Знайомтесь: Карина Жигула (Карина Квітка)
Народилася в Бердянську, закінчила Бердянську загальноосвітню школу № 1.
Займала призові місця на обласних етапах олімпіад з української мови та літератури та конкурсу наукових робіт МАН.
Почала писати вірші у шість років. Є автором багатьох поезій на різноманітну тематику. У її творчій скарбниці можна знайти вірші інтимної, пейзажної, громадянської та філософської лірик. Також плідно працює і в прозі.
Свої твори публікує під псевдонімом Карина Квітка. Дуже любить твори Василя Стуса, Лесі Українки, Ліни Костенко, Миколи Хвильового, Михайла Коцюбинського.
Свої вірші Карина публікувала в альманасі "Софія" хмельницького видавництва "Лілія", а новелу "З очами, як небо" – в альманасі "Берегиня" того ж видавництва. Також її вірш "Я так хочу жити під шелест дощу…" опублікований в патріотичній збірці "Говорить Майдан" київського видавництва "Чорнильна хвиля".
Юна письменниця також захоплюється вокалом та грою на фортепіано. Закінчила Бердянську музичну школу.
Сьогодні Карина – студентка першого курсу Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ (спеціалізація: англійська мова та література). Мріє стати професійною письменницею й дарувати людям частинку свого світу, викликаючи в них розуміння та щирі емоції.
Божественному
Ті щирії ноти зачіплюють душу.
Вони розривають від серця до скронь.
І я розумію – спинитися мушу,
Та вже на всю силу палає вогонь.
Яскраво засяяли очі світанку.
На крилах здіймаюся аж до небес.
Я бачу весь світ у легкому серпанку
І млію від знайдених мною чудес.
Я вільно, без страху відкриюся світу.
Хай випаде біль мій з вечірнім дощем.
Хотіла до серця твого долетіти,
Та я не змогла, бо розбилася вщент.
Божественний, досить. До тебе звертаюсь.
Та ти вже, напевне, єретиком став.
Тут все зрозуміло – ще трохи й зламаюсь.
А, ні. Вже померла. Мій дощ заридав.
Розбуди в собі мужність
Розбуди в собі мужність, товаришу мій,
Бо сміливі завжди мають щастя.
Як відчуєш ти страх – іди з ним на двобій,
Витираючи кров на зап'ястях.
Хто сміливий, той зможе усім довести,
Що не можна здаватись ніколи,
Попри все він іде до своєї мети,
Хоча й іноді ходить по колу.
Та він рук не опустить, бо й справді борець
За омріяне щастя й надії.
Хто сміливий – той сильної волі митець,
Що несе крізь віки свою мрію.
І скоріше за все він потрапить у рай,
Де одягне шовковії шати.
Там зустріне його мужній пес Заливай,
Що подавсь доганять без надії догнати.
Я так хочу жити під шелест дощу
Я так хочу жити під шелест дощу,
Що тихо обійме країну.
Я спокій його в своє серце впущу
В лиху та сувору годину.
Моя Україно, земля золота,
Що щастя приносить у хати.
Хай радісний заклик бринить на вустах:
"Цю землю любіть ви, як матір!"
І мову любіть – цю колиску святую,
Що сповнена миру й краси.
Тобі, рідна мово, я душу дарую,
А ти до блакиті її піднеси.
Ми – незламні у битві за волю!
Україна в вогні – і тоді, і тепер.
За свободу, за рівність, за долю!
Разом всі до кінця – наш запал не помер,
Ми незламні у битві за волю!
Об'єднаймось, брати! Це єдиний наш шлях
Побороти навалу тирана.
Ми за щастя дітей і за хліб на полях,
Ми за мирний та радісний ранок.
Рідна ненька пройшла крізь важку боротьбу,
Та народ наш не здасться ніколи!
Ми понищимо зло, диктатуру, ганьбу,
Україно, вставай, щоб ми це побороли !
