День: 04.02.2019

 

 

 

Інтерв`ю до ювілейного Дня народження декана гуманітарно-економічного факультету, кандидата історичних наук, доцента Тамари Петрівни Макаренко

 

Життя, як річку, не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!  
Ліна Костенко

Сьогодні Ви, Тамаро Петрівно, святкуєте свій ювілейний День народження. Скажіть, будь ласка, де Ви народилися, хто були Ваші батьки?

Народилася я 4 лютого 1964 року в селі Монастирище Чернігівської області в сільській родині. Батько – Петро Трохимович – пережив Голодомор 1932-1933 років, у 1943 році був призваний на фронт та завершив війну в Японії. Повернувшись, він працював у колгоспі, відновлював країну.  Мати – Валентина Іванівна – була медичною сестрою. У сім’ї було троє донечок, я – найменша. Моя родина зазнала чимало лиха. Наприклад, дід батька –Трохим під час Голодомору 1932-1933 років помер одним із перших у селі; батьки пережили Другу світову війну. І саме тому в родині вважалося, що усі лихоліття припали на минулі покоління, а нашому доведеться вчитися, жити, працювати й радіти життю. Пам’ятаю, як батьки, втомлені від роботи, знаходили час для перегляду фільмів із дітьми, особливо цікавилися історичними; розповідали про знайомство, життя після війни; любили українську пісню. У такій родинній атмосфері я зростала.

Де Ви навчалися та чим цікавилися?

Навчалася я в середній Монастирищенській школі. Постійно брала участь  у виховних, спочатку – піонерських, а потім комсомольських заходах. Я була відмінницею, і за успішне навчання, активну участь у житті школи неодноразово була відзначена поїздками до Києва, Москви, Ленінграда (зараз Петербург)  та ін.

Який предмет подобався найбільше?

Для мене найцікавішим предметом завжди була історія. Учитель Ніна Борисівна, яка молодою прийшла до школи, змогла прищепити любов не тільки до історії як до предмета, а й до майбутньої професії. Її заняття вражали нестандартними поглядами, дружнім ставленням до дітей.

Де Ви здобували вищу освіту?

У 1982 році, закінчивши школу із золотою медаллю, я вступила на історичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. На той час цей факультет був одним із найпрестижніших.  Підтвердженням цього є серйозний відбір. Пам’ятаю, що конкурс становив 13 абітурієнтів на місце. Університет давав ґрунтовну підготовку, на сьогодні майже всі мої одногрупники  є кандидатами та докторами наук.

Чим Вас, Тамаро Петрівно, вразив Київ?

Насамперед, архітектурними пам’ятками. Звісно, сам університет з його монументальним червоним корпусом. Згодом, вже під час навчання, викладачі. Цікавими були заняття з нової історії країн Європи і Америки, історії слов’янських народів, філософії; вражали спецкурси вільного вибору такі, як: психоаналіз, історія фашизму. Я пам’ятаю університетський академізм, що панував, він відчувався в інтелігентності викладачів, у їхньому науковому  викладанні, невимушеній атмосфері під час занять. 

Яким було студентство 80-х років?

Тогочасне студентство було без гаджетів й інтернету. Ми проводили часу бібліотеках до 23:00, а у вихідні та святкові дні відвідували парки, театри, музеї. І зараз із однокурсниками я підтримую тісні зв’язки. Кожні п’ять років ми організовуємо зустрічі, на які приїжджають майже всі. Узагалі, я дуже люблю Київ, завжди їду із задоволенням. Кожного разу  відвідую університет, відпочиваю на лавочках у парку імені Шевченка, милуюся навколишньою величчю, згадую…

З якого року починається «бердянський період» Вашого життя?

Із 1987 року починається моє життя в Бердянську й робота в Бердянському державному педагогічному  інституті. Пам’ятаю, як мене дружньо прийняли до своїх лав викладачі кафедри марксизму-ленінізму на чолі із завідувачем доцентом А. В. Морозом. Колеги С. Т. Рубан, А. П. Могильний, І. І. Ліпич, В. І. Дуденок, Б. Я. Бузов та Н. Г. Бузова завжди допомагали та ділилися досвідом.

Коли Ви почали викладати в інституті історію України як дисципліну?

