Усі ми в одному ковчезі - "Університетське Слово"

З 18 по 26 липня відбувся XIV Польсько-кримотатарсько-єврейсько-український міжрелігійний молодіжний семінар «Ковчег» учасницею якого була студентка 4-го курсу гуманітарно-економічного факультету Капустєнко Юлія. Відправною точкою всіх учасників був Львівський Палац культури імені Гната Хоткевича. Цього року семінар проводився в гостьових приміщеннях спершу Свято-Успенської Лаври в Уневі на Львівщині (18–20), а тоді Францисканського Монастиря в смт. Більшівці, що на Івано-Франківщині (20–23) та поїздка до Любліна в Польщі (24-25).

Семінар був поділений на дні – польський, єврейський, український, кримськотатрський. Кожен із них присвячений іншій тематиці. На ньому йшлося про досвід Польщі в НАТО, про Люблінську унію і Європейський союз, про Голокост в єврейській історії, про євреїв на етнографічній мапі, головні культурні розлами в сучасній Україні, про ментальний код кримських татар. Головна мета семінару – сприяти міжрелігійному діалогові та тіснішій культурній співпраці між молодими людьми, які представляють різні національні громади України. Семінар складався з таких трьох компонентів:

Академічний: низка лекцій і семінарських занять, що їх проводять добре знані польські, єврейські, кримськотатарські та українські дослідники, публічні та культурні діячі, які висвітлюють важливі історичні та культурні питання з різних національних перспектив;

Інтерактивний: низка воркшопів, дискусій та круглих столів, що їх проводять передусім студенти, даючи можливість усім учасникам обговорювати найактуальніші теми в найбільш ефективний спосіб;

Культурний: чотири етнічні групи проводять свої національні дні, знайомлячи учасників з усім розмаїттям і красою своїх культур, історії та традицій.

Родзинкою програми були завдання на інтеграцію, де учасники знайомилися між собою, створювали спільний проект по типу «щасливої землі» і чого на ній не вистачає, гра на імпульси та відчуття одне одного, як цілого. Назавжди запам’ятається поїздка до Любліна, де ми відвідали CUL, каплицю святої Трійці, Міську раду, Центр зустрічей культур у Любліні та, найважливіше для мене, Державний музей в Майданеку. Вкелика вдячність, що до кожного з цих місць нас супроводжувала їх безпосередня історія.

Для мене «Ковчег» став дещо більше ніж інтеграція в культуру, це перш за все занурення у світ людини, її національності, традицій, звичок, її думок таких само незвичних, як і для неї твої, бо ви маєте різні менталітети, ставлення до освіти, історії. Дещо раніше закінчення Ігор Щупак промовив: «У кінці проекту потім скажіть мені, будь ласка, скільки на «Ковчезі» утворилося сімей.» Це був і жарт, і ні. Але я знаю точно, що прощалися ми як одна велика родина, яка розуміє, що «чужого болю не буває» і «всі ми в одному ковчезі».