Стоять за тебе, рідна ненько,
В столиці твої діти,
Вмираючи без сліз, тихенько –
Нікуди правди діти.
Матуся плаче у куточку –
Похоронила сина,
Пішов за тебе, Україно,
Пішов на небо синє…
А десь в малесенькій колисці
Дитятко засинає,
Воно біднесеньке не знає,
Що татка вже немає.
І не повернеш з того світу
Нікого і ніколи,
Щемить, болить і плаче серце,
Оплакуючи горе.
Але народ наш не здолати
І не злякати смертю,
Бо «беркутівські» автомати
Ми закриваєм честю.
До перемоги нам стояти
Україно з Тебе!
Нікому нас не подолати,
Бо нам Тебе так треба…
Марія Фик,
студентка БДПУ
