Сьогодні зранку я знову завітав до «лялько-мотанкових» умільців з гуманітарно-економічного факультету. І не тільки для того, щоби подати вам чергову коротку фото-розповідь про таїнство народження таких безцінних для наших воїнів оберегів, а й самому на якусь годинку долучитися до цього виду мистецтва.
Правда, прийшов не з порожніми руками, а зі своїм «арсеналом» (див. світлини). Та, чесно кажучи, не зовсім із своїм. Бо в одній із недавніх посилок з Америки – від нашої багаторічної добродійниці пані Христини Ковшевич-Дурбак віднайшов і таке ось добро.
Під вмілим керівництвом неперевершеного майстра цієї справи Юлії Королевської та під цікавими поглядами студентів (і що це воно в мене вийде?) я все-таки спромігся на одну ляльку-мотанку! Нелегка це справа, скажу вам, ой, нелегка…
…Не відаю, кому із воїнів й яка (в тому числі й моя) дістанеться рукотворна красуня-оберіг, але більш ніж упевнений, що кожен воїн, взявши її до рук, а згодом заховавши в потайну кишеню, обов`язково відчує й тепло наших долонь, щирість й наших сердець… А їм цього дуже треба там – в окопах…
Дай нам, Боже, швидкої Перемоги!
Степан Герилів,
журналіст
Світлини редакції
