Історія факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій

Факультет освітніх інженерно-педагогічних технологій хоча і один із наймолодших в Бердянському державному педагогічному університеті, проте має тривалу історію й традиції, що йдуть коріннями в джерела вітчизняної комп’ютеризації та інформатизації.

Історія факультету бере свій початок з 60 ‑ 70 років ХХ ст., і пов’язана з науково-методичною діяльністю академіка Національної академії наук України, доктора фізико-математичних наук, професора Володимира Логвиновича Рвачова у Бердянському державному педагогічному інституті ім. П. Д. Осипенко. Реалізація розробленої ним оригінальної теорії геометричної логіки, що отримала важливе застосування в багатьох галузях математики, потребувала використання комп’ютерної техніки.

За підтримки академіка А. І. Берга, першого секретаря міському компартії М. С. Шаульського, директора найпотужнішого заводу всесоюзного значення «Азовкабель» О. В. Сухорева, клопотань перед Міністерством освіти України ректора БДПІ Л. Є. Леоновського, декана фізико-математичного факультету Н. Я. Фіта та наукового авторитету академіка В. Л. Рвачова було розв’язане питання про придбання БДПІ електронної обчислювальної машини «Мінськ-1» (останньої з лампової серії машин «Мінськ»), яка була першою в місті Бердянську та другою в Міністерстві освіти. Це стало підставою для створення в жовтні 1962 р. науково-дослідної лабораторії технічної кібернетики в БДПІ, яку очолив професор Володимир Логвинович Рвачов. До складу цієї лабораторії ввійшли кращі студенти фізико-математичного факультету, що прослухали курс програмування для ЕОМ.

Перед невеликим колективом лабораторії було поставлене завдання забезпечувати навчальний процес на фізико-математичному факультеті з курсів "Основи обчислювальної техніки" та "Програмування". Крім того при будинку техніки було відкрито курси програмістів, електронщиків, операторів ЕОМ, заняття на яких проводили працівники лабораторії технічної кібернетики в БДПІ й випускники курсів. Також в лабораторії надавалася допомога молодим ученим в оволодінні обчислювальною технікою й програмуванні для їх наукових досліджень. В квітні 1962 року керівником лабораторії було призначено викладача радіотехніки фізико-математичного факультету Юрія Михайловича Юхно, а з його переходом на «Азовкабель», Петра Петровича Федоренка, при активному керівництві, якого обчислювальний центр продовжував забезпечувати не тільки навчальний процес в БДПІ, але і розв’язувати численні задачі для усього міста та Бердянського району.

Нове дихання інформатика отримала з приходом до БДПІ завідувача кафедрою математики Ракова Сергія Анатолійовича, який відкрив Обчислювальний центр на базі ЄС-1033 під керівництвом Сергія Синьова, розвинутий далі до сучасних вимог того часу Григорієм Васильовичем Цовмою. На базі Обчислювального центру були укладені перші господарчі договори з заводом "Азовкабель" під керівництвом Ракова С.А. і виконані фундаментальні наукові дослідження та розробки сумісно з провідними союзними підприємствами з автоматизації проектування радіоелектронної і електронно-обчислювальної апаратури під керівництвом кандидата технічних наук Сосницького Олександра Васильовича. Останній потім перейшов до Бердянського філіалу Академії наук СРСР, спільно з яким вперше в Україні був створений навчальний клас персональних ЕОМ і лабораторія навчальної інформатики під керівництвом В.І. Шавальової.

З появою в БДПІ доктора фіз.-мат. наук, професора Котляревського Марка Борисовича вперше був створений науково-дослідний сектор із широким використанням обчислювальної техніки, впровадженої в навчальний процес фізико-математичного факультету. У 80-х роках була відкрита спеціалізація «Інформатика», підготовку з якої здійснювали викладачі кафедри фізики та математики. Під керівництвом Вержиковського В'ячеслава Петровича на кафедрі математики групою молодих фахівців виконані оригінальні дослідження з навчальної інформатики.

