Аліна Голованова: “Прохання”

Воздай же, Господи, любові.

За хибний крок усім пробач.

Почуй мене у цьому слові

І припини часи невдач.

 

Прости мені – я рідко каюсь

І рідше ще судів боюсь.

А, на дорозі як спіткаюсь,

Чомусь Тобі я не молюсь.

 

Не часто я ішла до церкви –

Свічок поставила зо п'ять.

Надія й віра в мені меркли –

Тепер же заново горять.

 

Прости мені мою невдячність.

Я від життя лише прошу.

Втрачаю сили – необачність?

І знову все в собі ношу.

 

Мабуть, лиш раз тебе згадати –

Не значить вже безгрішним будь.

Тоді, мене на хрест розп'яти.

Лише гріхи мені забудь.

 

Важке, як камінь, моє серце.

Душа до неба не зліта.

І як я витримаю все це,

Поки минатимуть літа.

 

Просить за себе – то недобре.

То ти усіх людей прости.

Із серця, хай яке хоробре,

Мій гріх, як з клітки відпусти.