День: 01.01.2013

Опубліковано

З ПОВАГОЮ ТА ЛЮБОВ’Ю ЗГАДУЮ…

Мабуть, кожна зріла людина часто згадує своє минуле життя, а надто часто – студентство. Недарма студентські роки називають «ЗОЛОТИМИ» – нові знайомства, нові можливості, нові захоплення, нові враження, нове кохання…

Мої студентські роки пройшли у місті на березі Азовського моря. Педагогом я мріяла стати ще з дитинства, і обов’язково – вчителем української мови, а от вчитися збиралася в іншому виші. Але доля розпорядилася саме так, і я жодного разу не пошкодувала про обраний виш. Я й зараз спілкуюся зі своїми однокурсниками, у місцевих розпитую про свій БДПУ (педінститут, який я закінчувала). З повагою і любов’ю згадую своїх викладачів – Могильного А. П., Надєжду З. П., Співак І. Е., Анльперт С. Ю, Крижко О. А., Ткаченко Л. М., Зарву В. А. Всі вони та й багато інших вкладали в роботу душу, тому ми й любили не тільки їхні предмети, а й їх самих.

Я уже давно не студентка, зараз проживаю в Дніпропетровську, працюю вчителем української мови та літератури в середній школі. У своїй роботі впроваджую той педагогічний досвід, яким ділилися з нами викладачі, використовую ті знання, які отримала від них. Я люблю свою професію, і якби мені випав шанс прожити своє життя спочатку, то й стала б я тільки вчителем, і для навчання обрала б свій улюблений, рідний БДПУ на березі Азовського моря…

Ольга Скоробогатова (Хорошман),

випускниця БДПІ 2000 року

Опубліковано

ПЕРЕГОРТАЮЧИ ЯСКРАВІ СТОРІНКИ…

Бердянська чоловіча гімназія (1872 – 1920 роки)

Бердянський державний педагогічний університет починає свою історію від Бердянської чоловічої гімназії, яка була відкрита 8 вересня 1872 року. 19 серпня 1876 року гостинно відчинила свої двері спеціально новозведена для гімназії будівля, що сьогодні є головним корпусом БДПУ.

Бердянська чоловіча гімназія — один із перших навчальних закладів, які із дня заснування діяли за новими Статутом і Штатами гімназій та прогімназій, що були затверджені у липні 1871 року. «Cтатут…» знаменував собою втілення в життя проектів Міністра народної освіти Дмитра Толстого щодо зміни освітньої системи, сформованої в результаті прийняття прогресивного для свого часу Статуту 1864 року. Згідно з цими проектами, лише класичні гімназії мали давати право вступу до університетів, тоді як реальні гімназії такого права позбавлялись.

Рушійною силою проекту зведення в повітовому Бердянську гімназії став міський голова К.П. Константинов.

Бердянська громада і земство вирішили: якщо будувати, то будувати так, аби гімназійна споруда була кращою серед будівель гімназій всього Одеського навчального округу. А територія, підлегла округу, розкинулась від Кишинева до Ростова-на-Дону, тобто від теперішньої Молдови через весь південь України і до земель Південного федерального округу Росії!

Був спеціально замовлений і затверджений оригінальний план, розроблений інженер-капітаном К. Єльським. Були запрошені кращі підрядники. Застосовувались передові на той час технології та матеріали, включаючи широке використання цементу. З метою створення якомога комфортніших умов для навчання кошторис проекту кілька разів переглядався у бік збільшення. Зокрема, вже коли роботи по зведенню стін велись повним ходом, було вирішено підняти їх ще на кілька десятків сантиметрів, аби збільшити кількість кубічних метрів повітря, що припадає на одного учня. Як результат, маємо такі високі стелі, що висота одного поверху гімназійної споруди є не меншою, аніж сумарна висота двох поверхів сучасних будинків.

Згідно з проектом, споруда була розрахована на 500 гімназистів, повинна була мати не менше 14 класів, коридори площею близько 200 кв. сажнів, церкву, парадну зі сходами, гімнастичний зал, актову залу, бібліотеку, зал для малювання, фізичний кабінет, квартири директора і наставників, кімнати для правління, служб, водокачку тощо, загалом 50 приміщень…

За 48 років існивуння гімназії її директорами були Д.В. Коллович, Ф.Я. Вороний, М.С. Алаєв, І.Я. Сіг, С.Ф. Карапочинський, М.І. Бронницький, І.Д. Муретов, П.Ю. Мудрох, М.Р. Степанов, П.І. Вознесенський, К.Т. Калабановський.

Серед інших викладачів і співробітників, які залишили помітний слід в історії бердянської чоловічої гімназії, згадаймо П.І. Ніщинського, Ж.І. Гольдштейна, М.С. Буковського, Д.М. Мухіна.

