16 листопада – День працівників радіо, телебачення та зв’язку
Журналіст і викладач в одному обличчі – Ольга Кайда – ділиться з нами своїми професійними навичками та розповідає, як все починалося: звичайна школярка, яка мріяла стати вчителем, стала розумним та досвідченим тележурналістом, цікавим і авторитетним викладачем…
– Ким ви хотіли стати, навчаючись у школі?
– Найперше – хотіла стати вчителькою. Напевно, саме тому я й викладач кафедри соціальних комунікацій БДПУ. Коли я вже працювала на телебаченні, то хотіла поділитися своїми знаннями зі студентами через викладання. Також у школі я багато співала, тому мріяла бути й співачкою.
– Напевно, вашим улюбленим предметом у школі була література?
– Ні, мені подобались всі предмети.
– Які книжки читаєте?
– Зараз мені подобаються пригодницькі книжки, детективи з історичними моментами. Також, читаю класику: «Анну Кареніну» Льва Толстого, «Гранатовий браслет» Олександра Купріна та інших відомих авторів. Необхідно читати книжки, які зможуть навчити нас корисному та важливому.
– А чим ви керувалися під час складання іспитів при вступі в університет?
– Необхідно читати щось таке, що зможе надихнути вас. Також необхідно збирати цитати відомих людей. Твір треба писати з фактами: не просто «квітне квіточка, сонечко сяє…», а описувати та приводити конкретні приклади з життя, історії. Треба завжди завершувати думку, слідкувати за логічною послідовністю.
– Коли ви зрозуміли, що хочете стати журналістом?
– В мене не було дитячої мрії стати журналістом, сидіти у кадрі чи щось розслідувати. Я це зрозуміла тільки тоді, коли почала працювати за своїм фахом. В школі я добре писала наукові роботи, твори, брала участь у літературних конкурсах. Ця професія підходить мені не просто тому, що я добре пишу, а тому, що вона відповідає моїй натурі. Я не можу сидіти на місці, бути домогосподаркою та варити борщі. Мені необхідна самореалізація, спілкування з цікавими людьми. Журналістика відкриває широкі можливості. Можна побувати в усіх сферах життя, дізнатися, наприклад, як правильно будувати дороги, скільки є альтернативних способів зекономити тепло та багато іншого. Раніше я була сором’язливою, боялася щось спитати, дізнатися. У журналістиці такого поняття не має: боїшся, не боїшся, а йти треба. Це дуже загартовую характер, надає більшої впевненості.
– Чому ви обрали саме тележурналістику?
– Я не люблю довго думати над матеріалом. Тележурналістика не дає часу на роздуми: поїхала, розпитала, написала і видала готовий продукт в ефір. До того ж у цій галузі можна проявити себе в образі художника.
– Що найбільше подобається в журналістиці?
– Люди.
– Мрієте про кар’єру диктора або телеведучої?
– Я про це думала. Сподіваюсь, що у подальшому житті такий розвиток буде.
– Чому ви приїхали працювати саме до Бердянська?
– В мене завжди було відчуття, що я повернусь до Бердянська. Мені подобалось навчатися і жити в Запоріжжі, але так склалося, що я переїхала. Там я два роки працювала на телебаченні. Напружений графік дуже втомлював. У Бердянську мені запропонували посаду викладача і я вирішила, що це для мене є кращим варіантом.
– Хочете переїхати до великого міста?
– Це питання зараз актуальне для мене. Друзі кличуть до себе, кажуть, що треба розвиватися. Київ, наприклад, мені не дуже подобається, а у Бердянську для мене мало місця. Тому це питання залишається відкритим…
Кристина Корінець, Олена Тищенко,
кореспонденти газети «Університетське Слово»
