Літня практика у USA

Інтерв`ю

Щорічно у студентів Бердянського державного педагогічного університету є можливість пройти літню практику у Сполучених Штатах Америки. Цього літа випав такий шанс студентам 32-ї групи факультету філології та соціальних комунікацій Павлу Смирнову та Ларисі Кокоріній. Спеціально для «УС»  Павло та Лариса поділилися своїми враженнями про Америку.

• Як ви дізналися про програму W & T? 

Павло: Про програму дізнався ще на першому курсі, через оголошення в університеті. Вдома, через Інтернет, дізнався детальніше про агентства, які допомагають студентам здійснити цю подорож.

Лариса: Назву цієї програми я  почула задовго до того, як вирішила брати участь у ній.  Але саме про суть W & T я дізналася лише у листопаді минулого року від моєї подруги, яка запропонувала мені поїхати разом з нею до США. Звісно, було багато сумнів та питань щодо цієї програми, усе здавалось таким нереальним та недосяжним. Особливо, хвилювалися мої батьки, бо це була моя перша подорож за кордон і одразу у країну з іншою мовою та культурою

• Розкажіть, в якому штаті ви були? 

Павло: Я потрапив у штат Північна Кароліна. Цей штат  відомий своїми пейзажами. Проживав у місті під назвою «Дак», що в перекладі з англійської означає «Качка». Місто отримало свою назву через велику кількість диких качок. Місто, де ми мешкали та працювали, було дуже маленьким. Чисельність населення – 300 чоловік, але це курортне місто, тому туди приїжджала велика кількість туристів.

Лариса: До вибору штату я не підходила дуже прискіпливо, головною умовою було – наявність океану;). Тому це літо я провела у Південній Кароліні у невеликому містечку Норт Міртл Бич. Це невелике місто-курорт, в якому дуже багато туристів, особливо, родин з дітьми.

• Де ви працювали? Які були ваші обов'язки?Яка була ваша заробітна плата? 

Павло: Працював я кухарем у ресторані «Sunset Grille&Raw Bar». В мої обов’язки входило: приготування риби, рису, бобів, підготовка тарілок до подачі, а також підтримування чистоти на своїй станції. Знаєте, спочатку ця робота була для мене доволі важкою, тому що коли я їхав в Америку, я не вмів нічого готувати, але там це швидко виправили. Все одно  було дуже цікаво опинитися в ресторані, але з іншої сторони.

Лариса: По-перше, треба сказати, що свою офіційну роботу я отримала завдяки участі у «ярмарці вакансій». Моє агентство надало мені великий перелік вакансій, де було вказано штат, місто, назву організації і звісно саму вакансію. Я їхала з подругами, тому ми хотіли працювати в одному місці: ми просто вибрали готель, який надає декілька робочих місць на одну позицію. Але саме на свою вакансію я потрапила випадково. Я хотіла працювати в готелі, у відділі housekeeping (прибиральниця номерів), бо, судячи з відгуків в Інтернеті, вони мали непогані чайові. Але якимось чином мене записали на Bell Staff у тому ж готелі. На той момент я не мала жодного уявлення про цю роботу. Наступним кроком було проходження Skype-співбесіди з представником від роботодавця. Звісно, я дуже хвилювалась, бо раніше я не мала жодного досвіду спілкування з іноземцями. Але все виявилося набагато простіше. Жінка, яка проводила зі мною інтерв’ю, була дуже милою, та розмовляла досить чітко, до речі, це був мій перший раз, коли я почула англійську саме від носія мови. Мій контракт починався 20 травня. За літо я не пожалкувала, що десь відбулась помилка і я потрапила на іншу вакансію. Моя заробітна плата була такою ж, як і у більшості студентів у цьому штаті – 8$ за годину, але я мала дуже гарні чайові в день виходило до 100$. Працювала я з 8 до 15 год. У мої обов’язки входило стояти на паркуванні та допомагати гостям готелю з їхнім багажем (за що я і отримувала чайові). Велику роль зіграв колектив, з яким я працювала. Зі мною працювало багато студентів із різних країн, у тому числі і з України, а самі американці виявилися дуже добрими та чуйними людьми.

Щоб окупити усі витрачені кошти на програму та заробити щось саме для себе я знайшла іншу роботу. Вона була дуже легкою – продавець консультант у магазині одягу. Там я працювала з 17-23, 8$ за годину. Моїми обов’язками було складати футболки, відповідати на питання покупців та стояти за касою. Усі мої співробітники також були українськими та російськими студентами.

• Чи надали вам житло,або ви самі його шукали?Як ви харчувалися? 

Павло: Нам пощастило, що наш менеджер надав нам житло, тож ми заощадили чимало часу та коштів. Харчувалися ми переважно в ресторані, їли те, що самі готували. Це був один із плюсів нашої роботи, ми майже не тратили коштів на продукти. Що ще можна додати про харчування, так це тільки те, що до американської їжі дуже важко звикнути та дуже легко набрати зайві кілограми. Але нам дуже подобалися їхні пончики. Таких пончиків я більш ніде не куштував.

