У роботі Міжнародної наукової конференції «Троянди й виноград: феномени естетичного і прагматичного в літературі та культурі», яка проходила у нашому університеті наприкінці вересня, взяв участь виконувач обов’язків вченого секретаря Науково-дослідного інституту Лесі Українки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк Волинської області) Сергій Романов, який згодився відповісти на декілька запитань нашого кореспондента:
– Пане Сергію, скажіть, будь-ласка, як стати науковцем? З чого треба розпочинати і на що треба звертати увагу?
Якби мені це хтось розповів, то я б міг розповісти і вам. Мабуть це шлях індивідуальний, але, як на мене, усе в науці, культурі починається з інтересу. Ти цікавишся не лише собою але й світом, не тільки світом, але й тими, хто цей світ залюднив до тебе і продовжує його творити і розвивати, тому мабуть, націлюючись на цілину культури, ти шукаєш суголосних думок, почуттів, виражених в умовах логічних засобів мистецтва і намагаєшся це осмислити вже на вищому, узагальнюючому рівні, яким є наукова мова.
– Що саме вас спонукало до поїздки до Бердянська на нашу конференцію?
Я багато чув від колег, які бували у вашому славному місті, і про університет, і про людей, які в ньому працюють, і про студентів, які в ньому навчаються. Я радий, що зміг цю поїздку відбути. Ми проїхали більше 1000 км, побачили всю Україну і побачили Україну в Бердянську, тому що нам здавалося, що ми їдемо дуже далеко, де все інакше. Ми переконалися що тут такі ж українські приємні люди, гарна атмосфера і, звісно ж – море. Ну, і цікаве спілкування з колегами-науковцями, обговорення якихось пекучих, нагальних важливих тем в сучасній науці, знайомство з тим, що зробили колеги в Бердянську, цілій Україні і зарубіжжі, адже конференція міжнародна. Все це склало той чинник який привабив і покликав на дорогу.
– В останні часи в інтернеті з’явилося багато дискусій щодо верховенства наук, так звана війна «фізиків та ліриків». Яка ваша позиція щодо цього?
Це вічна тема, і вона, очевидно, ще з античності тягнеться. І коли вона закінчиться, чи буде якийсь консенсус, складно сказати. Я звісно на боці гуманітарії. Я вважаю що оці закиди, чи якась навіть зверхність від «природничників» і технарів, що ви, мовляв, займаєтесь невідомо чим, а ми робимо реальну справу, вона насправді є якоюсь корпоративною, ну, дійсно зверхністю і поверховістю. Так, вони досліджують і пояснюють світ, але гуманітарії світ примножують, це найважливіше, тому що ми пропонуємо сутності, ідеї і підходи. Вони працюють з готовим об’єктом і матеріалом, це теж надзвичайно важливо. Я не думаю, що ця дискусія закінчиться будь-коли, тому, що там і там є прихильники різного.
– Що ви можете побажати сучасному студенту?
Сучасному студенту я можу побажати єдиного, але найважливішого – використовувати можливості. Я, пригадуючи своє студентство, і десятої частини не мав тих можливостей, які зараз має молодь. Наш регіон, Волинь, це прикордонний регіон, і наша молодь ініціативна, хоча не вся звісно. Хотілося б, щоб на повно використовували можливості, скажімо європейської кооперації. Значна частина молоді залишається у Європі, але будемо сподіватися що вони там здобудуть досвід, знання і навички, які привезуть потім в Україну, щоб зробити її кращою.
Із гостем спілкувався Антон Скакун,
студент-журналіст, кор. «УС»
На світлині: Сергій Романов
