Цього року твердо вирішила – влітку мені, студентці, сидіти, склавши руки, аж ніяк не можна. Зважаючи на сучасні події, які динамічно розвиваються, хочеться бути чимось корисною місту, державі… Мій криворізький вчитель, заслужений журналіст України Володимир Штельмах, за 450 кілометрів (а саме така відстань від Бердянська до рідного Кривого Рогу) відчув моє бажання. Запропонував спробувати свої сили в ХІІ Літній школі журналістики, яку організовувала всеукраїнська газета «День».
Перш ніж потрапити до лав перспективної молоді, треба було ґрунтовно заповнити анкету й написати вступний есей. Запропоновані теми мене приголомшили, я обрала ту, яка мені найближча «Українці після Майдану: ідентифікація та зміна мислення». Вирішила написати те, що лежало на душі, й, надіславши, щодня хвилювалася, чи сподобалася редакції ота моя «душа» на півтори сторінки… Виявляється, сподобалась.
Коли отримала довгоочікуваного листа, який починався рядками: «Вітаємо! Ви зараховані до творчої редакції газети «День», то навіть одразу не повірила, декілька разів закривала і відкривала пошту, щипала себе, але лист-запрошення так і не зник. Далі: купівля квитка-збирання речей-поїздка-багато думок…
З ранку до ночі
Лише коли я переступила поріг редакції, зрозуміла куди насправді потрапила. У «Дні» працюють справжні професіонали, сучасні та активні молоді люди, які, скажу банально, завжди тримають руку на пульсі. Приміром, куратор Літньої школи Інна Павлюк, здається, взагалі не спить, весь час моніторить новини, працює над журналом «Маршрут №1». Цього року було відібрано 25 студентів, які не збиралися пасивно просиджувати літні канікули. Змішання середовищ допомогло мені краще зрозуміти психологію людей з Донецька, Львова, Харкова, Миколаєва…
Ми працювали з самого ранку до вечора, часто навіть до пізнього вечора. Редакція потурбувалась про те, щоб ми отримали максимум знань та розширили свій кругозір. Щодня ми зустрічались із відомими людьми: журналістами, експертами, істориками, політиками. Наприклад, мені виразно запам’яталась дипломатична поведінка колишнього міністра закордонних справ України Володимира Огризка, який потис нам руки, запитав про наші заняття та міста, в яких живемо, а вже потім почав відповідати на наші запитання. Найбільше мені сподобалась зустріч із генеральним директором Національної телекомпанії України Зурабом Аласанією. Тому що він давав конкретні відповіді, та не уникав складних запитань. Пояснив, що в Україні треба негайно змінювати «картинку» на ТБ, і що він готовий до цих змін. Він розуміє, що зараз ЗМІ є як ніколи потужною зброєю в гібридній війні.
Того дня, коли нарешті зустрілися з головним редактором Ларисою Олексіївною, ми чекали найбільше. Наша розмова виявилась дуже потужною та глибокою. Лариса Олексіївна розуміється на проблемах сучасності, а головне – знає як їх вирішити. Ось, наприклад, одна із цитат, яка мені дуже сподобалась: «Зараз українська національна ідея — це дія. Нам треба зафіксувати українську ідентичність, дослідити її на усіх рівнях. Тотем українців — свобода. Цей бренд став загальновизнаним після другого Майдану. Адже через усі трагедії ХХ століття народ зберіг свою сутність. Раніше ми жили в «тоталітарній консервній банці», тому наші риси значно деформувалися».
Посол Америки Джеффері Пайєтт порадував, якщо це можна так назвати, тим, що Америка все ж таки розуміє: країна-агресор – Росія, а Україна у цьому конфлікті є лише жертвою. Запевнив, США й надалі будуть використовувати інструмент санкцій. Французький посол Ален Ремі шокував висловом «Вам треба вміти продавати свою країну». Але потім пояснив, що Україна майже не має своїх послів, які б відстоювали інтереси країни на міжнародному рівні, має недостатню кількість професійних ЗМІ та управлінців.