Симптоматично, що впродовж перших 25 років існування гімназії повний курс навчання у ній завершили лише 257 учеников, тоді як загалом навчалось 5415. Ситуацію з Бердянською гімназією можна співвіднести з характеристикою, даною В. Антоновичем системі середньої освіти, сформованій за міністра Дмитра Толстого: «За докладними статистичними цифрами на 100 хлопців, які вступали щороку до 1-го класу, закінчували восьмий клас тільки 6, а 94 пропадали по дорозі: їх виганяли з гімназії, та тільки не зразу, а починаючи з 4-го і до 8-го класу; іноді було так, що в цілій гімназії ніхто не закінчував її, а в 1871 р. в 15 гімназіях Одеської округи не закінчив гімназії ні один вихованець, настільки куратор і директори щиро виповнили думку міністра!»

Важливою подією життя навчального закладу стало проведення в його стінах у 1883 році учительського з’їзду за участі гімназійних викладачів відомим діячем народної освіти бароном М.О. Корфом (про цю подію нині нагадує меморіальна дошка на 2-му поверсі головного корпусу БДПУ).

Кілька слів слід сказати про Олександро-Невську церкву, влаштовану при Бердянській чоловічій гімназії. Саме її освячення 3 лютого 1877 р. протоієреєм Щербаковим знаменувало офіційне відкриття новозбудованого корпусу навчального закладу (нині про цю подію нагадує меморіальна дошка в холлі головного корпусу БДПУ). Храм став місцем, яке відвідували не лише гімназисти, а і інші православні городяни, а також поважні гості Бердянська.

Старостою ж гімназійної церкви свого часу був П.П. Шмідт.

Вже перше десятиліття діяльності гімназії відзначилось навчанням у ній В.А. Хавкіна, Г.Ф. Вороного, П.П. Шмідта, Н.Л. Геккера.

Із відкриттям гімназії до неї поступило 157 чоловік. Перший випуск гімназистів відбувся 15 червня 1878 р. В перше десятиліття кількість учеників в Бердянській гімназії поступово збільшувалась, досягнувши у 1880 р. 326 чол. У 1889 році ця кількість зменшилась до 130 чол.; а вже з 1890 року кількість учнів знов почала збільшуватися, у 1896 році дорівнюючи 204 чол.

Сьогодні нащадки учнів Бердянської чоловічої гімназії розкидані по всьому світу, від просторів СНД до далекої Австралії.

За кількістю класів Бердянська гімназія була повною, тобто мала вісім основних класів. Разом із тим, кількість паралельних відділень (класів) зазнавала постійних змін. Слід зауважити, що відкриття паралельних відділень було не обов’язковим. Ці класи відкривались там, де для цього була відповідна можливість. У першу чергу — фінансова.

Навчання в гімназії тривало впродовж року, за винятком недільних і святкових днів, а також літніх і зимових канікул. На літні канікули припадало шість тижнів, а на зимові — лише два.

Основний навчальний курс Бердянської чоловічої гімназії складали наступні предмети: Закон Божий, російська мова, математика, фізика, космографія, латинська, французька та німецька мови, філософська пропедевтика, природознавство, законовідання та чистописання. Були також і додаткові предмети: малювання, гігієна, спів і танці. Існувала практика поєднання викладання одним вчителем кількох дисциплін: математики і космографії, малювання і чистописання, історії і географії, природознавства і фізики, російської мови та філософської пропедевтики, латинської мови та історії. Зокрема, у нововлаштованій гімназії у 1872 – на початку 1874 р. посада вчителя історії та географії залишалась вакантною. Згодом, у проміжок часу між 1874 і 1919 рр., історію тут викладали Сергєєв, Є. Аменицький, В. Волков, М.С. Алаєв, І.М. Бабченко, Є.Д. Зельницький, В. Маразлі, О.І. Тищенко, М.А. Крижановський, О.І. Бошко, Є.Ф. Нагорний, К.І. Скорделі, М.І. Парамонов, П.Я. Ерделі, К.Т. Калабановський.

Звернемо увагу, що серед функцій навчального закладу була і видача свідоцтв про складання іспитів на звання учителя, аптекарського учня, на право одержання класного чину тощо особам, які в самій гімназії не навчались.   Між іншим, у вересні 1879 р. при Бердянській чоловічій гімназії успішно склав іспит Т. А. Зінківський.

Важливу роль у забезпеченні навчально-виховного процесу освітнього закладу відігравала його матеріально-технічна база, достатня кількість класних кімнат, просторі та світлі приміщення, розраховані на відповідну кількість учнів. За «Статутом…» 1871 року гімназій та прогімназій кожна з них повинна була мати бібліотеку, фізичний кабінет, відповідну кількість посібників і приладів, географічних карт і глобусів, креслень, малюнків і моделей для малювання, гімнастичні снаряди, ноти.

На Азовському морі проводились заняття водним спортом. Гімназисти мали змогу використовувати дві шлюпки, що належали гімназії: гоночну та звичайну. Для викладання греблі керівництво гімназії щороку запрошувало старшого матроса Бердянського порту. Під час занять даним видом спорту учні повинні були носити відповідну форму, що складалась з чорних суконних брюк та фуфайки. За тими, хто займався водним спортом, постійно вів спостереження лікар гімназії, який щорічно звітував про результати занять та їх вплив на учнів керівництву навчального закладу.