Лариса: Мій роботодавець не надавав житла. Тому ще в Україні я знайшла групу ВК про це місто. Там я звернулась за допомогою до студентів, які були у Міртл Біч  минулого року. Вони допомогли мені знайти контакти людей, які здають житло студентам улітку. Взагалі, за усе літо я змінила 3 місця проживання. Перше, грубо кажучи, знаходилось майже в іншому місті, друге також знаходилось не дуже близько, і лише у середині літа я знайшла своє ідеальне житло. Взагалі, знайти дім, який буде знаходитись дуже близько до вашої роботи, дуже легко, бо коли приїжджаєш до свого міста, розумієш, що житло для студентів там здається повсюди, просто не все  можна знайти в Інтернеті. За житло я виплачувала 85$ за тиждень. До речі, жила я зі своїми подругами.

Щодо харчування, на їжу я витрачала 20-30$ на тиждень, усі продукти там цілком нормальні, як і у нас в Україні. Ці витрати на їжу були зовсім не помітні для мене, і продукти ми купляли не найдешевші.

• Найяскравіше враження за період вашої подорожі? Друзів знайомих багато знайшли за це літо? 

Павло: Найяскравіше враження в мене відбулося ще коли ми тільки прилетіли до Парижа, а офіцер поліції сказав: «Вибачте, але ваш літак до Нью-Йорка вже полетів». Ми були, м’яко кажучи, шоковані. Але в той момент я зрозумів, що наші пригоди тільки починалися. Ось так нам і довелося провести ніч у Парижі. Авжеж, після цієї програми у нас залишилося багато друзів із Румунії, Польщі та Узбекистану. Ми й досі підтримуємо зв’язок у соц. мережах.

Лариса: Я вважаю, що усе моє літо в Америці – це велике яскраве враження, але звісно, мені найбільше запам’ятався той час, коли робота вже закінчилася і в мене залишився тиждень для подорожей. Це просто чудове враження, коли ти дивишся на місця, які міг бачити тільки у фільмах! Коли знаходишся поряд зі Статуєю Свободи, чи просто йдеш по Манхентену і не можеш повірити, що це відбувається саме з тобою! Так, як я вже говорила, мене всюди оточували багато студентів з різних країн: з України, Росії, Молдови, Казахстану та багато інших. Тому, звісно ж, знайшла багато нових друзів, з якими досі підтримую контакт.

• Чи важко вам було спілкуватися з американцями? 

Павло: Перший час було важко, тому що вони всі мають дивний акцент. До того ж, вони не вимовляють слова повністю. Але згодом ми звикли.

Лариса: Спершу – так. Бо я ніколи не чула англійської мови ніде, окрім занять у школі чи університеті, і мій рівень англійської не був дуже високим. Але з часом звикаєш, і майже ніяких проблем з розумінням не виникає. Я часто перепитувала американців, що саме вони  хочуть від мене почути, і американці повторювали, бо усі розуміють, що ти студент за обміном.

• Де ви подорожували після закінчення програми? 

Павло: Після того, як наш контракт закінчився, ми з другом вирушили у подорож до Нью-Йорку. Ми знімали квартиру у Бруклині. «Столиця світу» нам дуже сподобалася. Особливо, запам’яталася подорож до Статуї Свободи, а також краєвид нічного Нью-Йорка з 86-го поверху Empire State Building. Це було неперевершено.

Лариса: Після закінчення контракту у мене залишилось трохи більше тижня. Ми з друзями орендували машину (до речі, права на водіння дуже гарна річ у Америці) та поїхали до Маямі на 3 дні. Дуже гарне місто з незабутньо прекрасними пляжами та чистою водою. Подорож на машині має свої плюси перед літаком, тому що є можливість побачити багато чого поки знаходитесь в дорозі. Літак додому у мене був з Нью Йорку. Там я провела один незабутній день . Мені вдалось побачити Central Park, World Trade Center, hotel Plaza і звісно статую Свободи. По дорозі до НЙ і заїхали Вашингтону.

• Яку роль програма W & T зіграла у вашому житті? 

Павло: Знаєте, програма відіграла велику роль у моєму житті. Я отримав величезний досвід, спробував самостійне життя в іншій країні, так врешті решт навчився готувати. Також не слід забувати друзів, яких ми там знайшли. Загалом, можу сказати, що в Америці все так само,як у фільмах.
Лариса: Я з впевненістю можу сказати, що ця програма подарувала мені не тільки купу незабутніх вражень, а й можливість стати більш самостійною та навчитися правильно розподіляти свої кошти, організовувати свій побут.

• Що ви побажаєте майбутнім учасникам цієї програми?

Павло: Майбутнім учасникам я хочу побажати бути сміливішими. Беріть участь, летіть, намагайтеся, вчіть англійську. Все залежить від Вас. Вірте в свої сили та ніколи не відступайте від своєї мрії! Усього доброго та нехай щастить!

Лариса: Перш за все – не боятися. У світі так багато цікавого, а ця програма дає чудову можливість відкрити для себе нові горизонти. Усе набагато простіше ніж здається.

– Дякую вам за спілкування. Бажаємо вам успіхів, не зупиняйтеся на досягнутих цілях!

Розмову вела студентка-журналістка БДПУ
Валентина Ектова