Донька та онука Ліни Костенко Оксана Пахльовська та Франческа вразили своїм глибоким переживанням за долю України та яскравими розповідями про Майдан та АТО. Журналістка Лариса Губіна має величезний багаж практичних знань, якими вона поділилася з нами. Її поради щодо спілкування з людьми, збору інформації дуже корисні. Вона виокремила ефективні способи маніпуляції, щоб ми не потрапляли на гачок досвідчених політиків, які знають, як правильно ухилитись від відповіді. Цікаво було дізнатись про те, як вона брала славно відоме інтерв’ю з крупним підприємцем Ігорем Коломийським. Здається, я знайшла собі ще одного кумира в журналістиці!
Яскравою подією для багатьох із нас стала поїздка на фестиваль «Країна мрій», організатором і засновником якої є співак Олег Скрипка. Наша команда брала інтерв’ю в учасників цього шаленого українського свята. Так мені вдалось поспілкуватись із письменницею Іреною Карпою, поетом Олександром Ірванцем, автором Акту про Незалежність України Левком Лук`яненком, співаком Олегом Скрипкою, активістом Антоном Мухарським (до речі, не знала, що він має новий псевдонім Орест Лютий) та багатьма іншими діячами культури (див. світлини)…
Мій особистий Оскар
За порадами телефонувала своїй вчительці по журналістиці та життю, як я її називаю «добрій феї», керівнику студії «ЮН-Прес» Анжеліці Бабіч. Журналістка телеканалу «Інтер», в минулому викладачка кафедри філології та соціальних комунікацій БДПУ Ольга Кайда одразу спрямувала мій потік думок: «Ніколи ні з ким себе не порівнюй! Ти можеш порівнювати лише себе сьогоднішню із собою вчорашньою!». Саме ці слова так глибоко увійшли в мою свідомість, що я почала «ритись» не у своєму мозку, а більше спілкуватись зі своїми інтелектуальними однолітками. Кожен з них – особистість, в якої є чому повчитись. Наші розмови під час поїздки у метро, під час сніданків та вечерь, перед сном чи зрання були не буденними, а наповненими змістом та цікавими ідеями. Ми обговорювали наративи, школу аналів, психологію людей на Сході та вірші Лермонтова. Ми наспівували пісні «Океану Ельзи» та Андрія Макаревича, порівнювали Президентів та міркували над майбутнім нашої держави.
Я була прикріплена до відділу культури, тому кожен мій рядок ретельно вичитувався редакторами, коректорами, перекладачами. «День» – єдина щоденна всеукраїнська газета, яка виходить трьома мовами: українською, російською та англійською. На зустрічі в штаб-квартирі ООН усвідомила наскільки важливо бути суспільно активним громадянином. До Бердянська, на жаль, газета «День» не надходить. Тому розповім своїм одногрупникам про те, що декілька інформаційних заміток у місцевій газеті – це ще не свідчення того, що їх автор справжній журналіст. Звичайно, пораджу знайомим декілька книг та ресурсів, про які дізналася на ЛШЖ. Я зрозуміла, треба не соромитись заявляти про себе, і не забувати щоденно приділяти увагу своєму розвитку та самовдосконаленню. У «День» я буду надсилати матеріали з найцікавішими подіями Бердянська, спробую себе в аналітичному жанрі.
Останній день у Літній школі був схвильовано-святковим. Ми заспівали для редакційного колективу пісню «Той День» Святослава Вакарчука, намалювали на плакаті карту України із зірочками, кожна з яких символізувала учасника ЛШЖ. Також ми спекли два величезних торти, у знак подяки за витрачені час та увагу. Головний редактор особисто поспілкувалася з кожним, наостанок дала цінні поради. Всі ми, нарешті, могли висловитись, і не думати, що треба дописати текст, здати розшифровку чи підготувати питання до чергової зустрічі (див. світлини). Моя промова була схожа на ті, що говорять на церемонії вручення «Оскар». Сертифікат про закінчення ЛШЖ від «Дня» – мій особистий Оскар.
Леся Сухомлин,
студентка 3-го курсу
кафедри соціальних
комунікацій БДПУ
Світлини з особистог
архіву автора