Один із спортивних залів БДПУ і сьогодні розташований в тому самому приміщенні, де займалися фізичними вправами гімназисти ХІХ століття. Це приміщення з самого початку будувалось так, аби не мати спільних стін із навчальними класами. Автор проекту споруди вважав, що це, по-перше, дозволить, аби шум в гімназійній залі не заважав веденню інших уроків, а по-друге, убереже будівлю від негативних наслідків вібрації, що спричиняється тими самими фізичними вправами гімназистів.

Учні брали участь у самодіяльності. Прагнучи допомогти своїм товаришам, менш забезпеченим учням, гімназисти досить часто влаштовували разом з ученицями жіночої гімназії благодійні спектаклі у місцевому театрі. На зібрані від вистав кошти для малозабезпечених учнів цих гімназій при навчальному закладі готували гарячі сніданки або виділяли одноразову грошову допомогу.

У 1915 році, у зв’язку з подіями Першої світової війни, було прийняте рішення надати в разі потреби будівлю Бердянської чоловічої гімназії для розміщення лазарету Київського комітету Всеросійського союзу міст.

У 1916 році в гімназії запроваджена спеціальна стипендія для дітей георгіївських кавалерів.

В буремні революційні роки в гімназії навчався І.А. Єфремов.

10 серпня 1917 року в актовій залі гімназії урочисто відкрились українські та болгарські курси для вчителів початкових училищ. При цьому виступив науковець із Петроградського університету М.С. Державін.

У 1919 році відбувся останній випуск Бердянської чоловічої гімназії.

Бердянські педагогічні курси та педагогічний технікум (1920 – 1932 роки)

20-і – 30-і роки ХХ сторіччя в історії України були насичені докорінними змінами, ламкою як старих структур, так і самóго традиційного світогляду населення. Все це і безпосередньо, й опосередковано відбивалось як на освітній системі в цілому, так і на кожному навчальному закладі, на долі кожного викладача та студента.

Прийшли нові часи, і на місці гімназії, у «Червоному будинку» на початку 1920-х років почали діяти педагогічні курси, медична проф. школа, агрономічний технікум, агрошкола, технічна школа. Втім, до 1 жовтня 1922 р. в будівлі залишились лише педагогічні курси та технічна школа.

У «дусі часу» 5 квітня 1924 р. учасники зборів колективу педкурсів одноголосно підтримали пропозицію клопотати про найменування навчального закладу «Бердянськими 3-х річними педагогічними курсами імені Н.К. Крупської».

Усього викладалося на курсах близько 24 дисциплін, серед яких: алгебра та геометрія; фізика та хімія; загальне світосприйняття; геологія; ботаніка; зоологія; природні багатства; історія України; історія культури; українська мова, література; міжнародна література; архітектура; спів і музика; ручна праця; нова мова; психологія дитини та людини; історія просвітництва та виховання; педологія; шкільна гігієна; методика рідної мови; методика арифметики; соціальна освіта; конституція УСРР.

Згідно із звітом про стан педкурсів, на перше жовтня 1923 р. викладання в навчальному закладі велося декількома мовами. Українською читалися українська мова та література, драматизація, педологія, методи організації дитячого життя та роботи, сучасні напрямки педагогічної думки, методика співу, розвиток народного господарства, історія соціальних вчень, радянське будівництво в УСРР та СРСР, види суспільної виробничої праці. Усі інші курси читались російською, окрім німецької мови. Але вже в звіті за квітень – червень 1924 року було зазначено, що викладання велося російською мовою, окрім української мови та літератури.

У 1925 р. Бердянські педагогічні курси були перейменовані на педагогічний технікум. При технікумі діяв дитячий садок.

Студенти організували випуск власної газети «Молодий освітянин». На її сторінках порушувалися головні питання з життя навчального закладу, зверталась увага на матеріальні та побутові умови студентства. Викладачами та курсантами на шпальтах «Молодого освітянина» обговорювались актуальні проблем, пов’язані з процесом навчання. Сучасники ставили студентську газету в ряд кращих періодичних видань Бердянська.

Бердянський державний інститут соціального виховання. Педагогічний інститут. Учительський інститут (1932 – 1953рр.)

У 1932 р. на базі Бердянського педагогічного технікуму було створено Бердянський державний інститут соціального виховання. Як зазначено у паспорті інституту, в 1932 р. у його складі діяли факультети: соціально-економічний, агро-біологічний, техно-математичний і дошкільний. Вжу у 1933 р. Бердянський державний інститут соціального виховання було реорганізовано в державний педагогічний інститут з тими ж факультетами, при якому в 1934 р. був відкритий державний учительський інститут з факультетами: історичним, природно-географічним, фізико-математичним, мови та літератури. У 1935 р. педагогічний інститут припинив своє існування і відтепер діяв тільки учительський інститут.

У 1939 році Всесоюзним Комітетом зі справ вищої школи при Раді Народних Комісарів СРСР було затверджено Статут Осипенківського інституту. Згідно з ним, завданнями цього навчального закладу визначались:

  1. Організація навчально-методичного процесу, що забезпечує підготовку висококваліфікованих викладачів 6-7 класів неповної середньої школи з історії, географії, природознавства, фізики, математики, української мови та літератури, російської мови та літератури.
  2. «Ідейно-політичне виховання студентів і викладачів на основі вчення Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна».
  3. Створення високоякісних підручників і навчальних посібників.
  4. Проведення науково-дослідної роботи, «що сприяє вирішенню найважливіших завдань соціалістичного будівництва».
  5. Підвищення кваліфікації професорсько-викладацьких кадрів і підготовка науково-педагогічного складу.

