За визначенням президента НАПН України Василя Кременя одним із головних викликів нашого часу є самоідентифікація в глобальному й індивідуальному розумінні. Наслідок цього — вичленення з далекого й близького минулого того, що становить модус національної ментальності у різних її виявах. Ще Цицерон зазначав, що історія є вчителькою життя, а історію, в свою чергу, створює діяльність відомих осіб, тих, хто залишається в пам’яті, формуючи наше близьке сьогодення та далеке майбутнє. У сучасний науковий дискурс входить та історія, що співзвучна нинішнім національним прагненням та віддзеркалює основоположні питання буття, культури, освіти. Знаковою постаттю минулого, в якій уособлено найкращі національні риси й стремління, є Василь Сухомлинський – педагог-гуманіст, науковець, який зміг піднятися до рівня світової філософської і педагогічної думки.
Відштовхуючись від ідей великих мислителів-гуманістів минулого і джерел народного виховання, він сформулював педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер, спирається на об’єктивні закони і закономірності, не пов’язані з кон’юнктурою та ідеологічними догмами. Основні ідеї, які стали основою концепції, Василь Олександрович розвинув у своїх працях, зокрема: любов до дитини; розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю; культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії; розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання); звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості; розвиток ідеї «радості пізнання», тобто емоційне сприйняття процесу навчання; демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі.
Ідеї Вчителя випереджали час, він втілював їх в освітній процес Павлиської школи, керівником якої він був багато років. Він створив реальний проект Школи Радості в тоталітарній державі та продемонстрував зразки педагогічної мудрості, що має велике значення не лише для вітчизняної педагогіки, а й для світової гуманітарної думки загалом. Але слід зазначити, що діяльність Василя Сухомлинського відбувалася не в найсприятливіших для творчості умовах: в умовах лицемірства, ханжества, морального розладу керівних структур, влади ідеології, що охопила і культуру, і науку. Василю Олександровичу доводилося враховувати ідеологічні керівні установки, відповідати на напади ретроградів від педагогіки, малоосвічених, але активних захисників «чистоти» радянської педагогіки, теорії комуністичного виховання, в рамки якої не завжди вкладались його думки і справи. Усе це доповнювалось безкінечними виснажливими розмовами з видавцями і редакторами, поясненнями, переконаннями та ін.
І тільки в період незалежності його ідеї, які відповідають загальноцивілізаційним тенденціям розвитку, що дедалі більше утверджуються і в Україні, стали реально впроваджуватись в освітній процес. Ці ідеї незаперечно утвердилися у філософії освіти і педагогіці періоду незалежності нашої країни й нині становлять стрижень реформаторських процесів освітньої сфери. Ключова реформа Міністерства освіти і науки України, яку назвали Новою українською школою (НУШ), грунтується на провідній ідеї всього теоретичного доробку Василя Сухомлинського, утіленого у практику Павлиської школи: розвитку особистості шляхом впровадження особистісного підходу до організації навчання і виховання. НУШ – це школа, до якої приємно ходити учням. Це школа, в якій прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та буди відповідальними громадянами. НУШ – це школа, в якій панують співпраця та взаєморозуміння.
Основні компоненти формули НУШ ґрунтуються на положеннях В. Сухомлинського. Розглянемо ці положення:
1. Новий зміст освіти заснований на формуванні компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в суспільстві.
У Концепції «Нова українська школа» визначено нове соціальне замовлення: компетенізація освіти шляхом реалізації компетентнісного підходу, орієнтація її на «вихід» – у формі розвинутих ключових компетентностей учнів, структури знань, поглядів, ціннісних орієнтирів, їхньої успішної самореалізації в професії і житті, формування особистості, патріота, інноватора, здатного конкурувати на ринку праці, розвивати економіку, навчатися неперервно впродовж життя.
Зокрема, В. Сухомлинський один з перших у світовій педагогіці звертається до принципу наступності у процесі формування компетентності «учити – вчитися», саме цим підтверджуючи її надпредметність та життєву значущість. Василь Олександрович казав, що «ось тут і виникає розрив між початковими класами і дальшими ступенями навчання. У початкових класах ми дуже боязко, несміливо даємо в руки дитині інструмент, без досконалого володіння яким неможливо уявити її інтелектуальне життя, її всебічний розвиток, а потім у середніх класах учителі вимагають, щоб інструмент цей у руках дитини діяв швидко і безвідмовно.
