Алі Пехлеван виріс у Бердянську, навчався в Інституті філології та соціальних комунікацій БДПУ. Зараз хлопцю 19 років, і він мешкає в Америці, звідки радо відповів на всі мої питання в Інтернеті: «На одному місці ніколи не любив сидіти, завжди їздив кудись при першій нагоді. Був на 2 курсі, коли поїхав в Америку, за кордоном був тільки в Туреччині. В основному подорожував Україною…»
«Студент-емігрант»
Асоціативна молодь України їде до Америки шукати кращої долі: «Дуже щільний графік на роботі. Зараз я займаюся тим, щоб легально утвердитися тут, для цього доводиться працювати, щоб були гроші на адвоката і т. п. Але це – тимчасово, у мене є дуже багато планів і способів їх реалізації. Хочу помандрувати автостопом на захід. Саме автостопом, бо я люблю "бюджетні" подорожі, щоб витрачатися якнайменше, і залежати від себе, а не від розкладу автобусів, графіків тощо». Хлопець розповів, що при найгірших розкладах, з найменшоплачуваною роботою, він заробляє там більше, ніж тут людина з вищою освітою. Чому не поглянути правді в вічі? Українцям в Україні платять ганебно мало.
І в 19 є що розповісти
«Як прибув сюди, влітку, жив в Вісконсін Деллс, штат Вісконсін. Дуже красивий штат, багато озер і сосен. Там я працював рятівником в аквапарку. Після чого переїхав до Чикаго, штат Іллінойс, де і перебуваю зараз. До цього відвідував такі штати як Нью Йорк, Індіана, Джорджія, Флорида (проїзні Штати я не називаю, їх набагато більше).
Багато що запам'яталося, так відразу і не напишеш. Доводилося спати на лавках, біля бейсбольного поля, десь на вокзалі, харчуватися, завдяки акціям в Макдональдс і тому подібне. Це – під час подорожей». На питання «Чи зіпсувало це його враження про Америку?» хлопець відповів: «Ні краплі, я завжди мріяв випробувати на собі це все. Америка для мене завжди була чимось особливим, я її так і уявляв.» Алі займається музикою. Влітку, наприклад, грав у парку і мав радість з чайових. Зараз теж, додатково до основної роботи, підробляє «музикою».
Алі говорить, що додому повертатися не хоче. Працює, будує майбутнє і впевнено йде до заповітних мрій: «Я дуже сумую за сім'єю, друзями, це єдине що мене тягне додому. Потрібно колись виїхати з будинку, в якому ми виросли, що я й зробив у 19 років».
Порада студентам БДПУ від земляка
Алі хоче вступити до американського вишу, але вже після того, як назбирає на це гроші. Таким чином хлопець доводить собі й оточуючим, що наша доля залежить лише від нас, тому – «летс гоу»! «Хочу сказати, щоб не витрачали весь свій час на навчання, сесії, це, безумовно, важливо, якщо ви плануєте прожити своє життя в Україні. Але я раджу подорожувати, як можна частіше кудись їздити, зустрічати нових людей, знайомитися з цікавими традиціями. Я шкодую, що в свій час мало їздив світом (і він це каже в 19!), тому раджу якомога менше сидіти на місці». Від Алі я дізналася, що молодь в Америці більше розвинена в спорті, музиці, там більше різних заходів і все це не планується як у нас, я маю на увазі, там все на дуже "простому" рівні: декілька дзвінків, зібралися-потусували-розійшлися. Велику роль відіграє соцмережа «Фейсбук», в якій можна віднайти купу запрошень на культурні та спортивні «збіговиська».
Соціальна сфера в Сполучених Штатах Америки розвинена дуже сильно. Молодь не сидить на одному місці, дівчата і юнаки постійно їздять в різні штати. Але це не значить, що в Україні немає умов для того, щоб стати такими ж соціально-активними. Наш університет дає досить сильну освіту. Тут можна почати вивчати іноземну мову і, навіть, вивчити її до того рівня, аби сміливо їхати за кордон. Ми, як стверджує Алі, відрізняємося, зі зрозумілих причин, культурою, менталітетом і сприйняттям буття, але потенціал у нашої молоді такий же потужний, як і в американців. Зараз наші юнаки й дівчата пасивні, це справа кожного звичайно, але особисто я вважаю, що треба бути "в русі".
Сила материнської любові
Мама Алі підтримує хлопця у його прагненні побачити світ і не має нічого проти його бажання жити «там». Зараз він допомагає їй і забезпечує себе. Я це до того, що в Америці заробити гроші не проблема, там є можливість і більше шансів реалізовувати мрії. «А сама Америка – дуже різноманітна, тут є що подивитися. Моя дорога від будинку на роботу викликає у мене купу емоцій».
Отакий у нас є «студент-емігрант». Дуже вдячна за те, що погодився поспілкуватися й надав цікаві світлини, ландшафти з деяких, до речі, я часто бачила у кіно. Хлопець любить Україну, пишається Бердянськом і сумує за БДПУ, але вам, студентам, радить, все-таки, «подивитися, що там у світі робиться».
Цей рядок спеціально для друзів Алі: «Мої найкращі друзі залишилися у Бердянську».
Аліна Голованова,
кореспондентка «Університетсько Слова»
Світлини Алі Пехлевана
