У кожному домі чи в будь-якому трудовому колективі, в тому числі й навчального закладу, є свій «господар», який керує всім, що відбувається. І будь-який керівник повинен мати силу волі, мужність, щоб прийняти вірне рішення, швидко знаходити виходи зі складних ситуацій, намагатися бути непоганим психологом. Яким же господарем є завідувач гуртожитку № 2 БДПУ – Володимир Петрович Столярчук? Про це й намагалася поговорити з ним наша кореспондентка.
– Володимире Петровичу, як довго Ви вже маєте справу зі студентами? І хто Вас наштовхнув на думку стати комендантом, чи Ви самі? Чому саме раптом – комендант?
– Зі студентами я вже працюю 5 років, займаючи посаду завідувача гуртожитку. Майже вся моя трудова біографія була пов'язана з людьми. Напевно досвід, якого я набув за весь час попередньої роботи й підштовхнув мене до того, щоб працювати в цьому руслі. Тим більше робота пов'язана з молодими людьми, а, маючи справу зі студентами, я немовби повертаюся назад, у свої студентські роки. Особисто мені це до вподоби й дуже хочеться, щоб студенти мене розуміли й зверталися до мене з будь-якими питаннями.
– Скільки осіб проживає у гуртожитку? Кожного знаєте в обличчя і чи зможете відрізнити своїх студентів, від тих, що не проживають тут?
На сьогоднішній день наша «гуртожитська родина» налічує 375 мешканців. Я майже всіх знаю в обличчя, тому що знайомлюсь з кожним під час оформлення документів на проживання. Індивідуально з кожним студентом спілкуюсь декілька хвилин і за цей час намагаюся зрозуміти: який у нього характер та з якої він родини. Особливо це стосується студентів-початківців, які тільки-но вийшли зі своєї домівки й зробили перший крок до самостійного життя. Першокурсники знаходяться вже далеко від батьків, і немає різниці за 5 або за 500 кілометрів, але все-таки вони будуть нудьгувати і тим самим здобувати вже якісь навички самостійного життя. І в цей час дуже важливо їм у цьому допомогти.
– До кожної людини, а особливо студента, потрібен особливий підхід. Чи знаходите Ви спільну мову з кожним? Були якісь серйозні конфлікти?
Щоб знайти підхід до кожного студента я намагаюся ненастирливими питаннями дізнатися що-небудь про нього. Ось тут доречно згадати фільм «Місце зустрічі змінити не можна», і деякі правила Гліба Жеглова: коли розмовляєш з людьми, частіше посміхайся, бо люди це полюбляють; навчись уважно слухати людину і намагайся підштовхнути її до розмови про нього самого; якомога швидше знайди в розмові тему, яка йому близька й цікава. І вся ця інформація, яку я отримую в перші хвилини нашого знайомства, зіграє свою основну роль і надалі. Щодо серйозних конфліктів, то ні, я ніколи не застосовував якихось покарань, бо це не є основою мого перебування тут. Головна моя роль – допомагати студентам у всьому.
– Чи часто студенти порушують правила внутрішнього порядку?
– На жаль, є й такі моменти, і чомусь в основному це – першокурсники. При заселенні вони ставлять особистий підпис під правилами проживання в гуртожитку, які розроблені та затверджені вченою радою та нашим профільним міністерством. Напевно вони думають, що будь-яке з цих правил можна порушити, але ні! Всі правила – це життєві висновки. Наприклад, боротьба з курінням. Адже, насамперед, – це безпека проживаючих студентів. Про своє здоров’я потрібно думати зараз. Недарма ж існує такий вислів: «Бережи честь змолоду, а здоров'я все життя»?
– Які «покарання» чекають на тих, хто їх порушує ці правила проживання?
– Взагалі, ми ведемо роз'яснювальну роботу – трудотерапію (ми її так називаємо). Але якщо людина вже попадається декілька разів, а особливо за тютюнопаління чи вживання спиртних напоїв, то такі студенти тут нам не потрібні, адже заради свого задоволення вони заважають і ставлять під загрозу життя інших студентів, які проживають поруч.