Функція педагога Нової української школи полягає в його вмінні організувати компетентнісне навчання, забезпечити інтегрованість змісту (внутрішньопредметної і міжпредметної) на основі ключових компетентностей, не шляхом механічного об’єднання предметів, а наближення змісту освіти до сенситивних6 періодів навчання, особливостей сприймання нової інформації тощо. Компетентнісний підхід – це місток, що поєднує школу з реальним світом і тими потребами, які ставить перед людиною життя, здатний забезпечити життєвий успіх у суспільстві знань.
2. Системний підхід до процесу виховання, який формує цінності.
У працях ученого ми знаходимо багато його висловів, обґрунтувань і описів методики багатогранного підходу до дитини: і в аспекті її розумових здібностей, і психічного, і фізичного стану. Він не розглядав дитину лише як учня, а ставився до неї як до гідної поваги і підтримки особистості в усіх її соціальних виявах. У суспільстві починають дедалі більше утверджуватись реалістичні цінності, і серед цих цінностей перші місця мають посідати цінності знання, освіти, значущість кожної людини. Надзвичайно важливим свідченням зміни ставлення до освіти є те, що у перші роки незалежності України в суспільстві була помітною психологічна установка на легкий і швидкий заробіток, нині превалює цінність високотехнологічної освіти. Це, може, навіть більш важливо, ніж зрушення в економічній сфері, хоча все є взаємопов’язаним.
У ціннісному й системному підході до дитини ми ставимо на перше місце його гуманістичну складову як систему світоглядних орієнтацій, центром яких постає дитина. Гуманістична складова є засадничою у формуванні загальнолюдських цінностей, цивілізаційних вимірів і стандартів якості життя. У сучасній гуманістичній концепції В. Сухомлинського ми приймаємо ідею милосердного й дбайливого ставлення до дітей та молоді, позбавлених можливості жити повноцінно через порушення фізичного й психічного розвитку, втрату сім’ї. Нині розвиток спеціальної освіти іде шляхом інклюзивної освіти, спрямованим на забезпечення якісної освіти, методико-соціальної реабілітації, інтеграції у суспільство дітей, які потребують особливої уваги від суспільства, як рівних серед рівних. Адже за тим, як ставиться суспільство до таких дітей, оцінюють у світі його демократизм.
Завдання освітян – максимально педагогізувати суспільство, сім’ю, з тим, щоб забезпечити педагогічно грамотне, турботливе ставлення батьків до дітей, адже в сім’ї дитина абсолютно незахищена, і лише відповідальне батьківство допоможе здійснити цей захист. Тільки підвищення психологічної і педагогічної культури, розуміння дитини, гуманізація стосунків батьків і дітей дасть змогу створити сприятливі умови для розвитку дитини в кожній сім’ї та, відповідно, у школі.
3. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, вчителем і батьками.
В. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. У педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якої батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят, різноманітних суспільно-корисних справ. У своїх працях Василь Олександрович пропонує систему роботи з батьками:
1. Організація дружнього, цілеспрямованого батьківського колективу на основі спільних інтересів – виховання дитини.
2. Педагогічна просвіта батьків: лекції та бесіди у педагогічній школі просвітницького характеру, щоб не допустити їхньої зневіри у власних виховних можливостях.
3. Індивідуальні форми роботи з сім'єю – з батьками без дітей.
4. Систематична організація конференцій, присвячених актуальним питанням навчально-виховної роботи.
В. Сухомлинський високо цінував роль батька і матері, старших у сім'ї, стверджуючи: «Людина у своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові й волі в її духовному світі»; «…батько народжує і виражає, продовжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє духовне начало з духовним началом матері».
4. Орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, особистісний розвиток дитини в процесі розвивального навчання.
Слід зазначити, що особистісний розвиток людини є основним показником стану суспільства під кутом зору цивілізаційних ознак. Нині це також основний важіль подальшого розвитку суспільства, оскільки в умовах надшвидкої зміни технологій, з утворенням цілісного світу, коли значною мірою громадянин будь-якої країни стає громадянином світу і спілкується у віртуальному середовищі без кордонів, — у цих умовах розвиток і саморозвиток особистості набуває надзвичайного значення. Лише розвинена особистість стає повноцінним громадянином своєї країни і сприяє найбільш ефективному поступу суспільства. Тому орієнтація на потреби кожної конкретної дитини має стати основною складовою ідеології сучасної школи.
