Інтерв’ю.
Багато людей знають про особисте та професійне життя високопоставлених осіб. Але ніхто не задається питанням: чим живуть люди, з якими ми вітаємось кожного ранку та до яких звертаємось за порадами? Одного з таких осіб – Євгена Солоху, вихователя гуртожитку №2 БДПУ – ми вирішили вам представити. Євген народився в Конотопі Сумської області. Закінчив Маріупольську гімназію №2, після чого вступив до Харківської Академії внутрішніх військ України. Другу вищу освіту отримав у Запорозькому національному технічному університеті, за спеціальністю юрист. Має звання лейтенант запасу. Зараз живе та працює в Бердянську.
Євгене Володимировичу, ким ви мріяли стати у дитинстві?
Хотів стати пожежником, але коли виріс, зрозумів, що це лише дитячі мрії, тому вирішив стати військовим.
– Тоді як ви потрапили до нашого гуртожитку?
– Моя сестра навчається у БДПУ та деякі знайомі порекомендували цю посаду. Пройшов співбесіду, познайомився з комендантом Володимиром Петровичем, і він прийняв мою кандидатуру на пост свого помічника.
– Що входить до ваших обов’язків?
– Педагогічно-профілактичні бесіди зі студентами, контроль за тим, щоб не палили та не розпивали спиртних напоїв на території гуртожитку; допомога при заселенні в гуртожиток першокурсників; перевірки кімнат на чистоту… Взагалі – дотримання правил, які були прийняті науковою радою університету. Подібні правила діють не тільки в нашому гуртожитку, а й у багатьох інших.
– Коли ви заходите до кімнат під час обходу, завжди звертаєте увагу на сміття. Це звичка? І якщо так, коли вона з’явилася?
– До цієї звички мене заохочували вдома, бо там завжди повинен бути порядок, потім, як військова людина, під час навчання я жив у казармі. Там також на це звертали увагу. Студенти мають слідкувати за чистотою своїх кімнат, як вдома. Бо після гуртожитку вони підуть у доросле життя. А вдома повинно бути завжди охайно.
– Які позитивні та негативні сторони ви бачите в своїй роботі?
– Позитивними вважаю спілкування зі студентами, дізнаватися як і чим вони живуть. Негативні – деякі студенті під час виховної роботи не задоволені зауваженнями: трапляються маленькі сварки.
– Яке перше враження у Вас викликав гуртожиток?
– Від побаченого був приємно здивований. Комфортабельність та затишок кімнат залишили гарний слід у моїй пам’яті.
– Але, незважаючи на це, щоб ви хотіли змінити?
– Я б додав спортивну кімнату. Добре, що це не тільки моя особиста думка, а ще багатьох студентів нашого гуртожитку.
– На вигляд ви дуже молодий та маєте вже дві вищі освіти? Скільки вам років?
– А як ви вважаєте?
– 26?
– Скільки? Ні, я молодший, мені – 24.
– Ви маєте дівчину? Ви не думайте, це не для себе, просто відповідь на це питання хочуть знати багато дівчат нашого гуртожитку.
– Так, в мене є кохана. Ми зустрічаємося вже п’ятий рік. Одруження – у планах, але трохи пізніше.
– Гарно! А яке у вас хобі?
– Мені дуже подобається полювання та футбол.
– Які ваші негативні якості?
– Я не знаю. Не мені про це розповідати. Але якщо поміркувати, то, чесно кажучи, я – занадто емоційний.
– Чи вірите ви в чудеса?
– Ні. Я за своїм способом життя – реаліст.
– Отже ви маєте план дій на майбутнє. Який він?
– Я не йду по життю з закритими очима. Поки що в планах залишитися працювати у гуртожитку.
– У вас є наставник – Володимир Петрович Столярчук. Він каже, що ви людина з солідною освітою, з серйозним ставленням до роботи, виконавчий та працьовитий, а також – гарний приклад для інших. Чого саме він вас навчив?
– Як спілкуватися із студентами, та як знайти підхід до кожного з них…
– Є у вас якісь відзнаки, нагороди?
– Так, в мене багато грамот за «Кращого командира взводу» та є грамоти з гри «Що? Де? Коли?»
…Вихователь прийняв нас, молодих журналістів, дуже тепло та щиро відповідав на питання. Гарна людина на гарному місці. Дуже добре, що він у нас є.
Дар’я Калюжна, Кристина Корінець,
студентки-журналістки Інституту філології та
соціальних комунікацій БДПУ
На фото: вихователь гуртожитку №2 БДПУ Євген Солоха