– Уже тривалий період часу жителі гуртожитку своєрідно «поліпшують» стан свого здоров’я, ходячи пішки, через несправність ліфту. Як Ви можете це прокоментувати? Чи скоро ліфт відремонтують?
– На жаль, не все залежить від нас, маю на увазі моє особисте керівництво та керівництво університету. Причина в тому, що таке зараз становище в державі. Ліфт працює, ми завжди за ним стежимо, вчасно робимо техобслуговування і техогляд, тобто утримуємо його в нормальному стані, але університет має борг перед «міськліфтом», а через місцеве «казначейство» не проходять відповідні платежі…
– Які зміни чекають на гуртожиток найближчим часом?
– Ми живемо в період жорсткої економії, проте намагаємося знаходити всі можливості хоч якось відновлювати гуртожиток та підтримувати його в нормальному стані. Скажімо, лише за останній місяць ми провели косметичний ремонт на 6-у, 4-у та 3-у поверхах. Оновлюємо ремонт, який був зроблений 4 роки тому, провели велику роботу по економії води, бо в зв'язку з тим що у нас встановлені бойлера майже на кожному поверсі, витрата води збільшується. А взагалі, планів багато, але на їх здійснення, на жаль, немає фінансових можливостей.
– Може Ви пригадуєте якісь цікаві ситуації, які спочатку здавалися вам дуже серйозними, а зараз згадуєте їх з посмішкою на обличчі?
– Щодня, щогодини трапляються певні ситуації, з яких доводиться оперативно та позитивно виходити. Про всі й не згадаєш. Але є й запам’ятовуючі. Наприклад, до мене приходила одна зі студенток з проханням порадитися, як з татом. Мені довелося їй допомогти, дати певні поради та настанови, при цьому були навіть не зовсім зручні питання… Ось саме з цього, я дуже гордий за те, що студенти-мешканці гуртожитку мають мене не як «грізного начальника», а турботливого старшого товариша, батька, якщо хочете…
– Порівняно недавно в гуртожитку змінився вихователь. Чи одразу знайшли з ним спільну мову, або ж Вам знадобився час для цього? Які стосунки у вас з Євгеном Володимировичем?
– Так, минув рік, як в гуртожитку працює новий вихователь. Це молода людина з невеликим життєвим досвідом. Євген – офіцер у запасі, з вищою юридичною освітою. Закінчив Харківську академію внутрішніх військ, що мені дуже імпонувало і чомусь з самого початку я був впевнений, що знайду спільну мову з ним. Можливо, деякі студенти й не сприймають його всерйоз, але ця людина гідна поваги. Він мене чудово розуміє, прислухається і тому мені з ним дуже легко працювати.
– Чи задоволені Ви на сьогоднішній день станом гуртожитку та його жителями?
– Я ніколи не був задоволений тим, що зроблено на сьогоднішній день. В жодному разі не можна ніколи зупинятися на досягнутому. Як тільки ми опускаємо руки, одразу починається «болото». Кожна людина завжди повинна і в житті, і в роботі, і в навчанні дивитися тільки вперед і постійно розвиватися, здобувати нові знання, отримувати життєвий досвід, прагнути до чогось, і тільки тоді вона проживе цікаве життя. Я, наприклад, вже 7 років як перебуваю на пенсії, але сидіти вдома й говорити, що відпрацював та заробив – не можу і не хочу! Мені цікаво спілкуватися з людьми, я маю цікаву роботу. При цьому я не забуваю передавати те, що вмію та знаю, людям, які мене оточують, в даному випадку своїм студентам. Чесно кажучи, до мене часто приходять студенти-випускники, які жили в гуртожитку, розповідають про своє життя і дякують мені за поради. Я цьому завжди радий і мені дуже приємно!
Розмову вела студентка-журналістка БДПУ Дар'я Теленкова