У нашому інституті в 1990 році я одна із перших почала викладати Історію України, народознавство, етнографію. Було нелегко, не вистачало матеріалів та літератури; тому були поїздки до бібліотеки ім. Вернадського в Київ та ін. Але це цікаві навчальні дисципліни, які з великим задоволенням слухали студенти. Адже це було нове, це була нова історія нової України.

Розкажіть про своє повсякдення 90-х років?

Як і більшість викладачів того часу, я мешкала з сім’єю в гуртожитку. Незважаючи на перебої з опаленням, світлом, водою ми жили весело, допомагаючи один одному. Поряд зі мною мешкали викладачі з родинами.

Проживання викладачів у гуртожитку було типовим явищем?

Так. Викладачі чекали черги на окремі квартири, тому проживання в гуртожитку було звичайним. Дехто з них встиг отримати житло, а мене, як і більшість викладачів мого покоління, чекали нові умови життя вже після розпаду Радянського Союзу.

Скажіть відверто, як виживали в 90-ті?

У 90-ті роки, коли не платили заробітну плату, змушена була працювати в новоствореному Бердянському інституті підприємництва. Політика держави, на той час, давала змогу комерційним вишам навчати студентів за контрактом, чого не дозволяли  державним вишам. Міністерство освіти затримувало фінансування нашого інституту впродовж декількох років.

 

Чи була спокуса залишитися там, де стабільна заробітна плата?

Без перебільшень скажу – ні. Незважаючи на стабільну оплату в Бердянському інституті підприємництва, я завжди знала, що основною роботою в моєму житті був, є, залишається Бердянський державний педагогічний університет.

Розкажіть про Ваше особисте життя в ці роки.

У 1987 році  я  народила донечку Світланку. Незважаючи на дві роботи, щоденну підготовку до занять, оскільки дисципліни не дублювалися, я намагалася встигнути скрізь. Світланка навчалася в Бердянській спеціалізованій школі № 16 з поглибленим вивченням іноземних мов та одинадцять років відвідувала Народний хореографічний колектив «Сонечко» Центру Дитячої та юнацької творчості. За цей період ми з чоловіком Миколою освоїли професії костюмера, хореографа, декоратора (сміється Тамара Петрівна). Це роки молодості, це сміх дитини, безкінечні щоденні враження мої як матусі. Саме цьому періоду «гуртожитського життя» належать приємні моменти спілкування з людьми, які стали справжніми друзями. Це – Олена Бузова, Ольга та Ігор Харлани, Герман та Олена Колпакчі, Валентина Перегудова, Іван Ліпич, Роман та Оксана Дзвінки, Марина Міщук. Ці стосунки допомагають і в роботі, адже я маю не тільки друзів, а й надійну підтримку колег.

  

Ваш стаж роботи в університеті більше тридцяти років. Які дисципліни Ви викладали, які посади обіймали?

У різні роки викладала дисципліни «Історія України», «Історія політичних і правових вчень», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Правознавство» тощо. Працювала на посаді викладача кафедри, а після захисту кандидатської дисертації – доцентом кафедри, заступником відповідального секретаря приймальної комісії, заступником декана, деканом. Встигла отримати ще одну освіту – юридичну. Такі вимоги ставить переді мною час.

Назвіть тему Вашої кандидатської дисертації та де ви її захищали.

У 2008 році на засіданні спеціалізованої вченої ради Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ) я захистила кандидатську дисертацію з теми «Політика Української Центральної Ради щодо національних меншин (березень 1917 –квітень 1918 рр.)». Моїм науковим керівником став молодий вчений, доктор історичних наук Ігор Лиман. Своїми науковими досягненнями я завдячую саме йому.

У 2015 році Вас призначили на посаду декана соціально-гуманітарного факультету, а з 2016 року після реорганізації Ви очолили об’єднаний гуманітарно-економічний факультет. Ви пройшли через процедуру виборів?

Так, згідно із Законом України про вищу освіту, були вибори. Мене підтримала більшість викладачів, на той час, соціально-гуманітарного й факультету економіки та управління. Я вдячна колегам, які  проголосували за мене, адміністрації, ректору університету Ігорю Богданову. Разом ми працюємо на розвиток факультету й університету в цілому. Сьогодні гуманітарно-економічний факультет є одним з найпрестижніших факультетів університету. Я намагаюся продовжувати традиції попередніх очільників нашого факультету: професора К. О. Баханова, доцентів Г. В. Кашкарьова, В. А. Папанової.