Популяризація наукових і технічних знань, новійших досягнень науки і техніки, «заснованих на практиці стаханівського руху».

Загалом у довоєнний період, з 1932 по 1941 р., інститут підготував і випустив 1586 учителів по стаціонару та близько 1200 учителів по заочному відділенню.

Чимало з випускників залишили помітний слід в історії міста і області, а деякі стали відомими далеко за межами України. Зокрема, у 1939 р. географічний факультет інституту закінчив Є.С. Березняк, у 1940 р. історичний факультет — О.Я. Огульчанський.

Невдовзі після початку війни, 10 вересня 1941 року інститут був евакуйований до м. Ленінабад (Худжент) Таджикської РСР. Разом із інститутом евакуювались лише 14 його співробітників. Наскільки відомо, в евакуації занять навчального закладу не відбувалось.

Діяльність інституту в Осипенко була формально поновлена 6 жовтня 1943 р., одразу ж після визволення міста. Реально ж інститут розпочав діяльність у січні 1944 р.

Нажаль, робота інституту була поновлена не в «Червоному будинку», який вигорів під час відступу окупаційних військ із міста. Тільки у 1953 р. студенти повернулись до приміщень колишньої чоловічої гімназії.

Директорами в цей період історії вишу були І.П. Приймак (жовтень 1943 р. – лютий 1945 р.), Й.П. Єрмілов (березень 1945 – листопад 1945 р.), Л.Є. Леоновський (листопад 1945 – 1966 р.).

Бердянський (Осипенківський) державний педагогічний інститут (1953 – 2002 роки)

19 вересня 1953 р. директор інституту Л.Є. Леоновський підписав наказ № 99-11 наступного змісту: «Відповідно до наказу МО УРСР від 14.09 1953 р. за № 487, на підставі постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України від 15 серпня 1952 р. Осипенківський державний учительський інститут з 1-го вересня 1953 року іменувати: «Осипенківський державний педагогічний інститут імені Героя Радянського Союзу П.Д. Осипенко». Втім учительський інститут одразу не припинив своє існування: у 1953 – 1954 навчальному році на його другому курсі продовжували навчатись 25 студентів природничо-географічного відділу і 100 студентів фізико-математичного відділу. Останній випуск стаціонарного відділення учительський інститут здійснив у 1954 р., заочного відділення — у 1955 р.

Продовжували діяти ті ж кафедри, що існували раніше в учительському інституті: педагогіки, фізики, математики, природознавства та географії, марксизму-ленінізму, фізвиховання. При цьому природничо-географічний відділ учительського інституту був реорганізований у факультет педагогічного інституту.

З 1958 по 1992 рік в інституті навчалось 14300 студентів, у тому числі 6573 на стаціонарному відділенні.

Щодо безпосередньо професорів і докторів наук, то за радянських часів у педагогічному інституті працювали К.В. Григоров (професор, кандидат наук), В.Л. Рвачов (професор, доктор наук), В.П. Портянко (професор, доктор наук), А.П. Гречишкіна (професор, доктор наук), С.Г. Лавров (професор, доктор наук), М.Б. Котляревський (професор, доктор наук), В.К. Демиденко (професор, доктор наук), Г.А. Бушмич (професор, кандидат наук), Ю.М. Лизогуб (професор, доктор наук), Д.К. Гречишкін (професор, доктор наук), Б.А. Тер-Унанян (професор, кандидат наук), К.Й. Щербакова (професор, кандидат наук), В.І. Гусєв (професор, доктор наук), В.П. Котляр (професор, кандидат наук).

Поступово педагогічний інститут розширював площі, зводячи нові, а також приєднуючи інші, вже існуючі будівлі. Цікаво, що всі ці будівлі так чи інакше пов’язані з освітою.

Корпус № 3, приєднаний до інституту у 1975 році — це колишні будівлі лютеранської кірхи та училища при ній, збудовані на початку XX ст. На момент передачі БДПІ тут розміщувалась школа № 3.

Корпус № 5 (з 1987 року) – це колишня будівля міського чотирикласного училища, також збудованого на початку XX ст. Після Громадянської війни в цьому приміщенні розташовувалась семирічна школа № 1 ім. Першої Бердянської Ради, а після Великої Вітчизняної війни – школа № 16.

Одночасно з корпусом № 5 на баланс БДПІ була передана будівля по вул. Пушкіна, яка також належала до школи № 16. На початку XX ст. це був будинок купця Патріно, де у другому десятилітті ХХ ст. на 2-му та 3-му поверхах розміщувалась жіноча гімназія Рогової. Згодом тут була трудова школа №9.

Інші будівлі були зведені вже за часів існування БДПІ.

