Студенти …на два дні

Експерименти в БДПУ

Канікули! Пора обіднього сну, перегляду фільмів, прогулянок та тривалих посиденьок за кавою. Але на цих весняних канікулах нам, журналістам студії «Юн-прес» (Бердянський центр дитячо-юнацької творчості (ЦДЮТ), керівник – журналістка Анжеліка Бабич-Рудницька), відпочивати було ніколи. Ми спробували себе в ролі студентів БДПУ: відвідували пари, вчилися, готувалися до семінарських занять, відкривали для себе нові знання та можливості… Як же це – стати студентом аж на цілих два дні?

День перший. Заняття почалися об 11-й ранку, тому можна було не поспішати на пари, а виспатися як слід. На нас чекала лекція з літературного редагування. На порозі інституту зустріли головного редактора «Університетського Слова» Степана Миколайовича Гериліва, який поспішав допрацьовувати черговий номер студентської газети. Він дуже здивувався, побачивши нас. Його завжди цікавила талановита молодь, тому попрохав нас описати свої враження, і пообіцяв опублікувати матеріал.

Цього дня ми навчалися з другим курсом. Тема лекції: «Канцеляризми та штампи в журналістських текстах». Спочатку завідувач кафедри Юлія Олександрівна Мельникова навантажила нас великою кількістю інформації. Ось тут ми відчули різницю між школою та університетом. На дошці записувались тільки нові терміни. Щоб встигнути за лектором наші ручки побивали «марафонні рекорди» на папері. Наприкінці пари всі спробували редагувати речення, розрізняти невлучні мовні звороти, виконавши практичні завдання.

Після такого пізнавального заняття в нас була можливість перевірити свої сили на творчому конкурсі. Приємна жіночка – старший викладач Анастасія Михайлівна Носко, ознайомила всіх з правилами проведення цього дійства, роздала листочки, де було сім тем і покинула аудиторію, посилаючись на те, що в неї пара. Обрати можна було будь-яку тему (яка на тебе дивиться, ну, або ти на неї). На написання матеріалу давалося дві години. Не сподобалось те, що не було ніякого офіціозу, серйозності – за нами ніхто не спостерігав. Тому деякі до цього віднеслися легковажно, але з поставленим завданням впоралися. Натхнення не дійшло тільки до Даші, чи то вона його погано покликала.

День другий. Поніжитися в ліжку часу не було. Перша «практичка» – о 8-ій ранку. Тому на заняття прийшли тільки найстійкіші. Дорогою до корпусу знову зустріли Степана Миколайовича (він вже встиг стати нашим талісманом). Його робочий день цього разу також починався раніше. На парі з газетно-журнального виробництва Анастасія Михайлівна навчила створювати анонси. Тема дуже цікава, але складна. Шкода, що ми не мали змоги одразу ж попрактикуватися в комп’ютерній програмі, як це робили студенти. Головним питанням протягом останньої години було: «скільки часу залишилося до кінця?», і після відповіді: «10 хвилин», ми зітхнули з полегшенням. Тому що після такого мозкового штурму дуже зголодніли і нарешті мали час для сніданку. Після невеликого перекусу ми тихенько сиділи в коридорі. Потім старший викладач кафедри Руслан Миколайович Вербовий ввічливо запросив на заняття, адже, що цікаво, в цьому корпусі дзвоника немає. В аудиторії нас дружньо, зі словами: «О! Діти» зустрів п’ятий курс. На цій парі ми по-справжньому відчули себе студентами. Адже також брали участь у процесі: запитували, думали над відповідями, відгадували, запам’ятовували… Коли хтось пошепки повідомив, що до кінця пари лишилося декілька хвилин, ми були здивовані тому, як за цікавим заняттям швидко минув час.

Підбиваючи підсумок 2-денного журналістського експерименту, хочемо сказати, що нам дуже сподобалося таке доросле, непросте, але водночас захоплююче студентське життя. Ми виявили, що навчатися в університеті не так-то й легко, враховуючи той факт, що тут немає безтурботних весняних канікул. Ми, журналісти-початківці, незабаром покинемо затишну школу, будемо навчатися в інститутах, університетах, академіях, коледжах… Проведемо там найкращі роки свого життя, але найголовніше – не треба поспішати дорослішати. Все прийде своєю чергою, але свої «університетські» відчуття та враження від своїх перших студентських буднів не забудемо ніколи.

Тетяна Кузнєцова,
журналіст студії «Юн-прес»

Світлини з архіву студії