Сьогодні – одне з найбільших православних свят – Водохреща. Попри те, що з самого ранку було холодно й пасмурно, довкола каплички, що на вул. Шмідта, зібралося чимало бажаючих освятити воду та себе, грішних.
Зо три сотні людей стояли й посміхалися, наче й справді щось святе зігрівало їх в ту мить. Люди приходили з різними посудинами, наповненими водою. Не лише старенькі прибули послухати молитви та співи. Матері підводили своїх малих дітей ближче до священика, аби той окропив молоде покоління святою водою. Прийшли представники всіх поколінь і чи не хором повторювали одне одному : “Зі святом!”, доки священик окроплював народ святою водицею.
Простоявши біля каплиці з годину, люди рушили до моря, де від присутніх часто можна було почути зауваження щодо поганої організації запланованого. Річ у тім, що багато людей прийшло на пляж заздалегідь і їм просто нічого було робити, окрім як вештатися в різні сторони. До початку дійства усі встигли добре замерзнути, але це не зіпсувало святкового настрою. Коли прийшли представники церкви, люди звеселились трохи, а сонце, яке вийшло під час читання молитов, почало зігрівати натовп. Усі хрестилися та посміхалися. І ось відчайдухи пірнають у воду.
Як і годиться, під час дійства буди присутні: швидка допомога, рятувальники, міліціонери та водолази. Але, на щастя, допомога нікому не знадобилася. Усі, що пірнали в воду, виходили на берег усміхненими та збудженими. Зауважу, що серед “пірнальників” були не тільки чоловіки. Жінки теж не побоялися низької температури води. Було багато й молоді, яка прийшла “очиститися” (див. світлини). Це приємно здивувало людей похилого віку – бабусі все повторювали : “Поглянь – скільки молодих прийшло”. Знайшлися сміливці й серед дітей, яких матері заносили в воду на руках. За кількістю сфотографованих усміхнених облич цей день є другим після Нового року. Хтось робив купання за правилами – тричі пірнав і хрестився, дехто забігав у море та швиденько повертав з холодної водиці, поспішаючи за рушником, але всіх цих людей об’єднала віра, що доводить наявність духовності у бердянців.
Згодом виглянуло сонце. З теплою погодою повернувся й відповідний настрій. Усім бажаючим натурально зігрітися викладачі та студенти БДПУ роздавали гарячий чай (див. світлини). Було помічено багато справді теплих моментів. Багато людей зустріли своїх знайомих, з якими були раді побачитися. При мені одна літня пара зробила свій перший сімейний знімок. Чоловік сказав дружині : “Тепер спільне фото маємо.” Сонце відбивалося у морі, даючи йому золотого відтінку. Довкола літали чайки, віяло запахом ладану – чи не схоже на диво? Люди прийшли сюди з однією метою – наповнити пляшки святою водою, а душу – вірою.
Гадаю, день Водохрещі був чимось більшим, ніж церковним святом у календарі. Віра тих, хто її мав – виросла. А у тих, хто просто йшов мимо й затримався подивитися на все це діяння, вона зародилася у серці. Одна жінка сказала своїй подрузі біля води: “Пішла за хлібом. Думала, що на десять хвилин. А тепер тіло й душу в воді очищаю.” Отак багато людей і потрапило на Водохрещу – пішов за хлібом до магазину, а повернувся викупаний у морі, та ще й заряджений гарним настроєм. Щодо зарядження святою енергією – святі отці по закінченню церемонії благословили всіх присутніх.
Аліна Голованова,
студентка-журналістка БДПУ
Світлини з архіву "СТУДЕНТСЬКОЇ Варти"