Нові часи кидали нові виклики. 19 березня 2002 р. вчена рада, заслухавши доповідь ректора «Про хід виконання комплексної програми розвитку інституту», ухвалила: «Визначити як першочергове завдання отримання БДПІ статусу університету». Вже невдовзі побачив світ наказ Міністерства освіти і науки України № 446, згідно з яким Бердянський педінститут ліквідовувався, а на його базі створювався Бердянський державний педагогічний університет.

(За матеріалами книг І. Лимана та В. Константінової)

Опубліковано

ВИХОВУЮЧИ СПРАВЖНІХ ПАТРІОТІВ БЕРДЯНСЬКА

Лист із мерії

На 6-й Міжнародній науково-практичній конференції з питань патріотичного виховання молоді, що проходила 18-19 жовтня ц. р. в Запоріжжі «Соціальний розвиток України та патріотичне виховання громадян». Її учасники та доповідачі, які представляли  23 регіони України, а також Росію, Білорусь, Молдову, Болгарію, Латвію та Ізраїль, дійшли висновку, що сьогодні соціальний розвиток будь-якої держави неможливий без належного патріотичного виховання громадян. Адже саме нинішній молоді доведеться впроваджувати в життя  зміни, спрямовані на покращення життя людей, сприяння розквіту країни та забезпечення добробуту її громадян.

Під час проведення «круглого столу» та роботи секцій представники органів місцевого самоврядування, освітяни, науковці, представники ЗС України, громадських та релігійних організацій докладно обговорили напрямки і методики патріотичного виховання, проблеми у вихованні. На конференції  обговорили можливості та важелі, які має держава для виховання  громадянина та патріота. Як неодноразово підкреслювали її учасники, цей довготривалий і нелегкий  процес – інвестиції в майбутнє держави, тож на шляху формування особистості, пробудження в дитини патріотичних почуттів не можна зупинятися, потрібно частіше  залучати юних українців  до творчих, інтелектуальних, спортивних заходів, до участі в шкільному та місцевому самоврядуванні, волонтерства та благодійності.

За результатами конференції її учасники одностайно ухвалили резолюцію, в якій, зокрема, запропонували, спираючись на досвід Запорізької області, створити координаційну раду з питань патріотичного виховання молоді при Президентові України, облаштувати експериментальний науково-практичний майданчик Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України на базі Запорізького обласного центру патріотичного виховання молоді. Запропоновано також розширити межі використання інформаційних технологій, зокрема, створити «коло експертів» з патріотичного виховання у соціальних мережах, організувати за їх участю  постійно діючі тематичні обговорення, започаткувати низку інтернет-конференцій.

Про досвід патріотичного виховання в Бердянську розповідав Ігор Іванович Зубрицький – секретар координаційної  ради при виконкомі Бердянської міської ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська. Тема його виступів – «Досвід взаємодії міськвиконкому з громадськістю з питань національно-патріотичного виховання громадян міста Бердянська. Про діяльність координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська». Пропонуємо вашій увазі найцікавіші фрагменти з його виступів.

Не зважаючи на діяльність науковців, освітян, службовців відділу сім’ї, молоді та спорту, працівників культури щодо патріотичного виховання, у Бердянську залишається багато проблем. Серед громадян іноді мають прояви ксенофобії, байдужості, егоїзму, індивідуалізму, цинізму, релігійної, національної нетерпимості, неповаги до державних символів, державної мови. На жаль залишаються у місті проблеми наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління та наслідки, які їх супроводжують: злочинність, ВІЛ/СНІД, соціально небезпечні хвороби, тощо.

Саме після участі в 2011 році бердянської делегації в 5-й конференції в Запоріжжі в Бердянську розпочалося створення дієвої системи національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська.

Позиція виконавчого комітету Бердянської міської ради щодо патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста є непорушною і однозначною. Саме цей напрямок роботи визначено одним з пріоритетних. Міська влада усвідомлює, що значну позитивну роль для консолідації Бердянської громади в напрямку підвищення якості життя відіграють активні та дієздатні громадяни України, патріоти міста та держави. Саме вони виступають головною рушійною силою, каталізатором здорових процесів у суспільстві та державі.  І сьогодні  органи місцевого самоврядування спільно з науковцями, освітянами, військовими, правоохоронними органами, громадським організаціями намагаються зробити  систему національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя більш ефективною і дієвою.

Що вже зроблено. Відбулось засідання «круглого столу», яке пройшло у виконавчому комітеті під головуванням начальника відділу організаційної роботи та внутрішньої політики О. Мягченко, головного спеціаліста відділу І. Зубрицького та голови громадської організації інвалідів війни та збройних сил М. Філімонова, за участю науковців, військового комісару Бердянського ОМВК С. Волкова, начальників та представників міського відділу освіти, відділу культури, сім’ї, молоді та спорту, депутатів міської ради. В обговоренні ефективності системи національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська також взяли участь представники підшефних військових частин, викладачі БДПУ, Бердянського державного центру професійно-технічної освіти та медичного коледжу, вчителі ЗОШ міста, керівники громадських організацій: «Українська громада», «Просвіта», «Сприяння обороні України», «Комітет молоді Бердянська», козацька громадська організація Українського вільного козацтва; Бердянської школи рукопашної боротьби «Спас» та спортивних клубів.