Комп’ютеризація виробництва, управління, наукових досліджень та освіти, потреба підготовки висококваліфікованих фахівців для системи загальної освіти стали причиною створення в 1994 році кафедри інформатики під керівництвом кандидата технічних наук, доцента Сосницького Олександра Васильовича. У 1998‑1999 рр. кафедру очолювала кандидат педагогічних наук, доцент В.І. Шавальова, а з 1999 року ‑ кандидат технічних наук, доцент В.Г. Хоменко. В 2001 році були відкриті спеціальності «Професійне навчання. Комп’ютерні технології в управлінні та навчанні» та «Професійне навчання. Комп’ютерні системи та мережі», а в 2002 році спеціальність «Професійне навчання. Обробка та захист інформації в комп’ютерних системах та мережах».

Як самостійний підрозділ факультет освітніх інженерно-педагогічних технологій (комп’ютерних технологій і систем) було створено 1 вересня 2003 року. Це рішення було спрямовано на об’єднання та поглиблення навчальних та наукових процесів, підвищення результативності діяльності з підготовки інженерно-педагогічних кадрів. Деканом факультету був обраний кандидат технічних наук, доцент В.Г. Хоменко. Для здійснення підготовки висококваліфікованих викладачів дисциплін інформатичного циклу для вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, професійно-технічних навчальних закладів, навчальних центрів підприємств та підготовку спеціалістів у галузі сучасних комп’ютерних технологій для системи виробництва у 2003 році було створено кафедру комп’ютерних технологій в управлінні і навчанні, у січні 2004 року ‑ кафедру комп’ютерних систем та мереж, а у 2007 році ‑ кафедру обробки та захисту інформації. Значний вклад в організацію факультету внесли завідувачі кафедр Хоменко В.Г., Межуєв В.І., Антоненко О.В. та Волкова Т.В.

В 2010 році для забезпечення ґрунтовної професійної підготовки до факультету було приєднано кафедру професійної педагогіки та методи професійного навчання, завідувачем якої є к.п.н., доцент Жигірь Вікторія Іванівна.

З метою розширення спектру спеціальностей та спеціалізацій на факультеті освітніх інженерно-педагогічних технологій, що ґрунтується на достатньому кадровому потенціалі професорсько-викладацького складу та для вдосконалення підготовки фахівців зі спеціальності «Професійна освіта» у вересні 2010 року було вирішено створити кафедру фундаментальних та інженерно-педагогічних дисциплін, яка забезпечує підготовку студентів з базових дисциплін інженерно-педагогічного напрямку. Кафедру очолив кандидат технічних наук, доцент Олександр Володимирович Антоненко.

Ще достатньо молодий у співвідношенні до 80-річного літопису Бердянського державного педагогічного університету факультет за час свого існування та кропіткої наполегливої співпраці великої команди викладачів і студентів може гідно пишатися власними досягненнями. Факультет забезпечений необхідною матеріально-технічною базою, що створює всі умови для здійснення повноцінного навчального процесу на належному рівні. У розпорядженні студентів сучасні комп’ютерні кабінети, комп’ютеризований методичний кабінет, навчальні лабораторії: лабораторія мікропроцесорної техніки, лабораторія комп’ютерних систем і мереж, лабораторія розробки баз даних, лабораторія інженерної та комп’ютерної графіки, лабораторія Web-дизайну, лабораторія контролю та діагностики ЕОМ.

Колективом викладачів створено необхідні умови для фізичного та духовного розвитку студентів. Студенти активно займаються науково-дослідною роботою у проблемних групах та наукових гуртках, беруть участь у міжнародних та всеукраїнських студентських науково-практичних конференціях й олімпіадах.

Факультет дотримується стратегічного курсу інтеграції в світову систему освіти. Укладено договори про довготривалу наукову співпрацю з Інститутом системних досліджень Open License Society (Бельгія), Габровським технічним університетом (Болгарія), Таганрозьким державним педагогічним інститутом (Росія), Педагогічним інститутом Південного федерального університету (Росія), Невіномиським державним гуманітарно-технічним інститутом (Росія), Тверським державним університетом (Росія). На сьогодні до викладання теоретичних курсів залучаються професори і доктори наук із провідних вищих навчальних закладів України: Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського (ХАІ), Української інженерно-педагогічної академії (м. Харків), Харківського політехнічного університету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академії житлово-комунального господарства (м. Київ). Активно практикується навчання та стажування студентів і викладачів у Бельгії, Болгарії, Германії, Мексиці, США.

