Ми зустрілися для бесіди про ті нагальні проблеми, які бентежать колектив нашого закладу: викладачів, співробітників, здобувачів, а також усіх, хто має відношення до Бердянського державного педагогічного університету. А це, мабуть, усі мешканці Бердянська, які залишилися вірними Україні.
– Ю. М. Добрий день, Ігорю Тимофійовичу! Наша минула зустріч відбулася влітку 2023 року, коли всі ми чекали на контрнаступ Збройних Сил України та деокупацію. На жаль, цього досі не відбулося в тих масштабах, на які ми сподівалися. Як це вплинуло на діяльність університету в 2023–2024 навчальному році?
– І. Б. Дякую. Це ніяк не вплинуло на нашу роботу та розвиток. До речі, вступна кампанія, яку проводили влітку 2023 року, була успішна, а її результати – кращі, ніж очікували, та вищі, ніж у 2022 році. Але дійсно ми всі чекали деокупації і були в піднесеному настрої, планували новий навчальний рік розпочинати в рідних стінах. Проте не так сталося, як гадалося. Морально мені особисто і, я впевнений, усім працівникам університету це сприймати важко, болісно. Водночас ми не втрачаємо надії.
«Сьогодні вступнику важливо усвідомити, що ми надаємо освітні послуги студентам, які перебувають у будь-якому куточку світу без прив’язування до очних занять, аудиторій, лабораторій тощо»
– Ю.М. Зараз ми стоїмо на порозі нової вступної кампанії. Що очікує університет і вступників?
– І. Б. Вступна кампанія – це багатокомпонентна річ, вона точно не буде легкою в умовах війни. Чекаємо новий порядок прийому на навчання у 2024 році. Буде чимало нововведень при вступі як на бакалаврат, так і на магістратуру. Знаємо точно, що вступники, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованих територіях або в населених пунктах на лінії зіткнення, матимуть можливість скористатися спеціальними умовами вступу на перший (бакалаврський) рівень вищої освіти. Ті, хто проживає на підконтрольній території України, або закордоном, або перемістилися з ТОТ до 2024 року, вступатимуть на загальних підставах.
Сьогодні вступнику важливо усвідомити, що ми надаємо освітні послуги студентам, які перебувають у будь-якій частинні світу без прив’язування до очних занять, аудиторій, лабораторій тощо. Якщо раніше ми були університетом регіонального рівня, оскільки до нас вступали здебільшого із Запорізької області, зокрема з Бердянського району, то сьогодні тенденція трохи змінюється. Чимало вступників маємо з Донецької і Дніпропетровської областей, та й практично з усіх куточків України. І це пов’язано насамперед з тим, що освітній процес здійснюється дистанційно, тобто навчатися можна, перебуваючи в будь-якому куточку світу.
Усі заклади вищої освіти в Україні знаходяться в такому ж становищі: частина з них працюють дистанційно, інші – у змішаному форматі, поєднуючи онлайн і офлайн навчання. Тому сьогодні працюємо за принципом профорієнтації на всій території держави і конкуруємо з усім світом. Наші амбасадори є в багатьох країнах.
– Ю. М. Чи буде змінена вартість навчання?
– І. Б. На всі спеціальності університету, крім кон’юнктурних, про які говорили вище, ми плануємо змінити вартість навчання, проте це буде незначне підвищення, пов’язане тільки зі збільшенням рівня мінімальної заробітної плати, яка закладена в державному бюджеті. Цього року не призупинена постанова Кабінету Міністрів про індикативну собівартість окремих спеціальностей, які є й у БДПУ. Тому нас, як і всі ЗВО України, чекає зростання вартості навчання за кон’юнктурними спеціальностями. Нещодавно подано законопроєкт до Верховної Ради щодо запровадження грантової системи підтримки здобувачів вищої освіти, що дасть їм можливість отримати кошти на навчання.
«Заклади вищої освіти, які є містоутворювальними в невеликих містах (наприклад, Глухів, Ніжин, Бердянськ), мають залишитися»
– Ю. М. Вища освіта активно реформується. Прокоментуйте, будь ласка, можливу подальшу долю Бердянського державного педагогічного університету у зв’язку з тенденціями щодо оптимізації закладів вищої освіти.