Затвердили Положення, склад ради. Підготували план роботи та проект програми по фінансовій підтримці системи національно-патріотичного виховання для депутатського корпусу.

Також розглянуто питання про створення на громадських засадах мережі Центрів національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська у кожному мікрорайоні міста при діючих комунальних закладах освіти, культури та у громадських організаціях національно-патріотичного спрямування. Урочисте відкриття першого такого Центру відбулось до Дня соборності і Свободи України  22 січня 2012 у ЦДЮТ. Протягом 2012 року урочисто відкрили ще 6 таких центрів на громадських засадах.

Відкриті центри національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян м. Бердянська (на громадських засадах)при:  ЦДЮТ «Промінь», міському музеї «Подвиг», державному навчальному закладі «Центр професійно-технічної освіти», Бердянському медичному коледжі «Лінія життя», громадській організації «Українська громада», військово-пошуковому загоні «Полігон», громадській організації Вільного українського козацтва «Бердянська школа козацького рукопашного бою «Спас».

Відповідна координаційна рада спільно з відділом організаційної роботи та внутрішньої політики виконкому розпочала координувати, методично допомагати, стимулювати, висвітлювати у ЗМІ діяльність суб’єктів системи національно-патріотичного виховання у Бердянську (між військовими частинами, структурними підрозділами виконкому,  громадськими організаціями національно-патріотичної і військово-патріотичної направленості, козацькими формуваннями, навчальними закладами), відповідно до діючого положення. Головною метою діяльності координаційної ради є постійне вдосконалення роботи по національно-патріотичному вихованню, узгодженості дій органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і громадських організацій, військових частин, засобів масової інформації у вирішенні питань, пов’язаних із патріотичним вихованням, допризовної підготовки юнаків, сприяння здійсненню комплексу заходів щодо правової, історико-культурної, екологічної, естетичної, кадрової і психологічної підготовки громадян, запровадження соціальної реклами пропагуючої патріотичні цінності українського народу.

Координаційна рада систематично надає поради, пропозиції та консультації керівництву міськвиконкому, міської ради щодо сценарію та якісного  проведення в першу чергу святкових загальноміських заходів та пам’ятних подій національно-патріотичного спрямування: Дня Соборності та Свободи України, Шевченківського свята, Фестивалю української вишиванки, Дня прикордонника, Дня Перемоги, Дня незалежності України, Дня української писемності та мови, Дня Збройних Сил України, Дня українського козацтва, Дня вшанування жертв голодоморів та політичних репресій. Проводиться координаційною радою організаційна робота щодо необхідності встановлення пам’ятника Т. Шевченку до 200-річчя з дня народження у зв’язку з відсутністю взагалі подібного пам’ятника у місті Бердянську.

Прислухаючись до наших порад, керівництво міської влади: змінило на фасаді будівлі Бердянської міської ради символи тоталітарного режиму серпи і молоти, зірки на барельєфи малого Державного Герба України; під час реконструкції центральної у місті площі перед міськвиконкомом встановлені три флагштоки з Державним Прапором України, прапорами Запорізької області і Бердянська; щороку до Дня Державного прапора організовується урочиста хода з великим Державним Прапором України, розміром 12 на 9 метрів по центральним вулицям міста з духовим оркестром, урочистий підйом та мітинг. Завдяки пропозиціям координаційної ради з 2011 року на сесіях міської ради почав звучати під час відкриття та закриття Державний Гімн України.

Саме за пропозиціями координаційної ради на 185 річницю міста було запрошено не зірок російської естради, а проукраїнський патріотичний молодіжний гурт «Танок на майдані Конго». Близько 7 тисяч молодих бердянців слухали підспівували і підтанцьовували разом українські пісні, а не російський шансон, як було раніше…

З 2011 року наша координаційна рада 9 листопада у День української писемності та мови проводить конкурс української мови також і серед службовців міськвиконкому та вручає самим активним учасникам диски СD з українськими піснями. А у Центрі національно-патріотичного виховання при громадській організації «Українська громада» проводяться курси знання української мови для усіх бажаючих громадян міста вивчити українську мову.

Запорізька земля полита кров’ю козаків запорожців, вкрита горами трупів за часів Голодомору та політичних репресій. Проведенням національно-патріотичних заходів по вшануванню загиблих героїв ми доводимо що їх ідеали незалежної держави не забуті. Координаційна рада працює щоб у бердянців збільшувались: почуття національно гідності, гордості замість манкурства, безкультур’я, неосвіченості; формуємо національну свідомість населення міста, як основу консолідації суспільства. Саме патріотизм, складові української ментальності: мова, традиції, культура, державні символи, духовність, мораль, релігія об’єднують кожну націю. Важливим чинником консолідації є український національний інформаційний простір, який допомагає у творенні національного духу, «українського серця», що хотіло б сприяти відродженню і творенню власної держави. На жаль фальшування нашої історії продовжується. Як запобігти цьому… До координаційної ради звернулись два сивочолих ветерани (91 рік кожному), щоб під час проведення національно-патріотичних культурно-просвітницьких тематичних заходах 12 і 15 жовтня 2012 року, присвячених Дню українського козацтва і 70-річчю Української повстанської армії розповісти молоді про патріотизм до України та публічно провести акт примирення воюючих сторін, відповідно до Указу Президента України від 14.10.2006 року № 879/2006 «Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення». Саме вперше в Бердянську на вказаних тематичних заходах кульмінаційним блоком відповідного сценарію були щирі виступи ветеранів другої світової і УПА: оборонця Москви  сержанта Радянської Армії Хоменка Олександра Омеляновича і зв’язківця УПА Холявки Миколи Олексійовича, які обнялися і зі сльозами на очах простягли один одному руки в знак примирення воюючих сторін, зал аплодував стоячи!!!