Кожен викладач факультету бачить у студентові майбутнього фахівця, який володіє ґрунтовними знаннями, має розвинені здібності, досконалі професійні уміння, професійну самосвідомість, володіє навичками самонавчання та самовдосконалення. Колектив факультету пишається своїми співробітниками та студентами і запрошує на навчання усіх бажаючих пов’язати своє майбутнє з інформатикою й обчислювальною технікою.

Ірина Бардус,

заступник декана Факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій

ЖИТТЯ ОЧИМА МОЛОДІ

Молодь… Хтось важко зітхає, почувши це слово, в когось журно блищать очі в спомині чудної пори, а хтось взагалі гучно незадоволено «цмокає». І лише сама молодь не розуміє, в чому річ. Вона безтурботно живе, ловить кайф від подій, посміхається на всі тридцять два, будує наполеонівські плани на майбутнє. Вона кохає, не жаліє сліз, п`є колу та широкими очима максималізму дивиться на світ. Вам не здається, що молодь завжди ніби поспішає жити?

Сама пора минає якось повільно швидко. За час молодості людина повинна обрати свій життєвий шлях, зайняти певне положення в соціумі, створити сім`ю, продовжити рід, – повний набір. А треба ще набрати великий мішок життєвого досвіду, неймовірних вражень, цікавих історій, міцних знань. Щоб при появі снігу на скронях бути цікавим своїм онукам. Життя умовно поділяється на два періоди: молодість і похилий вік. У першій половині людина більше працює, творить, у другій – пожинає плоди зробленого. Але існують певні виключення, коли людина молода і в 80 років. Наприклад, Леонід Жуховицький – російський письменник та публіцист, у своєму похилому віці може дати фору будь-якому 20-річному молодику. Читаєш його статті з такими свіжими думками, і здається їх пише хтось значно молодший, ніж 80-річний дідусь. Вибачте, його навіть дідусем назвати не можна. Це прекрасний майстер слова, що назавжди залишиться молодим духовно. Таким був і публіцист Анатолій Аграновський. Його статті розумні, примушують мислити, навантажені ідеями, але водночас все це викладено в прості речення, які легко засвоїти. Статті Аграновського актуальні й донині, він випередив час. Геніально!

Ось людина в цьому світі, трохи дивному, з парадоксальними поняттями та комічними моментами. Спочатку вона пристосовується, робить власні висновки, набиває гулі на помилках. Потім відчуває кожен подих життя, кожен рух, кожен злет чи стрибок. І незважаючи ні на що, любить своє життя. Молодь ХХІ століття особлива. Вона креативна, вигадлива, розумна, перспективно мислить та обережно діє. Вона бачить життя крізь призму власного сприйняття, не зважає на сформовані вже кимось стереотипи. Нинішня молодь користується прекрасною можливістю демократії: читати розумні книги будь-якого автора та характеру, висловлюватись, створювати, руйнувати… І вона це робить. Так. Молодь бачить життя по-своєму, з усіма його недоліками і перевагами. Вона вбачає нові незвідані ніким істини, вирішує складні проблеми не за віком. Молодь рятує життя, покращує його. Вона розуміє, що є майбутнім країни, тому з усіх сил намагається виправдати сподівання старшого покоління.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ

П’ять років надзвичайних незабутніх вражень

Невблаганно швидко минає час. Дні змінюються ночами, неділі понеділками, а грудні січнями. Пливуть роки, залишаючи позаду радощі та смуток, удачі й негаразди. Та недобре скоро забувається, а в пам'яті карбуються найяскравіші моменти. На все життя залишили слід дні, коли на світ з’явилися мої діти. Таке враження, що це було ось-ось, два-три дні, ну, місяць тому. А дочці вже тринадцять… Нестерпним знаком береже пам’ять і перший робочий день, коли майбутні колеги з цікавістю розглядали молоду вчительку і шанобливо зверталися на "Ви" та "Віра Іванівна".