– І. Б. Сьогодні позиція профільного комітету Верховної Ради, Офісу Президента така: по-перше, заклади вищої освіти, які є містоутворювальними в невеликих містах (наприклад, Глухів, Ніжин, Бердянськ), мають залишитися; по-друге, тимчасово переміщені університети, якщо вони спроможні, оптимізовані не будуть. Тому маємо підтримку на державному рівні, а наша подальша доля все ж таки, я впевнений, у наших руках. Якщо буде контингент, будуть наукові здобутки, будемо про себе заявляти все гучніше – будемо функціювати.
Питання зовнішньої оптимізації, а точніше – модернізації, досить складне. На сьогодні ми фактично зберегли мережу закладів вищої освіти, яка була в 1991 році на момент створення нашої держави. Але нас тоді було 52 мільйони. Скільки нас зараз, ми не знаємо, але точно не 52. До закладів вищої освіти державної форми власності додались десятки приватних та комунальних. Демографія засвідчує, що така кількість освітніх установ точно не потрібна. Але водночас ми, освітяни, розуміємо, що кожний заклад вищої освіти – це свій світ, свої традиції, свої наукові школи, свої здобутки, будь-яка оптимізація неминуче потягне за собою певні втрати і навряд призведе до суттєвого зменшення фінансування освіти.
Якщо брати до уваги Запорізьку область, то кількість закладів вищої освіти державної форми власності тут незначна. У Запоріжжі їх три: Запорізький національний університет, Національний університет «Запорізька політехніка»,Запорізький державний медико-фармацевтичний університет. Тобто потенційне об’єднання не вбачається. У Бердянську є один державний заклад вищої освіти – наш, у Мелітополі – два.
«Ми готові створювати майданчики для проведення змішаного формату навчання – і дистанційного, і очного»
На сьогодні є декілька сценаріїв. Перший, для нас найбільш прийнятний, – це Перемога України найближчим часом, деокупаціянаших територій та повернення в рідні стіни. При такому сценарії, я впевнений, що існуванню Бердянського державного педагогічного університету як інституції нічого не загрожує.
Якщо ситуація з воєнним станом та агресією російської федерації буде затягуватися, ми готові створювати майданчики для проведення змішаного формату навчання – і дистанційного, і очного. Бо низка наших спеціальностей передбачає все ж таки роботу в лабораторіях, проведення практикуму, експериментів, наявність лінгафонних аудиторій тощо. Попередньо у нас є домовленість із закладами вищої освіти Києва, Вінниці, якщо буде потрібно, то залучимо і Західну Україну, наприклад, Дрогобич. Ми над цим розмірковуємо,оскільки в пріоритеті забезпечення якості освіти і соціалізація наших здобувачів. Більшість спеціальностей – педагогічні, а вчитель – це не тільки теоретик, який гарно знає свій предмет, це насамперед педагог, наставник, людина, яка комунікує з учнями. І без живого спілкування здобувачів між собою, з викладачем цього досягти важко. Тому такі зміни нас очікують вже в першому семестрі наступного навчального року.
– Ю. М. Ігорю Тимофійовичу, чи будуть зміни у внутрішній структурі університету?
– І. Б. Переважна більшість колег залишилась працювати в університеті і просувати його на всіх фронтах: освітньому, науковому, в аспекті плекання наших цінностей, а також третьої місії – служіння громаді.
Ми прийняли на роботу декількох докторів і кандидатів наук. Тобто намагаємося будувати нашу кадрову стратегію так, щоб наші кафедри були спроможні. Хоча є суттєві кадрові втрати: частина працівників пішли на співпрацю з ворогом, дехто – з різних міркувань залишились на окупованій території, звільнились і ніде не працюють. Деякі колеги в пошуках кращої долі або виїхали за кордон, або пішли працювати до інших установ. Але водночас у нас є і здобутки.
Коли у декого з наших колег закінчувалися контракти, то для мене, як для ректора, для кадрової комісії місце перебування не було тим чинником, який впливав на ухвалення рішення щодо продовження чи непродовження наших трудових відносин з колегами, зокрема і з тими, які знаходилися в окупації. Але якщо технічно працювати буде неможливо, тоді рішення буде простим. Ми запропонуємо таким співробітникам упродовж одного-двох місяців виїхати на підконтрольну територію або закордон, а в розкладі поставимо тимчасову заміну. Якщо цих кроків не буде виконано, то ми будемо змушені призупинити наші відносини, бо такі колеги не зможуть працювати як викладачі Бердянського державного педагогічного університету. Інших особливих вимог немає. Нормативних документів, законів, які б забороняли працювати з тимчасово окупованої території, наразі теж немає.
