Студентські роки – цікавий та захоплюючий етап життя, через який повинен пройти кожен. Адже навчання в університеті викарбовується в пам’яті приємними спогадами, запахом осіннього листя, тривожними ночами перед сесією та смішними історіями з одногрупниками. Не дивно, що 17 листопада для всіх здобувачів вищої освіти було започатковано міжнародний День студента. День, коли викладачі радо вітають своїх підопічних, бажаючи нових здобутків на такому часом тернистому шляху до знань. Студенти, у свою чергу, виражають слова вдячності своїм «сенсеям» та згадують швидкоплинні університетські миті.
Саме тому напередодні свята було прийнято рішення дізнатися думки студентів-журналістів про навчання в реаліях сьогодення, поставивши їм декілька актуальних питань.
– Чи вдається Вам наразі поєднувати навчання і хобі?
– Як проходить Ваше навчання в умовах війни?
– Як сильно вплинула війна на якість та бажання вчитися?
– Які б поради ви дали собі, будучи на першому курсі?
Першокурсники, які нещодавно приєдналися до нашої студентської родини, порадували оптимістичним ставленням до навчання.
«Хоча мій вступ у ЗВО припав на такий складний для країни і всіх нас час, я з цікавістю ставлюся до навчання та намагаюсь поєднувати його з моїм хобі. Єдине, що заважає отримувати знання – планове відключення світла, але і це не змусить мене відступити від омріяної мети. Щодо бажання вчитися, то його вистачає, ще зі школи люблю дізнатися нову цікаву інформацію і ні краплі не жалкую, що обрала саме факультет філології та соціальних комунікацій. Мені хотілося б послухати поради тих, хто вже пройшов свій шлях та цьогоріч піде на зустріч з новим випробуванням на професійній ниві» (Юлія, 1 курс).
«Насправді в мене немає хобі, тому я повністю поринула в навчання. У зв’язку із ситуацією, яка вирує в Україні, мені складно опановувати свою тривожність, це напевно і є найголовнішою перешкодою під час навчання. Коли я вступала до БДПУ, мої друзі-випускники порадили мені просто відпустити ситуацію та бути собою. Тому я й стараюсь слідувати цій пораді» (Анастасія, 1 курс).
Здобувачі вищої освіти другого курсу розділилися на два табори: одні без перешкод поєднують навчання і хобі, а інші – все ще намагаються прилаштуватися до сучасного ритму життя.
«Скільки себе пам’ятаю, завжди була творчою, часом здається, що навіть занадто, тому і зараз, навчаючись, не забуваю про своє хобі. Часто малюю та пишу вірші. З навчанням зараз одна проблема – нестабільний інтернет зв’язок. Але головне для мене – мотивація та дитяча мрія стати журналістом, тому навіть і це не особливо заважає навчанню. Собі на першому курсі хотіла б побажати бути більш сміливою та не боятися просувати власні творчі ідеї» (Вікторія, 2 курс).
«Через роботу не залишається часу на хобі. Війна вплинула на мій емоційний стан, зникла мотивація до навчання, але сподіваюсь, що це просто тимчасовий ефект. Собі минулій хотіла б побажати не здаватися через невеликі труднощі та не чекати вдалого моменту, діяти тут і зараз»(Дарина, 2 курс).
Третій курс оцінив нинішній освітній процес з актуальної для сучасних реалій сторони. Адже більшість із них надали перевагу роботі, наразі не за професією, а для задоволення першочергових потреб.
«Через роботу мені довелось забути поняття «хобі» та «відпочинок». Чесно кажучи, мою активність на парах не можна назвати постійною. Я звісно роблю всі завдання, але як це часто буває із запізненням. У першу чергу, я хотіла б розібратися з власними думками та нарешті зрозуміти, яким буде мій наступний крок до здобуття професії. Заглядаючи в минуле, хотіла б сказати собі першокурсниці про важливість відпочинку, аби не втратити себе та не вигоріти емоційно» (Маргарита,3 курс).
«На жаль, я проводжу дуже багато часу на роботі, не маю вільної хвилини, ані на якісне навчання, ані на хобі. Навчання в умовах війни виявилося важким, як морально, так і фізично. Війна негативно вплинула на мене, адже через постійні переживання, бажання вчитися поступово зникає. Сподіваюсь, що все якомога швидше налагодиться. Собі на першому курсі порадила б не приймати все так близько до серця та не перейматися через дрібниці» (Ліана, 3 курс).
Але деякі третьокурсники все ж таки впевнено йдуть до мети, повністю поринувши в навчання.
«Я залишилася вдома на окупованій території, то ж мені вистачає часу і на навчання, і на хобі. Щодо перешкод у навчанні, то дуже часто виникають проблеми із відсутністю світла та інтернету, що уповільнює процес здобуття освіти. З початком війни виникло якесь відчуття беззмістовності, банально не розумієш, навіщо писати всі ті роботи, якщо не знаєш, що буде завтра. Собі в минулого хочу побажати не полишати усього, що розпочато на старті, але і не забувати про вільний від навчання час» (Вікторія, 3 курс).
Майбутні випускники, студенти 4 курсу, мають схожі на попередні відповіді, адже вони також вимушені були обрати працювати тут і зараз, щоб забезпечити себе всім необхідним.
«Дуже складно поєднувати навчання та хобі. В умовах війни нормальне навчання, на мою думку, майже неможливе. Війна кардинально змінила ставлення до навчання, і якість робіт, на жаль, це підтверджує. Насправді найголовніші поради перед вступом в університет мені дали мої подруги з 4 курсу і такі б самі я дала собі зараз: «Бути активною. Заводити нові знайомства. Спочатку ти працюєш на заліковку, а потім вона працює на тебе. Насолоджуватися студентським життям, бо більше такого шансу не буде» (Софія, 4 курс).
«З переїздом в іншу країну я ніби втратила себе, слідом за цим я втратила і своє хобі. Навчання в умовах війни спочатку проходило досить складно, тому що зв’язку не було не тільки в студентів, але і у викладачів. Взагалі, складалося враження нібито все немає сенсу, ніби і не потрібно продовжувати навчання. Наразі, коли ми всі більш-менш пристосувалися до нового формату навчання, я навіть почала отримувати задоволення від самого процесу, ставлячи для себе нові квести та намагаючись їх пройти, перевершивши свої початкові результати. Я багато працюю, але завжди намагаюсь знайти час на навчання, адже інтерес до нього не зник. Іноді мені здається, що єдине, що я вмію робити – це вчитися. Щодо порад для себе на першому курсі, їх просто немає. Я вважаю, що проживаю свої студентські роки так, як мала б прожити» (Дарина, 4 курс).
Можливо, відповіді майбутніх журналістів є дещо неочікуваними та неідеальними, але ж найголовніше – не побоятися сказати правду. Саме в ній і відчувається справжній смак студентства, з невеличким присмаком ліні, безперервного пошуку себе та планування майбутнього.
Зі святом, студентська родино БДПУ!
Дарина Тестова,
здобувачка вищої освіти спеціальності 061 Журналістика
