24-го лютого я, як і мільйони інших українців, відчула на собі війну, яка навіть фактом свого існування пронизує тіло своєрідним струмом та різко, але водночас органічно змінює мислення, даючи нові призми для сприйняття світу.
У цей день ми з сусідкою по кімнаті прокинулися від звуків вибухів, що ударною хвилею змусили відкрити не тільки наші очі, але і двері балкону. Почувши дзвін маленьких шматочків скла, що розлітаються, я подумала про ДТП. На жаль, то була кульмінація масштабно зруйнованих життів, домівок та України руками й наказами окупантів. Тоді мій мозок залишався розсудливим, але тіло стогнало від стресу…
Після декількох тижнів життя в окупованому Бердянську все частіше з’являлися думки про переїзд на безпечну територію, а очікування перемоги стало нестерпним від страху не дочекатися цієї події. Причин залишити рідний край було достатньо.
Одного разу мені зателефонувала колега зі словами: „Софіє, росіяни сказали, що ми маємо один з половиною день для того, щоб зібрати речі та покинути робоче місце“. Тоді еквівалент ненависті до головнокомандуючих російською федерацією і її громадян перевищував всі показники.
Усвідомивши, що не можу жити під російським прапором, працювати на окупантів, сплачувати податки державі вбивць, злодіїв і насильників, я прийняла остаточне, але надзвичайно нелегке рішення – їхати до Литви. 37 годин через російські блокпости, перевірки татуювань, документів, особистих речей, під обстрілами я дісталася підконтрольної території, а згодом і Литви. Через декілька тижнів ця країна стала для мене прихистком, місцем труднощів і нових життєвих уроків, місцем друзів і підтримки.
За 10 місяців перебування закордоном трапилося багато пригод, перешкод, проблем. Стільки ж, скільки і можливостей розвиватися, ставати сильнішою та почутою не тільки як українка і змушена переселенка, але і як виконавиця пісень у проєкті „Jaunimo kodas” (укр. „Код молоді“) на литовському на радіо „Хfm.lt“. Мене запросили стати одним із голосів, який представляє сучасну українську молодь, постраждалу від повномасштабної війни в Україні.
Я вельми вдячна мати таку можливість говорити про свою країну в інших частинах цього великого світу, нагадувати про гострі проблеми, закликати до допомоги, бо вірю у важливість донесених та висвітлених сенсів. У своїй пісні «Нова реальність» відобразила внутрішній стан багатьох українців, що змушені були покинути свої домівки.
Софія,
здобувачка факультету філології та соціальних комунікацій БДПУ