На оперативній нараді на початку цього семестру я сказав: “Шановні друзі, думаємо над кадровим потенціалом кафедр і факультетів. Ми маємо оновлювати викладацький склад і загалом персонал університету. І наше завдання полягає в тому, щоб максимальна кількість наших працівників знаходилась в Україні”.
«Тим людям, які до мене зверталися щодо проживання, я допомагав і в Запоріжжі, і у Вінниці, і в Києві»
– Ю.М. На сьогодні немає державної програми для підтримки освітян. Можемо сподіватися на її появу в майбутньому?
Однією з державних житлових програм є пільгова іпотека під 3 % для педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників. Але вона має серйозні умови. Я особисто не користувався і не дізнавався. Наскільки розумію, далеко не всі колеги з нашим рівнем заробітної плати зможуть скористатися пільговим кредитуванням.
Програма “Є-відновлення” передбачає компенсацію вартості зруйнованого житла на території, підконтрольній Україні, унаслідок ракетних або бомбових атак з боку росії. На місце виїжджає комісія, складає акт, і власник житла може отримати компенсацію. Наприклад, у Запоріжжі, я це бачу на власні очі, ця програма діє. Держава виділяє певні кошти, і житлові будинки, які пошкоджені в обласному центрі під час ракетних обстрілів, відбудовуються.
Щодо потенційної втрати житла, програми немає. У мене є розуміння, чому. Якщо мешканцям Бердянська і власникам житла компенсують вартість їхнього житла, про що це говоритиме? Можливо, я помиляюсь, але якщо б така програма була запроваджена, це б давало хибний меседж населенню, що умовно Бердянськ ніколи не повернеться до України. Ми розуміємо, що зараз складний час для всіх і потрібно ще деякий час потерпіти.
Усі ми влаштувалися, хто як міг, винаймаємо житло (навіть у прифронтовому Запоріжжі це тисячі і тисячі гривень, не говорячи вже про Західну Україну, де все це набагато дорожче). Хтось у рідних, близьких, друзів, але ж ви розумієте, що в гостях два роки жити важко. Хтось у гуртожитку. Централізованої програми для таких, як ми, немає.
Я можу сказати, що вчителі Бердянського району, які виїхали до Запоріжжя, розміщені в декількох місцевих гуртожитках і проживають безкоштовно. Освітян поселяли централізовано, коли працювали зелені коридори. Хто хотів, той скористався. Кому Запоріжжя не підійшло через безпекові умови або з якихось інших причин, ті поїхали далі.
– Ю. М. Чи можуть такою централізованою програмою, тобто наданням безкоштовних місць в гуртожитках, скористатися співробітники нашого університету?
– І. Б. Тим людям, які до мене зверталися щодо проживання, я допомагав і в Запоріжжі, і у Вінниці, і в Києві, але таких звернень було небагато. І я б не назвав, що це централізована програма. Це особисте звернення до мене як до керівника і мої стосунки з ректором того чи того закладу вищої освіти в певному місті. Я і надалі готовий допомагати нашим працівникам.
– Ю. М. 13 лютого відбулося засідання наглядової ради університету, яка відіграє ключову роль у забезпеченні ефективного управління та розвитку університетської діяльності. Заслухали Ваш звіт про роботу університету за останні два роки. Головував народний депутат України, заступник голови наглядової ради Єгор Чернєв. До яких висновків дійшли?
– І. Б. У своєму виступі акцентував увагу на довоєнних пріоритетах, а саме на створенні комфортного освітнього середовища, поліпшенні матеріально-технічної бази і проведенні низки заходів, які створювали відчуття єдиної університетської родини студентів і працівників університету. Але війна внесла свої корективи і в умовах невизначеності нам не тільки вдалося зберегли університет, а й значно покращити наші наукові показники, провести успішну вступну кампанію. Про все це я вже говорив. На засіданні важливо було проговорити з представниками влади і громади наші проблемні питання та окреслити шляхи їх вирішення. Отримав від присутніх, зокрема й Єгора Володимировича, слова підтримки та бажання продовжувати активну співпрацю.
Головний висновок, що в умовах війни колектив БДПУ не тільки зберіг університет, а й забезпечив його гідний розвиток. У контексті модернізації мережі ЗВО наш університет має всі перспективи продовжувати свою автономну діяльність.
