Роман Лубківський
До Шевченка
Замало цих слів: Пророк.
Титан. Прометей. Сумління
Ти наше, вибір і крок,
Боління, вічне боріння.
Вивів нас на світла
Вигаслі вже, здавалось.
Перепалив дотла
Брехню, що в Правді ховалась.
Нині – Правда в брехні…
Знов біснується, знову
Гадюччя у бузині.
Знов – рятувати Мову!
Вчиш: заклять і проклять
Було, гуло – аж занадто.
Наші болі болять
Не Москві, ані НАТО.
Тільки нам, тільки нам,
Що зостались при згоді, –
Роботящим рукам, роботящим умам… –
Роботящим та й годі!
Ти – наш хліб, наша честь,
Рана, завдана щойно.
Україні достойно єсть
Тобою жити – достойно!
