Тема, яка потребує тиші, поваги, етики, була магістральною на онлайн-тренінгу “Як медіа писати про втрату”. У суспільстві, де вже десять років триває війна, розуміння втрат, на жаль, прийшло не з підручників. Усі ми різні і маємо свої реакції на травматичні події. Однак, очевидні втрати — загибель або смерть близької людини, переїзд із власної домівки, що призводить до втрати ідентичності, тимчасова розлука з близькими і друзями і спричинені цим зміни звичних ролей, а також втрати вторинні, коли разом із “твоєю” людиною зникають спільні ритуали, розподіли обовʼязків — відчуваються так само боляче.
Як коректно підтримати людину в горюванні, говорили, залучаючи власний досвід, Ірина Виртосу, Крістіна Бут (ГО “Бути”), журналістки Ганна Черненко і Тетяна Трощинська. Зокрема, пані Ірина закцентувала на правозахисному компоненті. Незалежно від того, чи спілкування відбувається у міжособистісному просторі чи це редакційне завдання, варто памʼятати про взаємовідповідальність та етичні компоненти: почуття людської гідності, інтимність горя, право людини на приватність.
На думку Тетяни Трощинської, авторки подкасту “Любов не минає”, наша емпатія не дорівнює стану, в якому перебуває співрозмовник_ця, тому яким б сильним не було наше співчуття, казати про те, що ми проживаємо разом із ними їхні втрати або розуміємо їх, – не коректно. Декілька порад від Тетяни Трощинської: будувати інтервʼю як розмову, побудовану на довірі, давати своїм героям простір, запевнити, що інтервʼю має безпечну структуру — якщо якісь питання будуть недоречними, їх знімуть з матеріалу, не давати оціночних суджень ні в негативних, ні в позитивних конотаціях, дотримуватися темпу героя, зосереджуватися на подіях і фактах, висловлюючи співчуття в міру. Якщо хочемо “супроводжувати” людину, то не обіцяти нездійсненного, а допомогти реальними справами — оприлюднити історію, донести інформацію до органів влади, оскільки часто в такому стані людині потрібна справедливість.
Важливою складовою тренінгу був блок із першої психологічної допомоги, самодопомоги, допомоги “на рівних”. Робота з такими важкими темами може призвести до професійного вигорання і втрати цінного ресурсу самими медійниками. Психологічну підтримку відчули учасниці й учасники тренінгу ще на етапі заповнення анкети на подію, де пропонувалися запитання, як вони турбуються про себе.
Крістіна Бут нагадала про вправи, які є нескладними, але водночас можуть допомогти у кризовій ситуації — заземлення, дихання квадратом, обійми метелика. У розмові з людиною, яка проживає травматичний досвід, дати їй відчуття контролю. Висвітлюючи травму, не катастрофізувати її, не вдаватися до евфемізмів, не робити підміну понять. Памʼятати, що людина — не інструмент, і особисте має превалювати над суспільною важливістю.
Спікерки запропонували ключові принципи “6С” — свідомість, стандарти, соціальна відповідальність, сторітелінг, співчуття, саморегуляція, на які варто спиратися, працюючи над висвітленням тем втрати і горювання. Більше порад можна прочитати на сторінці Платформи “Бути”.
Рекомендації Комісії з журналістської етики, посібники та гайдлайни Dart Center for Journalism & Trauma, Columbia Journalism School, рамкові документи UNESCO та Ради Європи — ці матеріали будуть корисними у підготовці медіатекстів.
Захід, до якого долучилися викладачі кафедри української мови та журналістики і здобувачі спеціальності журналістика, був проведений у межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», що реалізовується Освітнім Домом прав людини в Чернігові у співпраці зі ZMINA. Центр прав людини за фінансової підтримки European Union in Ukraine.
Юлія Мельнікова, завідувачка кафедри української мови та журналістики
