26 квітня у конференц-залі головного корпусу БДПУ відбувся захід до 32-ї роковини з дня катастрофи, що назавжди поділила історію України на до і після – аварії на Чорнобильській АЕС.
Один спекотний день 1986 року справді лишив відбиток на подальшому майбутньому нашої держави. Тисячі людей, що не повернулись додому, і досі відчувають біль від того квітня. Тисячі життів, що обірвались через «мирний» атом, відгукнулись сумом у серцях родинах колишньої Радянського Союзу, у тому числі й України.
Не лишився осторонь і Бердянськ. Кожного року містяни згадують власних героїв, що захистили їх від наслідків жахливої трагедії. Тому вшанування подвигу ліквідаторів є невід’ємною частиною життя університету. Представники керівництва, викладачі та студенти БДПУ об’єднались для того, щоб ще раз згадати ті миті весни, які важко забути.
Слово на заході взяла проректор з науково-педагогічної роботи, доцент Вікторія Ліпич, яка щиро подякувала ліквідаторам за їх честь і відвагу, а також зізналась, що завдяки таким людям і досі Україна проходить різні випробування. Окремо ро зповіла пані Ліпич про тогочасні події на своєму досвіді. Будучи студенткою, вона готувалась, як і всі, до святкової першотравневої демонстрації, не підозрюючи про аварію на ЧАЕС.
Проте трагедія давно не є таємницею. Героїв, що поклали своє здоров’я задля порятунку України та світу, присутні вшанували хвилиною мовчання. Здавалось, що тиша для кожного мала власне значення. Для студентів – мить пам’яті та поваги до ліквідаторів, для викладачів – нагадування про їх сучасників та співгромадян, що зупинили атомну небезпеку.
Своїми спогадами про трагічні події 1986-го поділився один з ліквідаторів Чорнобильської катастрофи Володимир Дехтярьов. Потрапивши у зону аварії у серпні того ж року, він брав участь в усуненні жахливих наслідків. Зокрема, моторошною здавалась розквітла природа, полишена людьми на поталу радіації. Ані душі там, де ще нещодавно мирно проживали родини працівників ЧАЕС. Тільки тисячі пожежників, військових, медиків та рятувальників, що іноді ціною власного життя зупиняли смертельне гама-випромінювання. І хоч з часом ліквідаторів де-не-де замінили японські роботи, а на заміну реакції перших днів прийшли організовані акції, навіть через 32 роки радіація є у долях людей. Володимир Миколайович назвав один факт, що ще раз підкреслює масштабність трагедії – з 199 тисяч ліквідаторів на сьогодні живими лишились всього 4 тисячі людей.
Для пробудження сумної сторінки минулого, присутні переглянули фільм про аварію на ЧАЕС, що розкривав історії окремих ліквідаторів, долі людей, мирне життя яких назавжди закінчилось 26 квітня 1986 року. Важко уявити, але Прип’ять, населення якої колись складали майже 50 тисяч мешканців, тепер перетворилось на занедбане місто. Кадри з покинутими іграшками, напівзруйнованими будівлями та вулицями, що перетворились на безпробудні джунглі, відклались у душі кожного, хто був присутнім цього дня в конференц-залі.
Наприкінці заходу проректор з науково-педагогічної роботи Вікторія Ліпич подарувала пану Дехтярьову квіти, як символ поваги та доземного поклону всіх викладачів та студентів БДПУ перед подвигом учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Тож пам’ятаймо ті жахливі миті і ціну, яку заплатили звичайні люди за наше майбутнє!
Сергій Біленький,
студент-журналіст БДПУ
Світлини автора
