Львівський католицький університет вже декілька років поспіль організовує тренінги для молодих журналістів та студентів з усієї України. Цієї зими я втретє за останні роки поїхала до міста Лева за новими знаннями. Молоді журналісти з Києва, Донецька, Маріуполя, Запоріжжя активно надсилали організаторам свої заявки. Кількість учасників була лімітована – лише 16. Коли я заповнювала анкету, то навіть не сподівалася, що витримаю таку потужну конкуренцію. За словами організаторів, заявок було настільки багато, що обрати тих самих шістнадцятьох було дуже складно.
Чотири дні ми «вбирали в себе знання, як губка воду» (так завжди говорила моя вчителька). Перший тренінг вів ведучий передачі «Свобода слова» та радіопрограми про рок-музику «Пори року» Андрій Куликов. У першій частині свого виступу він розповів про те, як створити свою власну програму на радіо. Найголовніше, що я зрозуміла для себе – ведучий має бути таким, щоб його побачили. Ми створюємо образ дуже обмеженим діапазоном. Якщо люди нас впізнають по голосу, то тоді це наш успіх. Це успіх нашої програми. Нас із нею асоціюють.
У другій половині Андрій Куликов говорив про роботу за журналістськими стандартами на війні:
Громадянська позиція журналіста полягає в тому, щоб неухильно дотримуватися наших стандартів. І те, що зараз все більше людей покладається на соціальні мережі, свідчить, що довіра до журналістів значно падає, – сказав пан Андрій. – Треба казати лише правду. Визнати деяку злочинну недбалість, в тому числі і серед української гільдії. Які б наші настрої не були, ми маємо не щадити своїх і бачити тих, хто стоїть проти нас. Ми ніколи не досягнемо перемоги, коли вважатимемо, що по один бік стоять янголи, а по інший – чорти.
Другого дня засновник і головний редактор «Varosh» Дмитро Тужанський розказав про таке поняття, як Storytelling (альтернатива чіткій структурі, шаблонності в тексті. Читач не просто споживає інформацію, а стає ніби її учасником. Тут мова не обтяженими зворотами, дозволяється додавати своє враження) та Longread (матеріали, які покликані спростувати тезу, що люди не читають великі тексти). Лише одних новин недостатньо. Треба бачити картину загалом. Людина не просто хоче бути поінформованою, а отримувати користь й задоволення від фактів. Їй треба емоції, треба ще чимось жити.
Третього дня екс-головред «Esquire Ukraine» Олексій Тарасов з самого ранку підняв усім нам настрій. Він нестандартно підійшов до подання матеріалу на тему «Longform: як писати довгі тексти». Жартома говорив правильні та серйозні речі. А в кінці зустрічі увімкнув пісню під назвою «Vomit» закордонного гурту «Girls», бо вважає, що саме вона точно відтворює те, як треба писати довгі тексти.
-Если вы можете написать о проблеме в трех предложениях, то надо так и делать. Если текст длинный, то это должно быть оправданно, – розповів Олексій. – Самое важное в написании – дисциплина. Если вы не жрете на ночь, закручиваете тюбик зубной пасты, выключаете свет, то, возможно, у вас есть шанс написать хороший длинный текст.
Після невеличкої перерви військовий журналіст Роман Бочкала розказав про специфіку роботи журналіста під час війни. Виявляється, на війні простіше працювати жінкам. У чоловіків, як правило, запитують, чому вони не йдуть воювати. Роман закликав усіх присутніх не лише повідомляти новини, але й аналізувати їх. Так людям буде простіше зрозуміти ситуацію. В кінці тренінгу Роман поділив нас на дві команди – «Журналісти» й «Прес-офіцери». Останній команді дали повну інформацію про одну із подій в Донецьку, й вона мала вирішити, що треба не оприлюднювати, а що краще розповісти. У першої ж команди було завдання вивідати у «прес-офіцерів» якомога більше інформації про подію. Так Роман Бочкала дав зрозуміти, що не всю правду слід розказувати, адже можна здійняти неабияку паніку як серед мирних жителів, так і серед самих військових.
Напевно, найбільший ажіотаж був у третій день, бо нашим лектором стала ведуча ТСН на «1+1» Наталія Мосейчук. Вона поділилася з нами своїми враженнями про ситуацію в Україні, розповіла про те, як має поводити себе журналіст в кадрі та як повинен подавати новини про криваві ситуації. Сама пані Наталія дуже емоційна й чутлива, тому важко сприймає новини останні півтора року. Вона вразила мене своєю палкою патріотичною позицією та по-жіночому сміливими роздумами.
Останнім лектором в рамках нашого марафону був один зі світових гуру з інформаційної графіки Альберто Каїро, який на цей час є професором в університеті Майамі. Він створив підрозділ інтерактивної графіки у іспанському виданні «Ель Мундо» в 2000 році. З 2001 по 2005 роки його команда отримувала найвищі нагороди у галузі інфографіки Malofiej та «Society for News Design (SND) infographics international awards» більше разів, ніж будь який інший колектив у світі. Альберто розповів нам дещо про своє творче минуле та порадив, як краще візуалізовувати інформацію.
Чотири насичених дні минули дуже швидко. Ми навіть не встигали прогулятися по Львову та сповна насолодитися його красою. Але це не так важливо. Адже додому я привезла кілометри нотаток та корисних професійних порад від лекторів. Вважаю, що цей лекційний марафон допоможе мені стати трохи кращим кореспондентом та зробити так, аби кожен мій матеріал був цікавим та доступним для сприйняття.
Леся Сухомлин,
студентка-журналістка БДПУ