«Зараз колектив університету ще більше боєздатний, налаштований на будь-які позитивні зрушення»
– Ю. М. Сьогодні Ви сказали, що наш університет може конкурувати з будь-яким університетом не тільки України, але й світу. Скажіть, будь ласка, за ці два роки, які ми живемо в умовах повномасштабної війни, що визначного сталося в університеті, які наукові та інші досягнення хотіли б відзначити?
– І. Б. Зараз колектив університету ще більше боєздатний, налаштований на будь-які позитивні зрушення. Маємо вагомі здобутки насамперед у науковій діяльності. Ми навіть до війни ніколи не мали такої кількості досліджень, які фінансуються за рахунок загального фонду державного бюджету. Уперше в історії БДПУ маємо 4 таких дослідження. Тому це головний здобуток. Сьогодні за цим показником ми є другими серед всіх педагогічних університетів України. Серед закладів вищої освіти Запорізької області ми теж на другому місці. Ну і, звісно, це комерціалізація наукових досліджень. Якщо б формула фінансування працювала, то за цим показником ми б мали найбільший коефіцієнт, який передбачений постановою Кабінету Міністрів, – 1,4. Це робота всього колективу, насамперед профільної проректорки Яни Сичікової.
– Ю. М. Ігорю Тимофійовичу, насамкінець традиційне запитання особистісного характеру: що змінилося у ваших ціннісних орієнтирах за останній час?
– І. Б. Останнім часом нічого. Якщо аналізувати з початку війни, то змін багато. Особисто я на сьогодні маю максимальне несприйняття або мінімальну толерантність до людей, які говорять неправду. Якщо раніше міг це зрозуміти, то зараз ні. Тобто світ поляризується, і каталізатором цього процесу стала саме повномасштабна війна. Є колеги, які завжди щось обіцяють, але роблять небагато. І я таких людей вже підтримувати точно не буду. За словом має бути дія! Якщо дії немає, то і ставлення відповідне. Тобто я став більш радикальним. І в поглядах, і в діях.
– Ю. М. І невеличке бліц-опитування. Повільний, стабільний поступ чи прорив?
– І. Б. Я не знаю, як бліц вийде (сміється – Ю. М.). Я завжди за прорив, але ж інструментарій і можливості середовища не завжди від нас залежать.
– Ю. М. Гори чи мори?
– І. Б. Сьогодні море. У Карпатах я був, а на морі давно не був.
– Ю. М. Активний чи пасивний відпочинок?
– І. Б. Активний.
– Ю. М. Кіно чи театр?
– І. Б. Театр, там буфет є (сміється – Ю. М.). Є можливість поспілкуватись.
– Ю. М. Автомобіль чи прогулянка?
– І. Б. Поїздка до міста, наприклад, в Яремче, – автомобіль, а прогулянки гірськими лісовими стежками – пішки.
– Ю. М. Запоріжжя чи Вінниця?
– І. Б. Запоріжжя. Але Вінниця дуже сподобалася, стала третім рідним містом. Бердянськ для мене завжди на першому місці. Потім Запоріжжя, бо тут я навчався і зараз вже фактично два роки проживаю. У Вінниці теж проводжу багато часу, бо там родина. Дуже охайне, комфортне, приємне, європейське місто. Кажу це не з позиції ректора, а з позиції громадянина. Я б дуже радив очільникам Запоріжжя побувати в Вінниці та перейняти їх досвід. До того ж бюджет цих двох міст суттєво відрізняється.
– Ю. М. Часто згадуєте Бердянськ?
– І. Б. Я його не забуваю. Згадую постійно. У мене снів майже немає, дуже рідко. Але думками я в Бердянську. Ні в Запоріжжі, ні у Вінниці, ні в Києві чи деінде. Саме в Бердянську. Я дуже хочу і вірю, що ми обов’язково туди повернемось. Коли? Не знаю. Але це 100 % буде.
– Ю. М. Дякую за інтерв’ю. Сподіваємося, що ми будемо переможцями в цій боротьбі, яка йде не так за території, як за розуми, за серця, за відчуття людей.
– І. Б. Ми в будь-якому разі будемо переможцями в історичному контексті. А тактично я про це сказав. Як воно буде і коли, ніхто не знає. Але переможемо! Дякую.
Юлія Мельнікова
