Документальна стрічка “20 днів у Маріуполі” здобула престижну нагороду американської кіноакадемії Оскар у номінації “Найкращий документальний повний метр”. Фільм, створений на основі 30 годин відео, які вдалося зняти команді трьох українських журналістів, містить унікальні документальні кадри. Мстислав Чернов, Євген Малолєтка, Василіса Степаненко залишилися єдиними журналістами в обложеному росіянами Маріуполі і намагалися документувати все, що відбувалося у місті під час наступу ворога. Об’єктиви камер зафіксували гуманітарну катастрофу, авіаційні нальоти російської армії, масові поховання, смерті дітей. “Війна — як рентген, підсвічує все, що у людини всередині: хороші люди стають ще кращими, а погані — гіршими”, — повторює автор фільму слова маріупольського лікаря.
Кафедра соціальних комунікацій ініціювала перегляд і обговорення цієї важливої документальної стрічки 15 березня. Два роки тому знімальній групі вдалося виїхати гуманітарним коридором і вивезти свої фото- і відеоматеріали, які стали основою для півторагодинної документалки “20 днів у Маріуполі”.
Більшість з них свого часу облетіла екрани усього цивілізованого світу. Ми бачили кадри і з відділень швидкої допомоги, і з пологового будинку № 3, цинічно обстріляного росіянами. Проте у фільмі набагато більше інформації, він дає контекст. Стрічка дозволяє усім, хто не в темі, але хоче розібратися, зрозуміти, що насправді відбувалося. Саме фільм, а не секундні кадри хроніки в новинах, дає повне уявлення того, що відбувалось упродовж тих двадцяти днів, поки автори знаходилися в Маріуполі.
Мстислав Чернов говорить, що “відсутність інформації в умовах блокади має дві мети. Перша — це хаос. Люди не розуміють, що відбувається, і панікують. Друга — безкарність. Без кадрів зруйнованих будівель та вмираючих дітей російські війська могли робити все, що хотіли. Якби не ми, таких кадрів не було. Ось чому ми пішли на ризик, щоб показати світові те, що побачили”.
Перед нами жахливі кадри, без перекручень і пропаганди. Все по-чесному. Камера фіксує і розгубленість людей, адже вони перебували в умовах повного інформаційного вакууму, і факти мародерства, і численні смерті дітей і дорослих, і колективні поховання, і цинічні обстріли жилих кварталів… Проте фільм наповнений надією і гуманізмом — тією рисою, яка притаманна творчості Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки та Василіси Степаненко. Ця стрічка є свідченням того, що навіть під час війни є місце для людяності, сміливості, громадянського і професійного подвигу.
Юлія Мельнікова
