Львівська школа журналістики Українського католицького університету вже другий рік поспіль проводить навчальні тренінги. У 2013 році участь у навчальному проекті взяли близько 90 студентів із Запорізької, Луганської, Донецької, Харківської та Чернігівської областей. Цьогоріч майстер-класи будуть періодично проходити впродовж всієї осені. Студентки-журналістки 3-го курсу нашого університету вже вкотре беруть у них участь. Я – Леся Сухомлин та Дар`я Калюжна знову поїхали до Львова, аби отримати цінні поради від професіоналів (див. світлини).
Настали часи, коли про культуру писати соромно. Соромно не тому що це надто легка тема, як може комусь здатись, а тому, що в Україні зараз іде війна і замітки про відкриття чергової виставки іноді не сприймаються у новинній стрічці. Журналісти у війні відіграють значну роль: від кожного їхнього рядка, кожної секунди відеозапису може залежати чиєсь життя або репутація всієї країни. Воєнний журналіст Андрій Цаплієнко провів майстер-клас, й розказав, як воно – працювати на передовій.
Андрію Цаплієнку 46 років, і майже все своє життя він працює в гарячих точках. Він бачив багато воєн у світі, але, зізнається, ніколи б і не подумав, що доведеться надягнути бронежилет у своїй країні. Майстер-клас пан Андрій розпочав з того, що показав речі, необхідні кожному журналісту на війні: бронежилет; брендована каска; брендований одяг; тактичні окуляри; аптечка (джгут, бандаж, турнікет, целокс); презервативи (щоб зберегти сухими та неушкодженими флешки, телефони).
Одяг обов`язково треба брендувати, тобто нашивати великі надписи «PRESS» або «TV» – це не гарантує повної безпеки, але декілька разів саме ось такі надписи рятували пану Андрію життя.
Коли потрапляєш на фронт, одразу необхідно встановити контакт з військовими. Журналіст для них – зайве навантаження. Тому саме від цих взаємин буде залежати подальша доля матеріалів. Дуже важливо не просто показати будні солдатів, а визначити тему й ідею сюжету, статті. Кожного разу журналіст повинен ставити собі питання: «З якою метою я це роблю?». Часто на ТБ випускають багато одноманітних стандартних сюжетів. Порада Андрія Цаплієнка: треба показувати трагедії звичайних людей, які постраждали від конфлікту. А для цього, можливо, навіть не треба їхати на передову.
Знімаючи історію, треба думати про те, щоб не зашкодити герою. А також пам’ятати, що не треба показувати географічне положення чи такі місця, за якими б ворог зміг здогадатися про місце дислокації. Краще перепитати у військового, куди можна направляти камеру, а куди не варто. Також пан Андрій наголосив, що журналіст на війні в руках зброю тримати ні в якому разі на повинен. З самого початку необхідно обирати між автоматом і камерою.
Андрій Цаплієнко розповів ще багато подробиць журналістських буднів на війні, дав практичні поради, показав декілька власних відеосюжетів та наголосив: «Іноді треба перестати бути журналістом, й почати бути людиною». Необхідно пам’ятати про те, що навколо є люди, безпека й життя яких важливіше за 2-хвилинний відеосюжет. Коли біля тебе впав снаряд чи пролунав постріл, треба просто кидати камеру, падати на землю й виживати.
Леся Сухомлин,
студентка БДПУ,
спеціальний кореспондент
«Університетського Слова»
м. Львів
Світлини автора
