Минув рік, як від нас пішла у вічність Олександра Яківна Савченко, яка була віцепрезидентом Національної академії педагогічних наук України, головною науковою співробітницею відділу початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України, академіком-засновником Національної академії педагогічних наук України, докторкою педагогічних наук, професоркою, заслуженою працівницею освіти України, почесною професоркою багатьох закладів вищої освіти України, авторкою майже 700 наукових праць, фахівчинею в галузі загальної педагогіки і дидактики початкової школи. Олександра Яківна підготувала 15 докторів і 32 кандидатів наук з педагогіки, серед яких дві докторки педагогічних наук нашого університету – Людмила Вікторівна КОВАЛЬ і Ірина Анатоліївна БАРБАШОВА.
Уже пройшло Різдво, Великдень, перший День учителя – і все без неї. Безумовно, життя продовжується, та ми, її учні, стали сиротами, а наші наукові плани, конференції, статті, книжки тепер позбавлені інноваційних поглядів Олександри Яківни, її мудрого слова. Не знаю, як кому, а мені здається, що ми розгублені, що не можемо підніматися на нові наукові вершини й дихати там на повні груди. Немає зразка, немає її професійної висоти. Олександро Яківно, розумію, що вам би не сподобалися ці слова, але поки що так…
Познайомилася я з Олександрою Яківною в середині 80-х років. На той час вона щойно захистила дисертацію й стала першим доктором педагогічних наук в Україні, який досліджував проблеми, пов’язані з процесом навчання, виховання й розвитком молодших школярів. Для вітчизняної початкової освіти то був час справжніх перетворень під впливом наукових ідей О. Я. Савченко. Поринаючи в спогади тих років, не можна не згадати, який вплив на педагогічну громадськість мала її книга “Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів”. Цю наукову працю вчителі брали один у одного, щоб ґрунтовно вивчити новий педагогічний досвід, оскільки його впровадження дозволяло кардинально змінити процес навчання в початковій школі.
Доля розпорядилася так, що мені, звичайній молодій вчительці початкових класів з маленького провінційного міста Бердянська, пощастило не тільки познайомитися з авторкою цієї книги, а й довгі роки співпрацювати, адже саме Олександра Яківна стала спочатку керівником моєї кандидатської дисертації, а згодом – і науковим консультантом докторського дослідження.
Я мала можливість спостерігати, як Олександра Яківна працювала на різних посадах і долала нелегкі сходинки кар’єрного та наукового зростання: завідувач лабораторії початкового навчання НДІ педагогіки УРСР, головний учений секретар АПН України, заступник Міністра освіти, віцепрезидент АПН України. Проте, які б посади вона не обіймала, завжди залишалася чуйною й надзвичайно порядною людиною. Мабуть, усі, хто її знав, погодяться, що Олександра Яківна була справжнім утіленням скромності. Ця якість притаманна їй у всьому: у вмінні висловлюватися та спілкуватися з людьми на роботі й удома, у манері одягатися, облаштовувати владні кабінети тощо. За роки знайомства з нею розуміла, що скромність Олександри Яківни йшла від багатства душі, природної інтелігентності, закоханості в справу, якій вона віддавала всю себе.
Наш Учитель уміла власним прикладом надихати, давати наснагу, пробуджувати бажання жити й творити. Інколи хотілося поскаржитися на власні проблеми, які виникали в роботі, а потім, проаналізувавши масштабність незліченних справ, які вона виконувала (написання книг, наукове керівництво, участь у різноманітних освітянських проєктах, робота над державними документами тощо), починала усвідомлювати, що успіх залежить тільки від тебе, від того, наскільки правильно ти навчився розставляти пріоритети, вміло розподіляти час.
Наукові ідеї Олександри Яківни щодо реформування змісту професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи з орієнтацією на запит шкільної практики дозволили мені своєчасно визначитися з власним науковим пошуком на рівні докторського дисертаційного дослідження. Так, завдяки її високопрофесійному керівництву, доречним порадам і вмінню пробуджувати справжню любов до педагогічної науки з’явилася спочатку монографія «Професійна підготовка майбутніх учителів у контексті розвитку сучасної початкової освіти», а потім – докторська дисертація «Система професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи до застосування загальнонавчальних технологій».
Усе, що Олександра Яківна робила у своєму житті, мало духовне підґрунтя. У неї був особливий дар відчувати проблеми та приходити вчасно на допомогу. І тут можна навести безліч прикладів. Так, у моєму професійному становленні, окрім науково-викладацької, є ще й адміністративна діяльність: багато років я очолюю факультет підготовки вчителів початкових класів. Мабуть, мене зрозуміють колеги, що, коли ти відповідаєш за людей, то надзвичайно важливим є можливість почути авторитетну думку інших, якою щедро ділилася Олександра Яківна. Вона завжди була моїм першим порадником, уміла підказати, як правильно сформулювати тему міжнародної чи всеукраїнської конференції, скоординувати список запрошених, доцільніше структурувати збірник наукових праць тощо.
Життя Олександри Яківни – це приклад справжнього служіння справі, уособлення любові до науки, безмежна людяність. Вона завжди уважно й ретельно перечитувала роботи кожного свого аспіранта й докторанта, допомагала дібрати потрібну літературу, ніколи не дозволяла поверхового висвітлення проблем. І ця її здатність мала таку магічну силу, що навіть коли тепер ти залишаєшся зі своїми учнями, то намагаєшся поводитися, як вона.
Олександра Яківна безмежно шанувала тих, хто самовіддано займався своєю справою, цінувала професіоналізм, працездатність, старанність, ніколи не була байдужою, уміла щиро радіти й співчувати. І здавалося, що вона відчувала всі наші прагнення й сподівання. Завжди знаходила слова підтримки, а її очі випромінювали добро й глибину розуміння проблем. Не було жодної зустрічі, коли б Олександра Яківна не поцікавилася справами в особистому житті, проблемами на роботі. Через усе життя буду нести її слова про те, що для жінки завжди мають поєднуватися наука й родина.
Олександра Яківна не визнавала науки заради науки. На її переконання, справжня наукова діяльність має бути з «людським обличчям». Підтвердженням цього були її слова про те, що життєвий шлях людини вимірюється формулою «від поміркованості в думках до гармонії в справах». Про цю народну мудрість давньогрецької цивілізації вона мені нагадала відразу ж після захисту докторської дисертації, наголосивши, що це тільки початок справжньої роботи, а надалі критерієм удосконалення слід вважати свій внутрішній голос, який має бути найвимогливішим і найсуворішим.
Педагогічний талант Олександри Яківни – лише одна з характеристик її неповторної багатогранної особистості. Вона була талановитою в усьому, любила й цінувала справжню красу в усіх проявах, а її душевність не залишала нікого байдужим.
Від щирого серця хочу сказати, що можливість учитися в Олександри Яківни вмінню вести науковий дослідницький пошук, відчувати її підтримку й спілкуватися з нею було справжньою нагородою долі.
Людмила КОВАЛЬ, докторка педагогічних наук, професорка, декан факультету психолого-педагогічної освіти та мистецтв Бердянського державного педагогічного університету
