І ДО ГОЛОСУ МОЛОДИХ ДОСЛУХАЮТЬСЯ

Незважаючи на кучугури снігу та зовсім не весняну погоду, 29 березня 2013 року Національний педагогічний столичний університет імені М. П. Драгоманова вітав представників України, США, Німеччини, Франції, Японії, Словаччини, Хорватії та Угорщини. Причиною тому стала вже традиційна для київського альма-матер V Міжнародна науково-практична конференція «Науково-методичні засади управління якістю освіти у вищих навчальних закладах».

Цьогоріч організаторами конференції виступили Міністерство освіти і науки України, Національна академія педагогічних наук України, Академія наук вищої освіти України, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Інститут вищої освіти НАПН України, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Спеціалізована школа № 91 І – ІІІ ступенів з поглибленим вивченням інформатики Шевченківського району Києва, Альянс Програми сприяння зовнішньому тестуванню в Україні USETI та Центр моніторингу якості освіти НПУ імені М. П. Драгоманова. Метою проведення конференції було обговорення питань підвищення та управління якістю освіти.

Пленарне засідання, головуючими на котрому були доктор філософських наук, професор, академік Української академії політичних наук В. П. Бех та доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України В. П. Сергієнко, розпочалося з вітальних слів поважних гостей: Голови комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, професора Лілії Гриневич, заступника директора департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України, професора Миколи Фоменка, директора Американських Рад з міжнародної освіти в Україні, директора Проекту «Альянс Програми сприяння зовнішньому тестуванню в Україні», що втілюється за підтримки Агентства з міжнародного розвитку США Яреми Бачинського, директора Інституту вищої освіти НАПН України, члена-кореспондента НАПН України, професора Михайла Степка та інших.

У роботі конференції взяли участь представники 83 навчальних закладів України та 9 іноземних навчальних закладів.

На пленарному засіданні лунали доповіді академіка НАПН України, доктора педагогічних наук, професора Олександра Ляшенка; доктора фізико-математичних наук, професора Кубанського державного університету (Росія) Анатолія Маслака; академіка НАПН України, доктора фізико-математичних наук, професора Миколи Шута; кандидата фізико-математичних наук, професора, проректора з навчально-методичної роботи НПУ імені М. П. Драгоманова Романа Вернидуба; доктора педагогічних наук, професора університету імені Штроссмаєра (Хорватія) Надії Бабіч; доктора педагогічних наук, професора, завідувача кафедри методики викладання фізики та дисциплін технологічної освітньої галузі Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка Петра Атаманчука; кандидата фізико-математичних наук, доцента, декана фізико-математичного факультету Ніжинського державного університету імені М. Гоголя Юрія Ковальчука та інших.

Бердянський державний педагогічний університет, зокрема Інститут фізико-математичної і технологічної освіти, на цьому святі науки представляли наші аспіранти: асистент кафедри технічних дисциплін Марія Дольме та старший викладач Сергій Онищенко (зав. Кафедри – Ігор Богданов).

Під час секційних доповідей університетські молоді науковці разом із відомими досвідченими викладачами обговорювали шляхи модернізації вищої освіти в Україні, наукові засади управління якістю освіти, інноваційні технології навчання в умовах євроінтеграції освітніх систем, забезпечення внутрішньої і зовнішньої якості вищої освіти в контексті європейського освітнього простору.

По закінченню було ухвалено резолюцію конференції, а її учасникам було вручено сертифікати про участь.

Марія Дольме,

аспірант, асистент кафедри технічних дисциплін ІФМТО, учасник конференції

На фото: науковці з БДПУ на V Міжнародній науково-практичній конференції в Києві

Фото з архіву Інституту

Сон – основа міцного здоров’я і кращої праці

art-anime-art-anime-parenБільшість людей у своєму житті думають про роботу, гроші або різні проблеми, тому іноді сон відходить на задній план – і це головна помилка. Якщо постійно працювати до пізньої ночі, часто відкладати сон на «потім», то згодом продуктивність вашої праці набагато знизиться, з'являться проблеми зі здоров'ям, і ви вже не будете працювати заради грошей на бажане,  перш за все, ви будете витрачати зароблене тяжкою працею на ліки. Тож для чого ви працюєте? 

Так, іноді потрібно зосередитись на роботі, і навіть для цього відкласти сон, але не можна робити так постійно. Ваша увага, пам’ять та інші функції погіршуються і всі завдання ви робите гірше та повільніше. Було проведене дослідження, в якому виявилося, що через недосипання, бізнес в США втрачає в середньому за рік 100 мільярдів доларів. 

Скільки потрібно спати, щоб бути зарядженим на весь день? Спираючись на дані досліджень, дорослій людині необхідно від 7 до 9 годин сну на добу для високої продуктивності. Також, під час сну значно швидше відбувається загоєння ран, опіків, мозок відновлює емоційний запас нервових клітин. Процес протікає корисніше, якщо перед цим прогулятися  20-30 хвилин, а потім прийняти теплий душ. Їсти рекомендовано мінімум за 2 години, на повний шлунок не можна лягати спати. 

Пам’ятайте, життя цілком залежить від повноцінного нічного відпочинку. Спіть міцніше! 


Валерія Дзюбан, 
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка «УС». 

ЩЕ ОДНА ОЛІМПІАДА – ЗНОВУ ПЕРЕМОГА

Тепер уже в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, де проходив ІІ етап Всеукраїнської студентської олімпіади з російської мови та літератури. Для участі до Кам’янця-Подільського прибули 38 учасників, які представляли 29 вищих навчальних закладів України. В олімпіаді взяла участь магістрантка Інситуту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету Вікторія Подолянчук (наукові керівники – канд. філол. наук, доцент кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Ірина Співак та Ольга Сєнічева, кандидат філологічних наук, доцент кафедри).

Спочатку були: урочисте відкриття олімпіади, передача в дар університету цінних видань Будинку російського зарубіжжя імені Олександра Солженіцина, зустріч з поетом і перекладачем С. Глов’юком, перегляд у в театрі вистави «Коханий нелюб».

Олімпіада була проведена у 3 етапи: 20-го березня конкурсанти виконували завдання з російської мови та літератури, 21-го березня – захищали наукові роботи. А поки члени журі «ламали голови» над визначенням переможців, учасники олімпіади насолоджувались екскурсією вулицями Старого міста…

Ось і підбиті підсумки олімпіади, проголошені переможці: І місце – Юлія Спектор (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), ІІ місце – Бабаніна Анна (Запорізький національний університет); Хайрулін Тімур (Донецький національний університет); ІІІ місце – Подолянчук Вікторія (Бердянський державний педагогічний університет).

Переможці були нагороджені грамотами та дипломами Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Генерального Консульства Російської Федерації в м. Львові. Всі конкурсанти отримали сертифікати учасників, грамоти, подарунки … Завершився цей урочистий захід невеликим концертом.

Учасники олімпіади також відвідали музей історії університету, науково-навчальну лабораторію етнології, здійснили екскурсійну поїздку в Хотинську фортецю. Вони не тільки випробували свої сили в конкурсних завданнях і отримали знання, а й добре відпочили, насолоджувалися спілкуванням, відкрили для себе неповторну красу давнього і прекрасного міста Кам’янця-Подільського.

Ірина Співак,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури

На фото зліва направо: магістрантка Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ Вікторія Подолянчук, доктор філологічних наук, професор, проректор з наукової роботи Кам’янець-Подільського державного університету імені І. Огієнка Олександр Кеба та студентка Житомирського державного університету імені І.Франка Ганна Тарасюк; нагороди Вікторії

Фото з архіву кафедри

Грип ? Ні, не треба!

     7

     На жаль зима принесла нам початок епідемії грипу. Про те, що це небезпечна хвороба, всі ми чули. Коли саме буде цей вірус складно перебачити. З усіх гострих захворювань, грип – найсерйозніший. Він може протікати, як і в важкі, середньо–важкі так і в легкій формі. Грипом дуже легко заразитися. Він передається при чханні, кашлю, при розмові. Грип вражає раптово і швидко, як удар блискавки. Перші згадки про грип були відміченні багато століть тому – ще в 412 році до н.е.. Описання грипоподібного захворювання було зроблене Гіппократом. Як тільки-но ви почуваєтесь погано, ломкість в тілі, зразу звертатися до лікаря, і тоді ніякі віруси будуть вам вже не страшні.

Анна Бойко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка "УС"

Як незвичайно привітати свою дівчину та чим порадувати її 8-го березня?

6Таке світле та чудове свято настає для всіх жінок, але не для чоловіків…

Яке воно 8-ме березня, хто придумав це свято? Над цими питаннями багато чоловіків замислювалось. На передодні цього свята всі чоловіки гадають над одним і тім же питанням кожного року, щоб такого незвичайного подарувати своїм жінкам?

Мушу відзначити, що зробивши серед чоловіків опитування, більшість з них відповіли або ще не знає, чи ще не задумувався, а деякі говорили, що піду в найближчий торговий центр, візьму те, що кинеться перше в очі, а по дорозі додому доповню свій подарунок букетом червоних троянд.

Чоловіки, вже незабаром 8-ме березня, Міжнародній день жінок, а отже вигадуйте вже подарунки своїм коханим жінкам.

Анна Бойко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка "УС"

Народ без мови не народ

                                                       Українська мова – це душа народу,
А український народ без мови не народ.

Так написав видатний український письменник Володимир Миколайович Сосюра. Треба любити свою мову, Україну, віддавати свої сили, своє життя рідній землі, рідній мові, завдяки цьому буде вічним український народ. Любов до мови, до України – це почуття, яке підносить людину, утверджує нерозривний взаємозв`язок українців із рідною землею та мовою.

5Українська мова – це скарб народу, який нічим не можна замінити. Треба шанувати і поважати рідну мову. Ми живемо на Україні, тому на ній має процвітати рідна мова – українська, яку ми повинні захищати, брати під захист свободу думки. Зневажати свою державну мову – це значить зневажати себе. Українська мова –

     це серце нації, яка має своє минуле, теперішнє, свою культуру, мораль. Треба бути патріотами своєї землі, народу, захищати рідну українську мову, шанувати її «як парость виноградної лози».

Анна Бойко,
студентка-журналістка БДПУ,
практикантка "УС"

ГЛИБИНА КОМПЕТЕНЦІЇ АКТУАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

Не знаю, як учасникам семінару, а мені, сторонньому спостерігачеві, чомусь саме так захотілося підсумувати його роботу. Бо навіть те, що це був перший регіональний науково-практичний семінар під багатообіцяючою назвою «Актуальні тенденції викладання української літератури» і те, що організаторами його стали кафедра української літератури Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ та відділ освіти виконавчого комітету Бердянської міської ради говорить саме про компетентність, а, ознайомившись згодом майже з трьома десятками виступів та дискусійних суджень учителів місцевих навчальних закладів та викладачів університету, вже ловиш себе на слові – «глибина».

Серед вельми цікавих доповідей, виголошених учасниками семінару, окремо відзначимо «Творчість учителя як необхідна умова формування особистості учня» Любові Баранової (Бердянська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1), «Міжпредметний статус риторичної компетентності у світлі Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти» Володимира Нищети (Бердянський державний педагогічний університет), «Проблемно-пошукові технології навчання як засіб активізації творчих здібностей студентів технічних навчальних закладів» Олени Верескун (Маріупольський електромеханічний технікум), «Компаративний аналіз демонічних образів у драмі-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” та повісті Юрка Покальчука “Озерний вітер”» Людмили Даниленко (Осипенківська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів), «Проектні технології на уроках української літератури» Валентини Космикіної (Бердянська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 3), «Синектика як метод стимулювання творчої активності учнів на уроках української літератури» Світлани Заболотньої (Бердянська гімназія № 3 «Сузір’я»), «Формування креативної компетентності учнів на уроках літератури» Тетяни Сизко (Миколаївська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів), «Вирішення проблеми мотивації як одного з аспектів пізнавальної діяльності учнів» Ірини Якименко (Бердянська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 11), «Використання можливостей інтернету на уроках української літератури (з досвіду роботи)» Марини Соловйової (загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів), «Використання інноваційних технологій на уроках української літератури» Валентини Гонтар (Бердянська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 11), «Метод проектів як засіб формування акмеологічного середовища на уроках української літератури» Інни Копоть (Бердянська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 6).

Перший науково-практичний семінар проходив 29 березня ц. р. в головній актовій залі БДПУ, на початку якого його учасників «благословили» на плідну роботу проректор з наукової роботи Ігор Богданов, директор Інституту філології та соціальних комунікацій Ольга Харлан, завідувач методичним кабінетом відділу освіти виконкому Бердянської міської ради Наталя Скиртач.

Степан Герилів,

журналіст

ЧАРІВНИЙ СВІТ ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА

В яскравій залі Бердянського художнього музею імені  Бродського 28-го березня відбувся благодійний концерт «І пливуть, і ростуть ці дивовижні звуки …», який зібрав чимало цінителів класичної музики. Його головна мета – підтримати молоді таланти. В програмі були класичні та естрадні твори, джаз. У цьому році був відтворений концерт шедеврів Сергія Рахманінова, також прозвучали вірші Афанасія Фета, Олександра Скрябіна, Расула Гамзатова, Євгена Винокурова, Володимира Лазарева, Ірини Волобуєвої, Іллі Васильєва, Лева Озерова, Алеся Звонака. Виконувати музику Рахманінова – високе мистецтво, до якого прагне як вокаліст, так і піаніст. Студенти Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв БДПУ змогли викликати захоплення та зацікавленість у гостей.  Університетських артистів вже знають не лише в Бердянську, а й за кордоном . Майже всі вони – лауреати Всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів:

Ганна Веренько – студентка 6 курсу, лауреат першої премії всеукраїнського конкурсу-фестивалю «Алуштинські розсипи» (Крим), лауреат першої премії міжнародного конкурсу мистецтв «Ліптовська сніжинка» (Словаччина), володар спеціального призу за виконання творів Сергія Прокоф'єва, володар титулу «Студент року 2012 » (номінація« Артист року»); Уляна Єгорова – студентка 3 курсу, лауреат міжнародного фестивалю «Відкрита Європа» (м. Москва, Росія), лауреат першої премії міжнародного конкурсу мистецтв «Ліптовська сніжинка» (Словаччина), володар титулу «Студент року 2012» початківець автор, викладач вокалу в Луначарській музичній школі; Ігор Кірілюс – студент 5 курсу, постійний учасник джазових фестивалів, артист народно-естрадного муніципального оркестру «Азовська чайка», учасник портового оркестру, володар титулу «Студент року 2010» (номінація «Артист року»); Богдан Клевець – студент 5 курсу, лауреат всеукраїнського фестивалю «Дніпровські сурми» (м. Дніпропетровськ), учасник групи «Реал вей», викладач школи культури та мистецтв м. Синельникове (Дніпропетровська обл.); Народний інструментальний ансамбль «Барвисті музики» та студенти-хореографи.

Крім концерту присутні могли познайомитися з роботами старшого викладача Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв БДПУ, майстра ткацтва національної спілки майстрів народного мистецтва України Тетяни  Володько.

Учасники концерту подякували директору художнього музею Марині Бучакчійській, всьому колективу за сприяння та надану можливість виступити в цій чудовій концертній залі.

Олена Тищенко,

 кореспондент «Університетського Слова»

На світлинах Олександра Степаненка: прекрасні моменти благодійного концерту

ГЕНДЕРНІ ДИСБАЛАНСИ: ТОНКОЩІ ТА НЮАНСИ

ПІСЛЯМОВА ДО ПРЕЗЕНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКО-МЕКСИКАНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОГО АЛЬМАНАХУ «ЖІНКА КРІЗЬ ПРИЗМУ ПИСЬМА»

Сама презентація співпала з першою річницею існування, ні – напруженої, цікавої, результативної роботи Центру гендерних досліджень БДПУ, який очолює кандидат філологічних наук Марта Варикаша. Власне вона й розповіла сьогодні в конференц-залі присутнім у презентаційному стилі про події, семінари, доповіді, конференції, творчі конкурси, міжнародні проекти, літературно-наукові читання, які лише протягом одного року проводив Центр. А коли мова зайшла вже про альманах, то Марта Миколаївна, розповівши про його задум і створення, запросила до слова першого проректора БДПУ, кандидата філософських наук, доцента Володимира Федорика, який, зокрема, поділився враженнями від прочитання альманаху: «Це – дуже свіжий альманах в прямому та переносному сенсі цього слова: свіжий і друкарською фарбою, і своїми думками, ідеями, своїм стилем… Свіжість полягає і в тому, що це – тема дуже актуальна, а також у стилістичній досконалості, довершеності, щирості…».

Заступник директора з навчально-методичної роботи Інституту філології та соціальних комунікацій Ольга Новик розповіла, що випуску альманаху передував конкурс «Ця сильна/слабка стать: фрагмент із життя жінки», в якому взяли участь 54 претенденти з усіх куточків України та близького зарубіжжя, зокрема, Росії. А роботи студенток ІФСК Євгенії Губанової, Юлії Нехайчук, Юлії Бондаренко та Ольги Трюхан члени журі рекомендували для публікаціє в альманасі. Ольга Петрівна вручила авторкам примірники українсько-мексиканського видання.

Директор Науково-дослідного інституту слов`янознавства та компаративістики Софія Філоненко, розповідаючи про співробітництво Центрів гендерних досліджень Заслуженого Автономного університету міста Пуебла (Мексика) та БДПУ, зокрема, зазначила: «Наші заклади співпрацюють у царині фізики, інженерії, педагогіки, історії. Але в Інституті філології та соціальних комунікацій БДПУ розвивається власний науковий проект, пов’язаний із гендерними дослідженнями – актуальним напрямом сучасної гуманітаристики… Найсвіжішим результатом спільної роботи стала публікація літературного альманаху «Жінка крізь призму письма», де надруковані найкращі тексти мексиканських та українських авторок. Назва альманаху не випадкова. Як підкреслила у вступному слові директор ЦГД Пуебло Марікармен Гарсіа, жінка в сучасному світі перестає бути об’єктом, натомість осмислює себе як суб’єкт у багатьох галузях духовного життя суспільства. Маємо великі перспективи, пов’язані в першу чергу із дослідженням творчості мексиканських авторок. Завдяки науковому діалогу тепер ми знаємо краще Ліну Зерон, Лауру Есківель, Матільде Понс. Але є в історії мексиканської літератури авторка, яка стояла біля витоків жіночого письменства. Це Хуана Інес де ла Круз, або сестра Хуана. Вона мешкала в 17 столітті, була однією з найбільш неординарних жінок свого часу. На жаль, її поезія ще не перекладена українською. Хочемо привернути увагу громадськості до цієї постаті. Тому разом зі студентами 22 групи підготували невелику поетичну сторінку, присвячену «Десятій музі» родом із Мексики…».

Доцент кафедри загального мовознавства та слов`янської філології БДПУ Ольга Сенічева запросила до знайомства з творчістю сучасної мексиканської письменниці Матільде Понс, перу якої належать сценарії до фільмів, оповідання, новели…

Від імені членів журі конкурсу «Ця сильна/слабка стать: фрагмент із життя жінки» виступили заступник завідувача кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Ірина Співак та доцент цієї ж кафедри Роман Костромицький.

Степан Герилів,

редактор «Університетського Слова»

Світлина Олександра Степаненка

УЧИТЕЛІ ІНФОРМАТИКИ ТАКОЖ ВЧАТЬСЯ

У ТАЛАНОВИТИХ ТА БІЛЬШ ДОСВІДЧЕНИХ ТОВАРИШІВ ІЗ ФАКУЛЬТЕТУ ОСВІТНІХ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ БДПУ

Для прикладу візьмемо сьогоднішній навчально-методичний семінар «Забезпечення комп’ютерної підтримки педагогічної діяльності в початковій школі», що організували для них та провели в конференц-залі університету кандидат педагогічних наук, доцент кафедри початкової освіти Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв Олександра Шиман, старший викладач кафедри фундаментальних та інженерно-педагогічних дисциплін БДПУ Євгенія Маркова. Основна мета семінару – представлення навчально-методичного комплекту як основи комплексної підготовки майбутніх учителів до педагогічної діяльності в умовах інформатизації початкової ланки освіти. Слухачам демонструвались зразки практичних інтегрованих завдань для комп`ютерної підтримки навчання всіх дисциплін початкової школи. Учителі інформатики всіх ЗОШ Бердянська з зацікавленням не тільки прослухали науково-методичні рекомендації університетських учених, а вели діловий партнерський діалог…

«УС»

Твори переможців І етапу VІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка

Луценко Мирослава – 41-а гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій)

Трагедія митця у суспільстві

Проблема митця та суспільства, разом із проблемами війни і миру, батьків і дітей, кохання і зради – вічна та навіть споконвічна. Ще античні філософи започаткували традицію пошуку творцем свого місця під сонцем. До цієї проблеми зверталися як українські, так і зарубіжні майстри, здебільшого майстри слова, оскільки саме література здатна найбільш точно тлумачити трагедію митця в суспільстві.

Суспільство і митець – настільки протилежні поняття, що не можуть існувати один без одного. Щось схоже маємо з тілом і душею, чоловіком та жінкою, людиною та природою.

Часто сам витвір цінують більше, ніж митця. І дійсно, хто є постановник без своєї стрічки? Лише людина в режисерському кріслі. А ким є скульптор без статуї? Просто людина зі стекою. Часто творіння досконаліше за свого автора. Хто ж буде звинувачувати полотно в тому, що художник прикладався до оковитої, і чи не став роман гіршим від того, що письменниця любить жінок? Зовсім ні. Інколи саме такі «гріхи» є шляхом до катарсису, і саме через це очищення відбувається створення справжніх шедеврів.

Митець завжди творить для людей. Пишучи картину, художник уявляє, якими нотами відгукнеться його троянда кольору стегна переляканої німфи в душі кожної людини. Підібравши найбільш вдалу метафору, поет з цікавістю припускає, як саме її розтлумачать читачі, критики, літературознавці. Чи побачать вони, що ж таке «карта будня» і чи стане «якийсь хлопчисько» соняшником, відкривши для себе світ поезії. Під час створення сонати перед композитором постає закохана пара, пристрасть якої ще більше розпалює наростання звучності до фортисимо.

Справжнє мистецтво завжди торкає душу, і неможливо пояснити, чому той самий «Чорний квадрат» породжує більшу кількість емоцій, ніж кількість фарб, що їх використав художник. Чи правильно зрозуміє африканець китайського митця каліграфії, атеїст – майстра виготовлення тотемів, а підліток – вірш про старість?

Той, хто є великим митцем для одного, – нездара для іншого; інколи такий різкий поділ криється в неосвіченості, але все ж частіше ми спираємося на емоції: чи вплинув на нас твір, чи викликав спогади про щасливе дитинство або нерозділене кохання. Хтось за кілька кольорових кружечків, які намалювала дитина гелевою ручкою ладен віддати більше, ніж за «Крик» або «Дискобола». Дитина, звісно, ще не митець, а мати – ще не суспільство, але ж маля колись стане митцем, а всі матері і творять суспільство.

Трагедія митця і в тому, що муза підводить, теми вичерпуються, фарби закінчуються, а шанувальники все чекають нових шедеврів. І тут постає вибір: творити «під примусом очікування» або взагалі відмовитися і чекати натхнення. Вибір ніби є, але результат однаковий – розчарування.

Звичайно, все це стосується справжніх майстрів, а не псевдомитців, чиї панегірики більш схожі на філіппіки, а «високі» метафори на «генератор випадкових слів».

Тож тема трагедії митця в суспільстві надзвичайно складна і філософська. Тут і протистояння індивідуального вселюдському, суб’єктивного – об’єктивному; саме суспільство почасти є трагедією митця, і ця трагедія керує його талантом.

 

Демидченко Єлизавета – 31 гр.  (факультет фізичного виховання)

  «Борітеся – поборете, вам Бог помагає»

З того часу, як людина відвернулася від Бога, вона втратила волю. Наслідком свавілля є жорстокість, несправедливість, експлуатація однієї людини іншою. Ця хвороба охопила всю Землю, торкнулася кожної держави і окремої людини. Не обійшло це горе й Україну. Вона була поневолена, її роздирали на шматки свої та чужі пани. Не міг без болю спостерігати за тим, що коїлось, великий син українського народу – Тарас Григорович Шевченко. Він на чужині спостерігав те ж саме спотворене обличчя тиранії. Біль і страждання кавказців були такі самі, як і українців.

Письменник завжди мріяв про вільну Україну. Він вірив у світле майбутнє свого народу. Вірив, що Бог не покине Україну, і покладав на нього всі надії. Але люди не повинні покладати руки, бо саме народ – це той інструмент, який використовує Бог.

Непростий був шлях України до свободи. Багато життів найкращих синів і доньок України було покладено на вівтар незалежності. Торкнулася ця боротьба і нашого часу, бо загинули мої сучасники. Рік тому поклав своє життя Сергій Нігоян. «Борітеся і поборете, вам Бог помагає», – процитував він перед смертю.

Складні часи зараз переживає Україна. Триває жорстоке протистояння з підступними зовнішніми та внутрішніми ворогами. Але завдяки саме відданості та жертовності українців, ми скинули тирана і зберегли державність, захищаючи територіальну цілісність.

Проте боротьба ще триває. Треба багато зробити для відбудови зруйнованого, для повернення Донбасу і Криму. Але найлютіший ворог знаходиться в людині – це її спотворена свідомість. Бо саме найбільший тиран – це егоїзм людини. Якщо кожен звернеться до Бога і його силою розірве павутину омани, то прийде свобода і Україна буде процвітати. Бо тільки вільні люди здатні будувати щось цінне. Не будується ціла країна одним правителем чи купкою героїв, тільки всі разом!

Кожен вільний, кожен на своєму місці, і кожен робить ту справу, яку тільки він може зробити на користь суспільства. Коли в кожного прокинеться сумління й вивільниться свідомість, тоді можна справді відчувати радість життя. Тільки вільним, радісним і віруючим людям належить майбутнє, бо «їм Бог помагає».

 

Тищенко Богдан – 11 гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій

Ми пишаємось, що ми українці

Хто сьогодні не смакує лексемою «патріотизм». Питання патріотизму завжди хвилювало людей в усі часи. А сьогодні, коли для більшості слово Батьківщина – порожній звук, а багато хто прагне лише заробити купу грошей і переїхати чи втекти за кордон, ця проблема набула особливого значення. Сьогодні багато молоді, і не тільки, цурається походження, предків й історії Вітчизни. Я вважаю, що ми повинні пишатися тим, що українці. Спробую аргументувати, чому.

Україна має багатовікову історію. На її теренах зросло чимало героїв, які ставили інтереси держави понад усе. Згадаймо одного з перших київських князів, а саме Святослава. Окрім того, що він уславився як мужній і сміливий правитель, також був взірцем для війська та народу. Для мене Святослав – найкращий приклад людини, на яку треба рівнятися. Але він – не єдина постать у нашій історії, яка заслуговує на увагу. Окрім князів, варто згадати відважних козаків, які боронили Україну на півдні і являли зразок патріотизму, мужності, демократизму, толерантності: хто б не приходив на Січ, якої б національності не був, він завжди знаходив так прихисток, родину, побратимів. Я не випадково ставлю на перший план патріотизм, адже саме ця ознака є характерною для українця (не обов’язково етнічного, а й того, хто, живучи на цій землі, полюбив її як рідну й дбає про неї). На жаль, сьогодні ми опинилися в таких умовах, коли багато хто споживацьки сприймає власну країну, в якій живе. Хіба часто ми чуємо, як хтось висловлює патріотичні почуття до України й розуміє, наскільки складні нині умови для неї? Швидше почуєш: «А що вона для мене робить? От за кордоном…». Так, за кордоном, можливо, і краще… Але треба взяти до уваги те, що саме там, на омріяній чужині, люди сповідують інші цінності, день у день дбають, щоб їхня країна стала кращою. А ми, здебільшого, як жовтороті пташата, розкриваємо дзьобики й чекаємо, щоб хтось поклав у них щось поживне (і їстівне, і матеріальне). Та, як на мене, вже настав час вбитися в колодочки, випростати крила, здійнятися над щоденною рутиною й стати для країни її опорою, надією, упевненістю. Колись лідер групи «Скрябін» співав пісню з такими важливими і простими словами: «Не встидайся – то твоя земля, не встидайся – то Україна. Добре там є, де нас нема, стань для батька нормальним сином». Усе геніальне просто. Не стидатися власної країни, любити її всім серцем, не зловтішатися, коли в ній щось не так, а братися за роботу з її відбудови. Не очікувати сторонньої допомоги, а керуватися гаслом «Якщо не я – то хто?» І бути патріотом не на словах, а в справах. До цього закликав і відомий український меценат Є. Чекаленко, кажучи, що легко любити Україну до глибини серця, значно важче – до глибини гаманця. Хтось може заперечити, мовляв, саме цього гаманця нам сьогодні й бракує. Та, як на мене, ми маємо сприймати цей образ як влучну метафору. Я розумію, що не в кожного є гроші, але ж кожен володіє іншим неоціненним скарбом: силою, здоров’ям, вірою, любов’ю… Саме ці якості ми маємо спрямувати на благо своєї країни. До речі, події, що останнім часом відбуваються в Україні, багатьом допомогли не на словах виявити любов до рідної землі. Згадаймо, як багато людей докладає сьогодні зусилля в справі волонтерства. Хто допомагає швидше завершити військові дії грошима, хтось готує їжу й відправляє бійцям (я бачив у соцмережах заклики на кшталт «надходять свята, допоможімо учасникам АТО не відчути себе вигнанцями. Хто приготує відбивні, олів’є?»). І чи не виявляють безмежний патріотизм старенькі бабусі, які збираються разом не для того, щоб переповісти новини, а щоб виплести маскувальні сітки чи шкарпетки для вояків? А студенти, які безкорисливо здають власну кров для поранених? І цих «А» можна сьогодні назвати безліч. Тож для багатьох усе-таки патріотизм – не банальна фраза, а поклик душі. А тим, хто ще не усвідомив, що, живучи в країні, треба бути відповідальним за неї, можливо, варто замислитися, чи там вони живуть. Адже навіщо любити, наприклад, Росію на відстані чи кликати Путіна в Україну, коли можна це робити в тій країні, яка близька серцю. А я патріот. І любов до рідної землі для мене не пустопорожня фраза. А так хотілося б, щоб і для багатьох також.

Колодій Євгенія –11 гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій)

В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи

Україна… У цих семи літерах таїться величезний сенс для нас: це блакитне небо і безкраї степи, мамині пісні та червона калина, вірші Шевченка та козаки-запорожці… Усе це для нас таке рідне, таке невіддільне від нашої душі. Ми любимо батьківщину усім своїм серцем, ми оспівуємо її красу у своїх піснях, які лунають по всьому світу і вподобані мільйонами людей.

Мова наша – одна з наймилозвучніших у світі, люди наші – найдоброзичливіші, природа – наймальовничіша. Усе це ми повинні цінувати й берегти. Берегти для себе, для своїх нащадків. Саме ми, молоде покоління українців, творимо історію своєї держави. Усе залежить саме від нас, від наших слів, думок і вчинків. Особливо в такий важкий для всіх нас зараз час. Ми всі різні, але мета в нас одна – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи. Ми молоді, енергійні юнаки та дівчата. Ми – майбутнє нашої нації. У наших руках її доля. Тож зробімо все, від нас із вами залежне!

Я така ж, як і ви, молода людина, студентка. Усе, що залежить від мене зараз, – наполегливо та старанно вчитися. Адже обдарована та освічена молодь може привести свою країну до нових вершин. Я люблю свою країну, я переживаю всі її злети і падіння разом з усім народом. І в ці часи, досить для нас важкі, я також хочу підтримати її. Усі думки та почуття я виклала на папері, пишучи цей вірш:

Дай, Боже, Україні Україну!
Дай, Боже, їй піднятися з руїн
І вистоять у такі складні хвилини.
Дай сили й волі ти моїй країні!
Ми всі ж бо знаєм – кращої нема
Держави в світі за Вкраїну рідну.
Лиш тут мені наймиліша весна,
І тут живуть-співають люди-квіти.
Ми народилися й зросли на цій землі.
Вона нам стала наче рідна мати.
І в ці години, темні та сумні,
Негоже нам в біді її лишати.
Я знаю точно: в наших все руках,
І ми зумієм вивести з руїни
Свою країну. Хай поможе Бог, –
І заспіває ненька-Україна!
І буде знову радісна весна,
І заспівають знову люди-квіти.
І пісня ще поллється голосна
По всіх просторах, по усьому світу!

 

Нехай цей вірш і не найдосконаліший, але в ньому відображені всі мої думки, почуття, душевні пориви. А це, я вважаю, найголовніше.

Важливою в наш час є віра: у Бога, у власні сили і чиїсь можливості. Але ми маємо не тільки вірити, ми ще й повинні діяти, докладати зусиль, щоб досягти мети.

Тож хочу звернутися до всієї молоді України. Друзі, любіть і бережіть свою Батьківщину, цінуйте та поважайте мову свого народу, шануйте батьків своїх і не давайте здолати себе нікому і ніколи. Будьте сильними і вірте лише у найкраще, бо мета у нас з вами одна – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи!

 

Кононович Андрій – 32 гр. (соціально-гуманітарний факультет)

Теплі мамині руки

Мы будем вечно прославлять

Ту женщину, чье имя – Мать.

Муса Джаміль

Відчуття батьківського даху, його тепла – це природна потреба людини. Той, хто забуває батьківський поріг, залишається людиною без минулого, без родоводу; таких людей нині називають манкуртами.

Відчуття рідної домівки з’являється в дитинстві і міцнішає рік від року. Звичайно, насамперед воно пов’язане з мамою. Маленькими і беззахисними ми приходимо в цей світ і відразу занурюємося в тепло материнської любові й турботи, чуємо її лагідний голос, що співає над нашими ліжечками. Ти віриш, що мамин поцілунок залікує розбите коліно, ти знаєш, до кого бігти по захист. З усього цього складається дитяча пам'ять, відчуття рідного берега нидитинства. У материнському погляді ти ніколи не побачиш фальші і хитрощів, він завжди випромінює щедрість, доброту, щирість. Очі матері начебто бачать тебе наскрізь, заглядають у душу, і тоді ти відчуваєш особливу близькість з нею. Кожна клітинка твого тіла відчуває: це моя мама! І нічого дорожчого від цього відчуття немає в світі.

Моя мама для мене і всієї моєї родини є найкращою. Головне у мамі – це те, що вона завжди, як я тепер розумію, рахувалася з особливостями наших характерів, ніколи не намагалася зламати, підкорити, принизити. Мати дає нам зрозуміти, для чого ми в цьому світі, і допомагає нам вибрати свій шлях у житті. Вона виховує в нас почуття любові, співчуття, доброти до кожного елемента цього безцінного світу, в який ми входимо, тримаючи за руку свою мамусю.

Роль матері в житті суспільства загалом має соціальний характер. Майбутній громадянин перші знання про добро і зло, про те, «що добре і що погано», про відповідальне ставлення до всього одержить від матері. Матері створюють фундамент особистості, вони люблять нас за те, що ми є, тому для кожного з нас мама – це стимул стати кращим, розумнішим, добрішим, робити все так, щоб вона пишалася своїми дітьми.

 

Авдієнко Максим –51-а гр. (Інститут філології та соціальних комунікацій)

Хто він – справжній друг?

Коли живеш один з проблемами життя,
Коли упав і сил нема піднятись знову,
Пульсуючим болем питання проліта:
Невже один? Невже нема нікого?
А потім згадую своїх товаришів,
З якими я пройшов вогонь і воду,
З якими випивав в лиху погоду.
У той веселий і не дуже час
Я був готовий на усе заради дружби:
Бувало так, що і дівчині брехав,
Порушував статут своєї служби
І за чужі борги вночі пахав…
Було так треба! Все заради дружби!..
Та час іде, і дружба, мов троянда,
Повільно розсипає пелюстки.
Один за одним друзі відпадають…
А як же клятви? Дружба назавжди?
Невже в житті завжди ось так буває
І нас, як ті опалі пелюстки,
Пориви вітру жорстоко розкидають
По нашому дорослому житті…
Та час іде – емоції вщухають,
І розум з серцем у роботі знов…
Час прокидатися – реальний світ чекає,
І вічні тільки Бог, надія та любов…
Але тепер, пізнавши цей світанок,
Реальний та жорстокий білий світ,
Я зрозумів! Найкращий друг – це мама,
І цим розставив крапочки над «і».
І неважливо, що продумають про мене,
Що обізвуть мене мамусиним синком.
Любов матусі – вічна та велика –
Мене оберігає знов і знов.
Для мене мама буде вірним другом,
Протягне руку в скруті та біді,
І щоб зі мною не трапилось – я знаю:
Лише вона не зрадить у житті.
І зрозуміє, і підтримає, як завжди,
Й насварить, і похвалить мене знов.
І нічого для себе не попросить
Велика й вірна мамина любов…

 

 

ЩАСТЯ НА КРИЛАХ ТВОРЧОСТІ…

29 БЕРЕЗНЯ СВЯТКУЄ ЮВІЛЕЙНИЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА МАЛИЦЬКА

Цього березневого дня колеги та студенти вітають з ювілейним Днем народження кандидата педагогічних наук, доцента кафедри початкової освіти Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв, члена Спілки дизайнерів України Олену Володимирівну Малицьку.

Мистецтво стало яскравою стрічкою, яка пронизує її життя з дитинства і до сьогодення. Навчання в музичній школі та захоплення образотворчим мистецтвом визначили професійний шлях Олени Володимирівни. Прагнення створювати красу, передавати всю палітру життя за допомогою мистецтва привели її до студентських лав художньо-графічного відділення Харківського державного педагогічного інституту. О. В. Малицька працювала вчителем образотворчого мистецтва в загальноосвітніх закладах Бердянська. Бажання постійно вдосконалюватися, здобути вищу кваліфікацію визначили наступний етап її професійного становлення як викладача Бердянського державного педагогічного інституту ім. П. Д. Осипенко.

У 2003 році Олена Володимирівна захистила кандидатську дисертацію під керівництвом кандидата педагогічних наук, професора БДПУ В. П. Котляра. Ця подія стала поштовхом для реалізації наукових і творчих проектів.

О. В. Малицька є співорганізатором міських благодійних заходів «Біле на білому», «Жінки та ляльки» тощо, які вміло перетворила на казку. Педагогічна еліта України – провідні вчені та дослідники, учасники всеукраїнських науково-практичних конференцій, що проводяться на базі БДПУ, – під час перебування в Бердянську не тільки обмінюються науковими ідеями, а й милуються творчими доробками митця, що надихає їх на створення власних проектів.

Олена Володимирівна постійно проводить майстер-класи для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів Бердянська та району, тому, мабуть, немає жодного вчителя початкової школи в нашому регіоні, який би не був на них присутній.

Згідно з актуальними вимогами сучасності та виходячи з власного професійного досвіду, О. В. Малицька присвячує свої дослідження психологічним основам образотворчого мистецтва. Найвище професійне визнання О. В. Малицька отримала в рамках Всеукраїнської виставки «Інноватика в сучасній освіті», яка була організована Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та Національною академією педагогічних наук України, де презентувала майстер-клас «Інноваційні технології викладання образотворчого мистецтва в початковій школі».

Олена Володимирівна – сильна та надзвичайно скромна. Толерантність у ставленні до інших, чесність і порядність дозволили їй заслужити повагу серед колег і студентів. Колективу кафедри і БДПУ взагалі імпонує її прагнення постійно збагачувати свій творчий потенціал. О. В. Малицька неодноразово брала участь у пленерах з ландшафтного дизайну й образотворчого мистецтва, які проводилися за межами України.

Науково-педагогічна діяльність вимагає від Олени Володимирівни надзвичайних зусиль і енергії, відновлення яких вона знаходить у спілкуванні з родиною. Вона – турботлива донька, яка віддає тепло свого серця батькам. Та найбільшою її гордістю є донька – учасниця всеукраїнських і міжнародних художніх виставок.

Ця чарівна, приваблива, творча та креативна жінка своїми руками створює витвори мистецтва, які зігрівають душу, радують людське око і нікого не залишають байдужим.

То ж побажаємо Олені Володимирівні життєвого оптимізму, успіхів, щастя і нових творчих звершень!