Сьогодні, 21 вересня, актовій залі БДПУ зібралися ті, хто був причетним до створення у вересні 2014 року університетської волонтерської організації «НАШІ АТЛАНТИ», хто протягом усіх останніх років разом із «нашоатлантівцями» робив усе, щоби солдати в окопах відчували тепло і опіку, були ситими, одягнутими, здоровими. Бо бердянські волонтери, в першу чергу, керувалися й керуються дотепер переконанням: «Бердянці не збираються так просто віддати місто російському ворогу і зроблять усе, аби над головною будівлею Бердянська ніколи не майорів чужинський прапор». А головний девіз організації – «Допоможемо солдату – збережемо мир у власних оселях».
Волонтерів вітали: перший проректор БДПУ, професор Ольга Гуренко, гість із Києва – Сидір Степанович Кіраль – літературознавець, доктор філологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, в 1980–99 рр. – викладач Бердянського державного педагогічного інституту (БДПУ), приватний підприємець, волонтер Павло Порохня, представники військових підрозділів, яким волонтери дотепер надають всебічну допомогу, та інші.
«Вже з самого початку ми побачили, – розповідала сьогодні присутнім Анетта Омельченко, – що не тільки допомога воїнам в АТО буде в нашій діяльності, а ще – допомога військовим шпиталям, дитячим будинкам і людям, які живуть в зоні військових дій. До нас потягнулися студенти, громадські діячі, школи, почали приходити літні люди, які робили свої внески для перемоги: в’язані шкарпетки, шалики, торбинки з горіхами, сухарики; почали посилки присилати матері, щоб ми відвозили їх на передову їх синам. Самі воїни давали нашу адресу своїм близьким, друзям. В музеї університету була відкрита і наша експозиція, присвячена діяльності ВО «Наші Атланти».
Сотні квадратних метрів маскувальних сіток! Це саме те, що допомагає рятувати життя нашим хлопцям. Це те, що вони просять та радіють, коли отримують. Серед нас є не тільки місцеві, (маленька трирічна дівчинка Софія, яка завжди приносить разом з мамою Ольгою Удаловою передачу для захисників на фронт, вона нам ще і допомагає плести сітки), родина Шевченків, родина Кумпанів, родина Тишакових, родина Кайди, є й люди, які мають статус переселенців, наші захисники… Серед нас є місцеві та люди з окупованих територій, бабусі з Бердянського геріатричного пансіонату; тканину присилають вже з Ромнів, Львова, Луцька та Івано-Франківська. Головними в нашій діяльності – захисники. З вірою в Перемогу вони їдуть в саме пекло війни. Тисячі добровольців стали в лави борців розваленої української армії й зробили її боєздатною. Зараз будується справжня нація. Неможливо сказати, скільки всього поїздок було на передову. Майже кожний тиждень, чотири роки ми організовуємо поїздки, допомагаємо нашим студентам і випускникам, які служать на передовій».
…Один із засновників організації, редактор газети БДПУ «Університетське Слово», журналіст Степан Герилів презентував четверту книгу про бердянський волонтерський рух «НАШІ АТЛАНТИ: під покровом материнської сльози», вручивши героям цього видання екземпляри з автографами.
Зі сцени також звучала прим`єрна пісня Павла Косенка (автор музики) у супроводі його «Барвистих музик» на слова Степана Гериліва – «Без мами».
Були присутні в залі й виступали наші захисники, які отримували аплодисменти і побажання бути здоровими і щасливими.
Завершила розповідь Анетта Омельченко такими словами: «Волонтерський рух в Україні, яка потрапила в скрутне становище – унікальне явище. За чотири роки до нас приєдналося дуже багато людей, патріотів України. Хочу подякувати чоловікам, які також стали нашою родиною – підприємець Павло Порохня, Сергій Неділя, Микола Тюркеджи, Володимир Фуклєв, Віктор Римар. Ми щиро вдячні усім небайдужим, які підтримують нас і наших захисників. Я хочу Вам усім низко вклонитися як волонтер, як мати, за ваші небайдужі серця, за вашу в вами допомогу захисникам рідної України. Коли ми бачимо розбиті будинки, осколки від снарядів, поранених хлопців, дітей в дитячих будинках, ми розуміємо, що сидіти і нічого не робити ми не можемо. І доки йде війна, ми повинні бути разом. Слава Україні!».
…Із сценічного екрану лунали вітальні відео-звернення зі Львова – від одного із засновників «Наших Атлантів» Володимира Федорика та з Тернополя – від представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Тернопільській області, Заслуженого журналіста України Михайла Зубика.
«Університетське Слово»
Світлини Романа Костромицького
