Театр – це живий організм, який постійно дихає, змінюється, відчуває пульс суспільства. Це простір, де слово перетворюється на дію, емоція – на образ, а людська історія – на universal message. Кожна вистава – це маленьке життя, яке народжується на очах у глядача і помирає разом із останніми оплесками.
27 березня до Міжнародного дня театру докторка філологічних наук, професорка кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства Валентина Школа провела загальнофакультетську лекцію «Український театр: драматурги, режисери, актори».
Лекторка зауважила, що це особливий день для всіх, хто творить, любить і переживає театральне мистецтво. Міжнародний день театру – це не просто професійне свято, а глибока данина повазі до унікальної форми мистецтва, яка здатна торкатися найтонших струн людської душі.
Слухачі лекції поринули в історію розвитку українського театру. Дізналися, щоукраїнській театральній традиції передували стародавні обрядові дійства: колядки, щедрівки, вертепні вистави. Народний театр виник задовго до професійних форм та інституцій, будучи невід’ємною частиною культурного життя.
Валентина Миколаївна детальніше зупинилася на визначних віхах розвитку українського театру, як-от «театр корифеїв», що був унікальним явищем української культури кінця XIX століття, яке стало справжньою революцією в театральному мистецтві. Це був перший професійний український театральний колектив, який не лише розважав, але й формував національну ідентичність. Також окремо лекторка звернулася до постаті одного з найвизначніших режисерів українського театру – Леся Курбаса. Вона наголосила, що заснований ним у 1922 році театр «Березіль» став справжньою мистецькою революцією, яка назавжди змінила уявлення про сценічне мистецтво.
Учасники заходу почули про сучасний стан українського театру, який переживає період потужного творчого оновлення та глибокої трансформації.
Зустріч закінчилася цікавою дискусією та обміном теплими враженнями і спогадами від бачених учасниками вистав.
Без сумніву, сьогодні театр продовжує бути потужним інструментом соціальної комунікації, місцем діалогу між поколіннями, культурами та світоглядами. Він залишається унікальним простором, де можна бути почутим, побаченим і зрозумілим.
Свіца Тетяна, старша викладачка
кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства
