Про перспективи БДПУ, 90-річчя університету, освітній процес та результати вступної кампанії. Говоримо з ректором БДПУ професором Ігорем Богдановим
–Розмова відбувається напередодні святкування 90-річного ювілею Бердянського державного педагогічного університету. Цей рік мав бути насичений радісними й приємними подіями: концертами, виставками, зустрічами. Натомість реалії зовсім інші. Що далі?
–Війна внесла корективи і в наше життя, і у святкування 90-річчя. Після підступного нападу рф на нашу державу більше як півроку триває ця війна. Ми дуже раді, що на початку вересня ЗСУ активізували контрнаступальні дії. Сьогодні можемо говорити про певні успіхи на Херсонському та Харківському напрямках. Проте розуміємо, що навряд чи зможемо до нашого ювілею повернутися в рідні стіни. Життя триває, університет працює, ми обов’язково будемо відзначати наш ювілей в інтерактивному форматі, а святкування перенесемо на рік. А що заважає святкувати 91-у річницю нашого університету і 151-у – чоловічої гімназії? Тоді будуть уже і конкурси, і концерти, і всі інші святкові заходи (сміється – Ю. М.). А поки триває війна, ми працюємо, у кожного свій фронт, а наш фронт – це навчати молодь.
–Як відбувається освітній процес?
–Навчання розпочалося з 15 серпня. Оскільки минулий навчальний рік був дещо скорочений, ми перенесли частину освітніх компонентів на цей семестр. Для того, щоб встигнути виконати все заплановане, ми розпочали на два тижні раніше і фактично працюємо по чотири пари шість днів на тиждень. Працюємо щільно, поки тепло, поки є умови, оскільки зима може бути важкою. У навчанні успішно використовуємо систему MOODLE, ZOOM. Відсоток відвідування серед студентства вищий, ніж торік під час дистанційного навчання. Порівняно із завершенням минулого навчального семестру, не враховуючи випускний четвертий курс, ми втратили декілька десятків наших здобувачів вищої освіти – близько 0,4%. Ці здобувачі не мають змоги продовжити навчання або виявили бажання перевестись до інших українських закладів освіти. На жаль, є ті, хто пішов на співпрацю з окупаційною владою або вирішили продовжити навчання у псевдоуніверситеті. Таких здобувачів – а їх менше десятка – ми відраховували. Мені приємно зазначити, що це була ініціатива нашої студентської ради, яка звернулася з пропозицією до вченої ради університету щодо ухвалення рішення про відрахування і внесення відповідних змін до положень ЗВО. У будь-якому разі, якщо ми помилилися, є завжди можливість оскаржити наше рішення в судовому порядку, і ми тоді із задоволенням поновимо на навчання таких здобувачів.
–Уже відомі проміжні результати вступної кампанії. У нас є нове покоління?
–Вступна кампанія в цьому році серйозно відрізняється від попередніх. Військові дії, окупована територія… Приємно, що держава пішла назустріч молоді, яка перебувала на особливо небезпечних територіях, і надала низку пільг. Молодь із ОНТ, які бажають вступати до закладів вищої освіти України, має серйозні привілеї. Наприклад, квота 2 збільшена в чотири рази: якщо минулого року було 10% від фіксованої кількості бюджетних місць, то цього року 40%. Міністерство освіти і науки України не залишало в біді здобувачів, які пішли на контракт, але мають пільги: ми завжди додатково просили місця у міністерства, і воно задовольняло ці потреби. Сподіваємося і цьогоріч на таку саму підтримку. Сьогодні можемо говорити про проміжні підсумки вступної кампанії, але тренди зрозумілі. На жаль, ситуація важка стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. Ми маємо десь 50% від минулорічного набору, натомість магістрів цього року буде набагато більше. Остаточні підсумки підіб’ємо у жовтні. Наголошую, що подібна ситуація не тільки в БДПУ чи інших тимчасово переміщених закладах вищої освіти: тренди приблизно однакові. Не набагато краща ситуація і в закладах вищої освіти, які не є тимчасово переміщеними. Молодь переїхала до центральної і західної частини України, виїхала за кордон. І тут дуже важливо для нашої держави вжити вчасних заходів. Ми впевнені в нашій перемозі, у деокупації південних і східних регіонів, тому важливо, щоб молодь, як майбутнє нашої держави, повернулася. Цю проблему було озвучено на зустрічі першого заступника міністра МОН України Андрія Вітренка з освітянами Запорізького регіону.
–Якого ґатунку ці заходи? Мається на увазі – не допустити виїзд молоді з країни?
–Потрібно створювати гідні умови для життя. Я маю на увазі молодь, випускників та здобувачів вищої освіти. Важливий престиж професії! Престиж – це і заробітна платня, і створення житлових умов, і повага суспільства, і багато інших речей. Звісно, однією постановою Кабінету Міністрів такі питання не вирішуються, але, тим не менш, держава декларує, що це потрібно робити. І я наголошую постійно на таких речах. На жаль, держава трохи випустила з поля зору необхідність підготовки вчителя саме в педагогічних університетах. Вона забула, що школа – це ідеологічний майданчик, виховання патріота нашої держави. Тому не можна дозволяти працювати в школі фахівцю без педагогічної освіти. У нашому університеті найбільше зрадників спостерігаємо серед фізиків і математиків – людей із технічною або класичною освітою. Учитель має виховувати патріотизм: і фізика, і математика, й інформатика мають містити аксіологічний аспект, ціннісний аспект – любов до Батьківщини, до загальнолюдських цінностей. Тому потрібна максимальна підтримка педагогічної освіти. Сьогодні таких фахівців не вистачатиме, особливо на сільських територіях, у невеличких містах і містечках, куди не дуже хочуть їхати випускники, наприклад, Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ці прогалини мають закривати регіональні педагогічні університети. Я вважаю, що будемо домагатися максимальної уваги до таких закладів. Їх не так багато в Україні, і держава спроможна підтримувати такі університети. Вони й самі виживуть, необхідно тільки створювати умови. На щастя, серед учителів та педагогічних працівників, які залишились на окупованій території, відсоток колаборантів невеликий, але він є. Загальна кількість колаборантів нашого університету серед наукових і педагогічних працівників теж невелика – трохи більше п’яти відсотків. Вони написали заяву на звільнення з БДПУ. Серед колаборантів є й колишні працівники університету, які рік, два, п’ять, десять років тому пішли на пенсію або на інше місце роботи, а сьогодні співпрацюють із окупаційною владою у псевдоуніверситеті. Є відповідна позиція і міністерства, яке вірить у проукраїнські громадянські погляди освітян, що з різних обставин залишились на тимчасово окупованій території, але в той самий час нагадує, що ті керівні, наукові, науково-педагогічні, педагогічні кадри, які пішли на співпрацю з окупаційною владою, будуть у визначеному порядку нести кримінальну відповідальність. У цьому контексті я дуже щасливий від того, що колектив Бердянського державного педагогічного університету в переважній більшості залишився стійким до закликів окупантів щодо співпраці. Так викладачі і співробітники виявили єдність та любов до університету, любов до нашої держави, нашої України.
–Запитання у продовження теми підтримки державою студентства. Відомо, що влада обіцяла компенсувати витрати на контракти тим, хто цього потребує, навіть були виділені кошти. Проте механізму, кому власне гроші компенсують, поки що немає?
–Так воно і є. Декілька місяців тому на зустрічі Президента України з представниками закладів вищої освіти – це і студентство, і керівництво – було озвучено цю проблему. Вийшла постанова Кабінету Міністрів. Виділено близько 78 мільйонів гривень компенсації, але поки що порядок компенсації до нас не доведений. І сьогодні це є певною проблемою для нас, бо студентство відмовляється платити, сподіваючись, що держава компенсує. Ситуація виглядає так: потрібно заплатити зараз усім, а потім тим здобувачам вищої освіти, які відповідають критеріям компенсації, гроші будуть повернуті. На сьогодні ми не бачимо цього порядку і не розуміємо, як це буде працювати. Міністерство освіти і науки України, напевно, розробляє цей алгоритм і погоджує з відповідними інстанціями. Існує ще одна ініціатива щодо переведення студентів-контрактників із особливо небезпечних територій, зокрема тих, хто знаходиться на окупованій території, на бюджетну форму. Наскільки я розумію, зараз шукають фінансування для вирішення цієї проблеми. Як тільки знайдуть кошти і рішення буде прийнято, студентів-контрактників, які навчаються, наприклад, у нашому університеті, з високою долею вірогідності, переведуть на бюджетну форму навчання.
–Це було б прекрасно! Багато хто з наших здобувачів освіти зраділи б такій перспективі!
–Росіяни намагаються залучити до себе наших студентів безоплатним навчанням. Саме за цієї умови здобувачі вищої освіти вступають до псевдоуніверситетів – це не тільки Запорізька, а й Херсонська, Донецька, Луганська, частина Харківської областей. Ці випадки, на жаль, є. Я ще раз наголошую, що такі молоді люди, які вирішили навчатися у квазізакладах, фактично перекреслюють своє майбутнє в українському освітньому просторі. Ви ж розумієте, що росіяни, відступаючи, нікого не братимуть із собою на навчання в Ростові або Москві, скоріше за все ці діти будуть кинуті напризволяще. Так і сталося в Харківській області. Що в майбутньому очікує таку молодь – незрозуміло. Тому, користуючись нагодою, ще раз закликаємо подумати про своє майбутнє!
Далі буде…
