій Мар’яні» – під час перебування у с. В’юнище Переяславського повіту на Київщині, яке відобразив у малюнку-сепії «У В’юнищі». Саме село до нашого часу не збереглося, бо в результаті «господарювання» кремлівських перетворювачів природи в 1975 р. в числі 20-ти сіл опинилося на дні Канівського водосховища.
18 грудня – 125 років тому помер Данилевський Григорій Петрович (1829-1890), письменник, публіцист, етнограф, історик, автор численних романів і наукових розвідок про минуле України. Народився в с. Данилівці, нині Барвінського р-ну на Харківщині. Похований у с.Пришиб, нині Балаклавського р-ну також Харківщини. Бібліотека письменника у 3000 томів зберігається у Харківській науковій бібліотеці, у рідній Данилівці Г.Данилевському встановлено пам’ятник.
25 грудня – 120 років від народження Григорія Гурійовича Верьовки (1895-1964), композитора, хорового диригента, педагога. Народився в м.Березно, нині на Чернігівщині, закінчив Київський музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка, займався викладацькою діяльністю, з 1947р. професор Київської консерваторії. В 1943р. організував Український державний народний хор, до 1964р. був його незмінним керівником і диригентом, а по смерті – хору надано його ім’я. Є автором пісень «Ой, як стало зелено», «Ой чому ти, земле, молодіти стала» і ін.
31 грудня – 110 років тому розпочалося повстання селян села Великі Сорочинці на Полтавщині (1905). Безпосереднім приводом став арешт активіста села Г. Безвіконного. Селяни обрали повстанський комітет, створили загони самооборони, арештували представників місцевої імперської влади і підняли прапор з написом віковічних прагнень українського народу – «Земля і воля». Двома збройними рейдами московсько-імперська влада жорстоко розправилася з беззбройними повстанцями: 25 забито, близька ста осіб поранено, велику кількість катовано з азійською люттю. Події в Сорочинцях набули широкого розголосу завдяки письменнику В.Короленку.
У грудні – 150 років тому народився Онацький Дометій Григорович (~1865-1921), Історик, краєзнавець, педагог. Народився на хуторі Хоменківський (біля с. Бірки), нині Гадяцького р-ну на Полтавщині, освіту здобув у Глухівському учительському ін-ті, працював учителем, викладав спершу російську мову, потім – історію, згодом очолював початковий навчальний заклад у м. Кам’янець-Подільському. Уклав підручника з географії, який видавався двічі, написав вагому працю про історію Поділля. В умовах московсько- імперського гніту змушений був старанно приховувати свою українськість, козацький родовід, видавав себе за лояльного службовця і, як всі вчителі, отримував спеціальний додаток до платні за участь «в обрусєніі края», тяжко переживав свій моральний трагічний конфлікт. Мабуть,.тому таємно розробив підручника з арифметичних задач з надією для майбутніх українських шкіл. У період революційної відлиги 1905р. узяв участь у творенні «Просвіти» у м. Кам’янці. Помер від голоду в с.Трипіллі на Київщині, організованого більшовицькою Московщиною. Затиснуте в лещатах азійського ординства – українство Д.Онацького вирвалося на світ, попри набуття Московщиною режиму відвертого комуно-більшовицького людоїдства, – у його сина Євгена, який став членом Центральної Ради УНР, а згодом – провідним діячем Організації Українських Націоналістів.
У грудні – минає 510 років від народження Анастасії Лісовської – Роксолани (Хюррем Хасекі Султан) (1505-1558), уродженки зі священицької родини з м. Рогатин, нині Івано-Франківщина (за ін. даними з м. Чемерівці, що на Поділлі), яка стала дружиною одного з найвідоміших султанів Османської імперії Сулеймана І Пишного. З ім’ям Роксолани пов’язано багато історичних пам’яток в містах сучасної Туреччини, доброчинностей. З її сходженням на вершину імперії бере початок період правління ”привілейованих жінок“.
О. Змієвський, В. Пилипенко,
товариство «Просвіта», м. Бердянськ
