Тато… Ще у 2014 році тобі довелося пережити справжні жахи. АТО, бої за Іловайськ. Ти бачив, як гинуть твої побратими, бачив, як руйнують твоє життя. Ти захищав наших людей у Донецьку. Зараз захищаєш спокій усіх українців. Захищаєш моє життя, моє майбутнє.
Я була маленька, не розуміла нічого, не розуміла, чому плаче мама. Я не знала, що з тобою. А ти тим часом ризикував своїм життям заради нас; заради нашого майбутнього, щоб у нашій країні був спокій та мир; щоб ми не знали, що таке зброя і сирі підвали.
Але знову війна. І знову ти береш у руки зброю. Ти, не вагаючись ані на хвилину, пішов рятувати нашу любу Україну. І зараз я плачу разом із мамою; щоночі молюся про твій дзвінок. Але все ж таки колись настане той день, коли наша країна буде вільною і в ній настане мир та спокій, ти повернешся нарешті додому, де тебе чекають твої рідні та друзі. Це все не твоє життя. Твоє життя повинно бути разом з нами, але я розумію, що наша країна у вогні й хтось має її захищати. І з тобою сталося те, що мало статись. Не дивлячись на сльоту і морози, ти йдеш вперед. Йдеш до нашої перемоги. Зараз час захищати. Головне знай: ми чекаємо на тебе. Тільки прошу, повернися живим…
Яна Курган,
здобувачка вищої освіти спеціальності 061 Журналістика