Свого часу один із найвизначніших українських істориків ХІХ сторіччя Микола Костомаров підкреслював, що індивідуалізм та свобода є ключовими характеристиками українського етносу, радикально відрізняючи його від північних сусідів. Василь Сухомлинський, незважаючи на властиву радянській педагогіці апологетику колективізму, дуже гостро це відчуває і переконливо відстоює у своїх працях.
Пізнавальні потреби учня задовольняють шляхом реалізації розвивального навчання в освітньому процесі. У сучасних умовах чимало людей не встигають за змінами, які відбуваються, і здебільшого тому, що навчання не було орієнтованим на безперервний розвиток особистості, на її вміння постійно навчатися і розвиватися — і після закінчення школи, і після професійного навчання. Динамізм суспільних змін нині настільки високий, що веде до швидких і істотних змін в освіті. Досить згадати про впровадження комп’ютерів й іншої техніки. Комп’ютерна техніка вносить революцію в систему освіти всіх рівнів. Завдання розвивального навчання засобами ІКТ — першочергове на порядку денному. І тому ми маємо переорієнтувати навчальний процес на формування предметних і ключових компетентностей, здатностей опановувати методику, методологію їх постійного оновлення. Тим самим ми адекватно втілимо один із фундаментальних принципів формування європейського освітнього простору — принцип навчання впродовж життя, який має стати імперативом перманентного самовдосконалення та самореалізації кожного.
Ми творимо в нашій державі культ знань, культ освіти за В. Сухомлинським, бо освіта у сучасному світі є основною складовою способу життя сучасної людини. І лише за такої умови ми прокладемо шлях до щасливішого життя в Україні, яке достатньо повно відповідатиме сутності українського народу, гідно представлятиме Українську державу і в Європі, і в світі.
5. Сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні закладу освіти.
В. Сухомлинський розглядає середовищний підхід до освіти дітей як комплекс взаємопов’язаних компонентів, а не просто як сукупність частин, що їх оточують. Сухомлинський відносив до нього і найближчий до дитини світ — школа, клас, учитель, батьки, і віддалений у часі і просторі — село (місто), країна, природа, світ праці, культурно-історичні реалії. Особливого великого значення надавав Василь Сухомлинський природі як виховному засобу. «Я прагнув до того, щоб перед тим, як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги – книги природи», – наголошував педагог. – «… Кожна мандрівка в природу – урок мислення, урок розвитку розуму». Природа – це джерело доброти. Вивчення її – це засіб виховання у маленької людини гуманності, моральності, сердечності, чуйності та інших загальнолюдських цінностей. Лише таким ставленням до природи можна виховати в дитині світлі, добрі почуття, виховати таке ставлення до природи, що перетворює знання морально-етичних норм і правил на внутрішнє надбання людини.
Середовищного підходу вимагає і нинішня реальність, у якій живе й комунікує сучасна особистість. Сучасний світ є багатоаспектним, мінливим і плинним, ййого можна підрозділити на соціосферу, психосферу, екосферу. Крім того, з кожним днем дедалі більшого значення набуває віртуальна сфера, куди входять телекомунікаційні технології (віртуальна комунікація). Концепція сучасної освіти передбачає розвиток компетентностей учнів у всіх цих середовищах. Саме педагоги можуть і мають вибудувати освітньо-виховний процес так, щоб навчити молоде покоління володіти засобами, адекватними цим середовищам, навчити «співробітництва» з ними відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дитини.
Провідні наукові установи у галузі педагогіки, проблем виховання, педагогічної освіти досліджують цілісний підхід до дитини, розробляють інноваційні методики, що забезпечують реалізацію цього завдання на засадах гуманістичної дитиноцентрованої педагогіки.
На ключових ідеях видатного українського педагога грунтовано найсучаснішу концепцію «Нова українська школа». Процес застосування спадщини Василя Сухомлинського поширюється й поглиблюється.
Маючи такі основи в педагогіці, які представлені ім’ям і творчістю Василя Сухомлинського, ми зможемо підняти нашу Українську державу на той рівень розвитку, якого заслуговує наш трудолюбивий, мудрий і освічений народ.
Лариса Лісіна,
завідувач кафедри педагогіки
доктор педагогічних наук, професор