Що вдалося зробити за останні роки на посаді декана?

Пишаюся тим, що зараз професорсько-викладацький колектив, деканат, студентство факультету – це команда однодумців. За останній період проведена величезна робота щодо формування іміджу факультету. Серед досягнень: успішна вступна кампаній 2018 року, збільшення ліцензованого обсягу за магістерськими програмами, проліцензовано магістратуру зі спеціальності «Право»; ми пройшли акредитацію магістратур за всіма спеціальностями. У в межах реалізації міжнародного проекту програми ERASMUS +, де БДПУ – єдиний український педагогічний університет серед учасників, ми успішно пройшли пілотну міжнародну акредитацію спеціальності «Історія та археологія». У нас заняття для студентів проводять запрошені іноземні спеціалісти. Щороку молодь не тільки нашого факультету, а й інших факультетів проходить практику в Туреччині. Уже багато років усі питання, пов’язані з організацією, бере на себе наш викладач доцент Г. В. Казачковська. Родзинкою факультету є археологічна практика в Ольвії та інших історичних місцях під керівництвом доцента В. І. Папанової. І це далеко не повний перелік наших здобутків. Вважаю, що маю надійну опору на факультеті в особі завідувачів кафедр професорів В. В. Крижка, І. І. Лимана, П. В. Захарченка, доцента Д. В. Каменського. Без спільної роботи всього колективу, всіх без винятку викладачів, співробітників і, звичайно, студентів, ніяких досягнень не було б.

Зараз у засобах масової інформації говорять про основну цінність, ідею, яка об’єднала б країну. Ви можете назвати ідею, основну цінність, яка об’єднала  колектив факультету?

У нас сьогодні досить великий колектив. За кількістю студентів після факультетів дошкільної, спеціальної та соціальної освіти, психолого-педагогічної освіти та мистецтв гуманітарно-економічний посідає третє місце. У нас навчається приблизно 800 студентів денної та заочної форм навчання. Але за кількістю спеціальностей, які ми пропонуємо за рівнем «бакалавр» і «магістр», ми їх випереджаємо. Більше 50 викладачів у нас забезпечують навчальний процес, із них 10 докторів наук. На мою думку, усіх нас об’єднує девіз «Я люблю БДПУ», запропонований ректором, професором Ігорем Богдановим, а основною цінністю на факультеті є студент. Студентський актив факультету пропонує і проводить багато заходів як в університеті, так і в місті. Я тісно співпрацюю з ними, вони молоді, креативні, сміливі, талановиті. Разом ми організовуємо історичні фестивалі, квести, брейн-ринги, літературні вечори, фестивалі студентського кіно та багато іншого. Студентська рада факультету – мій надійний помічник, моя «права рука». Дякую нашим студентам за розуміння й підтримку, за творчу роботу на благо факультету. І жодного дня не уявляю собі без Д. Кіосова, М. Оверченка, А. Шостак, А. Карпенка, В. Мяло, В. Вовчок та багатьох інших.

Чи вдається Вам оновлювати матеріально-технічну базу?

Так, без сучасного обладнання неможливий навчальний процес. З адміністрацією університету, особисто з ректором Ігорем Богдановим ми оновлюємо матеріально-технічну базу факультету: закупили сучасні мультимедійні установки, щороку здійснюємо поточний ремонт лекційних аудиторій, маємо свій комп’ютерний клас, закупили приладдя для навчальної археологічної лабораторії. Хочемо реалізувати ідею щодо оснащення аудиторії-зали судових засідань для студентів-юристів.

Наостанок, Тамаро Петрівно, без чого Ви сьогодні себе не уявляєте?

Досягненнями в роботі я пишаюся, поважаю свій колектив, зустрічаюся з друзями. А не уявляю я себе, і навіть жодного дня (думає), без посмішки онучки Машуні, якою пишаюся, яка є моєю великою втіхою.

Користуючись нагодою, вітаю Вас, Тамаро Петрівно, з ювілейним Днем народження! Бажаю міцного здоров’я, щастя, добробуту, успіхів. Хай Вам щастить щодня, а близькі Вам люди будуть завжди поряд!
 

Із ювіляркою розмовляла Марина Богданова,
доцент кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства

кандидат філологічних наук,
кореспондент «Університетського Слова»