Як дивно, незвично і водночас гордо почувалася я в той час. Безтурботне, повне енергії і ентузіазму, безстрашне дівча, я в душі сміялася із того "Віра Іванівна", бо зовсім не сприймала себе дорослою настільки, щоб чути від сивих, досвідчених педагогів такого до себе ставлення.

А час спливав. Ейфорія швидко минула. І я, працюючи й далі в школі, через кілька років сама стала звертатися "Ви" та на ім’я по батькові уже до своїх колишніх учнів. Пройшло 16 років. Зі спеціаліста я "виросла" до вчителя вищої категорії. І що б не казали: що професія вчителя непрестижна, що у вчителів низька зарплата, що на сьогоднішній день вчитель не має ніякого авторитету ні у дітей, ні в батьків, ні у держави – я задоволена тим, що роблю. З дитячих років я мріяла вчити дітей і ніким більше себе не уявляла. І  рада, що стала таки вчителем. А остаточну крапку у правильності мого вибору поставили двоє викладачів нашого інституту: Л. О. Кондакова – перший декан філологічного факультету, та Г. Л. Токмань – викладач теорії літератури. Людмила Олександрівна показала, якими моральними якостями має бути наділений педагог. Вона розуміла усі наші бажання, старалася допомогти у труднощах і, можна сказати, замінила кожному матір. А Ганна Леонідівна бездоганним знанням свого предмета, умінням цікаво і нестандартно його подати та вимогливістю продемонструвала яскравий приклад того, як треба викладати.

Після  закінчення вишу у мене, як, напевно, у більшості студентів, була одна-єдина мрія: повернутися за студентську парту. Бодай на тиждень, нехай навіть на сесію. Але щоб ще хоч раз почути голоси улюблених лекторів, щоб ще хоч раз утекти з пари, хоч раз зайти з усіма одногрупниками до аудиторії. Проте… Ні. Не почую більше творів давньої літератури від О. Д. Харлан, не здаватиму екзамену з літератури ХХ ст. Н. Л. Анісімовій, не буду розбирати речень на семінарах З. І. Вовчок і не слухатиму про явища асиміляції на лекціях В. О. Юносової. Усе в минулому. І зрозуміло, що ніколи уже більше ті роки не повернуться, хоч як би хто не бажав цього. Це були чудові часи. П’ять років надзвичайних незабутніх вражень, що робили із простої наївної дітвори впевнених у собі, знаючих та всебічно розвинених юнаків та дівчат. І неабияка заслуга в цьому викладачів БДПІ. Це вони влили в наші душі, і мою зокрема, той еліксир, який допомагає тепер продовжувати таку нелегку, але таку потрібну справу. Я безмежно їм усім за це вдячна.

Віра Харів (Барнінець),

випускниця БДПІ 1996 року

Я від малої дитини живу листами

Я від малої дитини живу листами

Лист із США

Пишу кілометрові листи і багато їх і хочу з вами поділитися одним листом, якого я написала півтори року тому. Але до цього листа треба вступного слова… До парафіяльного дому не раз приїжджають гості і я там за столом маю нагоду зустрічатися з різними як дуже цікавими (так і не дуже) людьми. Одного разу приїхав один молодий співак з України і був у «нас» кілька тижнів. Він ідейна, працьовита і гарна людина і подобався мені, і я мала з ним не одну цікаву розмову. І одного разу він в розмові наївно, сказав «багато із вас вигідно собі живе отже, що американці можуть знати про волонтерів?» Признаюся, що ті слова мене дуже вразили і я постановила його дещо провчити. Якщо він приїхав до Америки, щоб Америку пізнати – він не смів повернутися додому з таким пересудом, з яким він приїхав. Отже я пішла до хати і вкрала від пізньої ночі трохи часу і написала йому листа. І мушу признатися, що я мала велике вдоволення, коли під кінець його побути, коли він мав інтерв’ю зі «Закордонною газетою» і його спиталися,«що на вас в Америці зробило найбільше враження?» він після прочитання мого листа відповів «Безперечно – праця волонтерів!»

Якщо Вас цікавить короткий незначний лист в якому я згадую про доброту людей – перечитайте собі цього листа….

Ксеня Гапій,

завідувачка канцелярією церкви св. Івана Хрестителя в Нюарку (США)