Також метою діяльності координаційної ради: є формування високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних історичних діячів, готовності до виконання громадських і конституційних обов’язків: захист держави в першу чергу, повага до державних символів, української історії, Конституції України та чинного законодавства, засад демократичної і правової держави. Так 22 січня 2012 року урочисте зібрання та святковий концерт відбулись з нагоди Дня Соборності та Свободи України на високому якісному рівні… На кращих прикладах життя борців за становлення української державності ми спільно з народною хоровою капелою «Промінь», колективами художньої самодіяльності БДПУ формували у бердянців історичну пам’ять, доносили правдиве  героїчне минуле українського народу та звільняли від міфів ідеологічно заангажованих трактувань радянсько-тоталітарної імперської доби.

Щороку до Дня Перемоги, річниці звільнення Бердянська від фашистських загарбників з відділом сім’ї, молоді та спорту проводимо урочисту ходу по центральним вулицям міста з духовим оркестром спільною колоною: ветеранів війни і студентів навчальних закладів з лампадками, мітинг-реквієм на Приморській площі та біля вічного вогню та на меморіальному комплексі загиблих воїнів. Спільно з військовим комісаріатом та прикордонним загоном до Дня прикордонника та Дня захисника Вітчизни проводимо урочисті збори і концерти з виставкою військової техніки та стрілецької зброї.

Патріотизм – певна форма поваги з боку громадян і до державних символів. Координаційна рада стоїть на сторожі щодо недопущення паплюження державних символів, приклади: на вулицях було не допущено розмалювання на стіні та металевому щиті Державного Прапору України; в органах самоорганізації  провели роз’яснювальну роботу, щодо недопустимості паплюження державної символіки під час створення своїх прапорів мікрорайонів, використовуючи Державний Прапор України. Більше подібного не повторюється. Щороку організовуємо з духовим оркестром урочисту ходу бердянців, мітинг і урочистий підйом Державного Прапора України великого розміру.

Одне із важливих завдань координаційної ради: формування, підтримка та об’єднання української еліти міста Бердянська. Так найактивнішими членами координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання є представники української еліти міста Бердянська: Микола Будников – керівник Бердянської школи Запорізького традиційного козацького бойового мистецтва «Спас», отаман Бердянського куреня Вільного українського козацтва, керівник Центру національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська; Сергій Вельчев – керівник міського спортивного клубу «Данте»; Степан Герилів – редактор студентської  газети "Університетське Слово"; Іван Іванчено – керівник Центру національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська,  художній керівник народної хорової капели «Промінь»; Герман Іотов – голова громадської організації «Сприяння обороні України»; Валерій Константинов – член робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті РНБО України, голова Ради ДГО "Центр патріотичного виховання дітей та молоді "Юний прикордонник"; Людмила Ноздріна – директор міського краєзнавчого музею; В’ячеслав Олексієнко – голова молодіжної громадської організації «Комітет молоді Бердянська»; Анетта Омельченко – провідний фахівець з виховної роботи Бердянського державного педагогічного університету; Володимир Пилипенко – голова Бердянського осередку Всеукраїнської громадської організації товариства «Просвіта»; Леонід Подколзін – голова міської громадської організації «Українська громада» , підприємець; Володимир Рибалко – старший суддя Бердянської школи Запорізького традиційного козацького бойового мистецтва «Спас»; Наталя Скиртач – завідуюча методичним кабінетом міського відділу освіти виконкому Бердянської міської ради; Володимир Смердов – голова Запорізької обласної  асоціації пошукових загонів, командир військового пошукового загону «Полігон»; Вадим Шумілов – начальник відділу сім’ї, молоді та спорту виконкому Бердянської міської ради; Софія Філоненко – викладач Бердянського державного педагогічного університету; Світлана Саєнко – заступник директора з виховної роботи Бердянського медичного коледжу; Ольга Кардинал – заступник директора з виховної роботи Державного навчального закладу «Бердянський Центр професійно-технічно освіти».

Проводячи заходи по реабілітації історичної пам’яті по загиблим та репресованим українцям, крім проведення тематичних зустрічей у музеях, бібліотеках, мітингах біля пам’ятного знаку Жертвам голодоморів, – встановлюємо спільно з краєзнавчим музеєм  меморіальні пам’ятні дошки у місті Бердянську справжнім патріотам України, які працювали у нашому місті: Т. Зіньківському, В. Кравченко, В. Зюзіну… Знищено мільйони українців за те, що любили Україну, розмовляли українською мовою, боролися і полягли за незалежність України. Попіл героїв стукає в наші серця і про них потрібно розповідати, що ми і робимо. Ставлення до Героїв: Івана Мезепи, Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Романа Шухевича…

Русифіковане місто Бердянськ стає потроху україномовним, українським містом у тому числі і завдяки роботи нашої координаційної ради, в якій спільно працюють науковці, освітяни, військові, посадові особи місцевого самоврядування, громадські активісти…Пам’ятник Леніну ще стоїть, але це вже стало улюбленим місцем скейтбордистів-катаються на  плитах біля пам’ятника. У планах координаційної ради і перейменувати та повернути старі назви проспекту Леніна – Азовський, вулиці Максима Горького –  Приморська, вулиці Ульянових – вул. Гоголя; вулицю Павлика Морозова на В.Чорновола…

…Довідки, зразки сценаріїв культурно-просвітницьких заходів, плани, положення, рішення виконкому про діяльність відповідної координаційної ради готовий надіслати електронною поштою. (Зубрицький І. І., конт. тел. 061534 71 84. Моя ел. адреса: ii.zubrickiy@rada-berdyansk.gov.ua)

Ігор Зубрицький,

секретар координаційної  ради при виконкомі Бердянської міської ради з питань національно-патріотичного виховання та формування здорового способу життя громадян міста Бердянська 

Опубліковано

ДОЛУЧІМСЯ Й МИ ДО ЛЮДСЬКОГО КОЛА ДОБРОТИ

Цікаво, повчально, лірично…

Осіння пора все далі продовжує нагадувати нам про те, що невдовзі прийдуть часи холодів та хурделиць. Зимні вітри, зів’яле листя, часті дощі… Це чимось нагадує душевний стан тих, хто через причину фізичних вад не може жити разом із нами повноцінно і радіти життю так, як радіють звичайні люди. Але знайшлися ті, що насмілилися поселити в серцях цих людей промінці літнього сонця.

Вже не один візит наніс саме таким людям і подарував не одну «опору», а разом з тим підтримку, гарний настрій та бажання далі жити, Степан Герилів – головний редактор студентської газети БДПУ «Університетське слово», журналіст за фахом, добродій за покликанням.

Нещодавно, після чергового надісланого звіту до Америки, з іншого материка планети на ел. пошту Степана Миколайовича «прилетів» невеличкий лист, в якому Ксенія Гапій – американка українського походження, висловила свою щиру подяку за добрі справи, які б не змогли відбутися без допомоги тутешнього благодійника. Пані Ксеня – завідувачка канцелярією церкви святого Івана Хрестителя міста Нюарку (США), саме цієї церкви, отці та парафіяни якої вислали з її непосильною допомогою (і далі висилатимуть) до Бердянська інвалідні візки та ходунки, які невдовзі пан Степан від імені американських благодійників вручає тим, кому вони конче потрібні… В своєму листі пані Ксеня повідала одну, дуже цікаву та повчальну історію, яку з її дозволу мені б хотілося донести до вас:

«Якось я з моїм чоловіком Ігорем стояла коло входу до «підземки» в місті Кіото (Японія). Нам було тяжко розібратися в тамтешніх лініях метрополітену через те, що більшість назв було написано японською мовою. Через деякий час, помітивши наші розгублені та стривожені обличчя, до нас підійшла молода жінка, її звали Наоко, вона розуміла англійську мову і щиро запропонувала свою допомогу.

Разом з нами вона дісталася потрібної нам станції і провела нас до автобусної зупинки, де ми попрощалися. Але не встигли ми дочекатися транспорту, як вона повернулася в компанії своєї матусі і запропонувала нам взяти участь у приватній чайній церемонії та відвідати цікаву виставку в музеї кімоно.І так ми провели з ними майже цілий день. Спілкувалися з дочкою, посміхалися до мами (бо ні ми її ні вона нас не розуміли). Коли ми попрощалися, я запитала, чому вони про нас, незнайомих людей, так піклувалися і присвятили нам майже цілий день? На що Наоко відповіла: «Кілька місяців назад я вийшла заміж і зі своїм чоловіком вирушила у весільну подорож до Австралії, де зовсім незнайомі нам люди взяли нас під свою опіку і дуже нам допомогли. Ми вже, напевно, ніколи їх не зустрінемо, отже, в такий спосіб, ми виказуємо нашу вдячність вам. І просимо, щоб ви зі своєї сторони простягли руку ще комусь і в цей спосіб ЛЮДСЬКЕ КОЛО ДОБРОТИ НІКОЛИ НЕ ПЕРЕСТАНЕ КРУТИТСЯ !» Зізнаюся вам, що ця невеличка пригода залишила свій вагомий слід в моєму серці, котрий ніколи не зникне. Мені важко передати свої почуття та подив, коли незнайомі люди з іншої країни віднеслися до нас з такою добротою…».

…І кожен з нас може долучитися до цього одвічного «кола доброти», долучитися своїм серцем, своїми вчинками, своєю молодою енергією, щоби воно крутилося набагато швидше!

Пам’ятайте, зроблене вами добро обов’язково повернеться…

Олександр Степаненко