І пройдем крізь вогонь, крізь криваві бої,
Не зламають Вкраїну злочинці.
Гордо душі й тіла ми положим свої!
Об'єднаймось, брати, бо ми є українці!
Ти – море
Я хочу писати, кричати до тебе.
Здіймаються чайки, а з ними і я.
Сьогодні чи завтра дістануся неба.
Ти схожий на море. Я хвиля твоя.
Веселкою стану у вранішній тиші.
Мене світлий спокій той благословля.
Чи знаєш ти, море? Надій не залишу.
Я лину до тебе, як немовля.
Ти море моє. А я ніжна перлина.
Ховаюсь в незвіданих водах твоїх.
Знайди мене, любий, в цю саму годину,
У нас із тобою ще безліч доріг.
Дістанемось справжнього щастя людського.
Від нього лиш трохи втрачаю себе.
Зніміть з мене чари кохання п'янкого!
Я хочу свободи. А з нею тебе.
Герої мелодрами.
Сплелися в темряві руками –
Мить зупинилася священна.
Ми – то герої мелодрами,
Зіграли що останню сцену.
Тепер не буде, як раніше.
Мені здавалося, роками
Теплом пронизувалась тиша,
Яка немов злилася з нами.
Усі метафори розкриті,
Які тобі лиш говорю.
Та нащо нам гріха таїти?
Я завдяки тобі творю!
Моменту істини святої
Чекала ніби все життя.
Навіки у душі з тобою!
Назад нема вже вороття.
Пробач, що я несамовито
Розкрила раптом всі думки.
О, ти навчив мене любити.
Один лиш раз. На всі віки.
Фальшиві інтелігенти.
Так сумно від вашої фальші:
"Досвідченіші , бо старші."
Дотримуватися правил?
Хтось совісті вас позбавив!
Виходьте із камуфляжу,
Знімайте скоріше маски,
Тут пафосність вашу княжу
Чекає страшне фіаско.
О, вибачте. Дуже прямо?
Закохані самі в себе,
Ви тішитеся словами,
Які вже спалити треба.
Ви – щирі інтелігенти,
Що розумом аж палають,
А ми – нерозумні поети,
Що наклеп на вас пускають?
Ми кажемо правду світу,
Приносимо щирість в культуру.
Волайте й надалі : "ТУТ ДІТИ!",
Чіпляйтеся за цензуру.
Не стримуйте обіцянок,
Хтось ширше розвісить вуха.
Та знайте – таких "панянок"
Ми вже перестали слухать.
Я рождена, чтобы творить
Я рождена, чтобы творить
Прекрасным, добрым словом.
Чтоб всё в стихах своих излить,
Увидеть в свете новом!
Чтоб спеть о том, что я жива
И громким, чистым звуком
Вам передать свои слова,
Не опуская руки.
Мы рождены, чтобы родить
Какой-то новый смысл,
Не позволяя упустить
О величайшем мысли.
Я рождена,чтобы творить.
Вы не судите строго.
Хочу лишь поблагодарить
За это счастье Бога!
Мост
Не забывай, пожалуйста, те волны
Под нами что плескались в темноте.
Мои глаза, что счастья были полны.
Комета унесла их на хвосте.
Луна в смятеньи освещала море,
Дорожку создала из наших глаз.
А с нею мост в неравном диком споре
Кричал о том, что не забудет нас.
Твоя рука в моей – и всё пропало!
Мир улетел в ночную тишину.
Не знаешь, почему тебя мне мало?
Не знаешь, почему в тебе тону?
На нас глядели звезды с восхищением,
Блаженно освещая темноту.
Казалось даже, что застыло время,
Чтоб вечно оставались на мосту.
Не забывай, пожалуйста, то место
Живи, всегда в душе его храня.
Когда сойдемся – Богу лишь известно.
Не забывай, пожалуйста, меня.
З прозовими творами Карини знайомтеся тут:
«З очами, як небо»
САМОНЕНАВИСТЬ
