"Університетське Слово"

Інтерв`ю до ювілейного Дня народження декана гуманітарно-економічного факультету, кандидата історичних наук, доцента Тамари Петрівни Макаренко

 

Життя, як річку, не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!  
Ліна Костенко

Сьогодні Ви, Тамаро Петрівно, святкуєте свій ювілейний День народження. Скажіть, будь ласка, де Ви народилися, хто були Ваші батьки?

Народилася я 4 лютого 1964 року в селі Монастирище Чернігівської області в сільській родині. Батько – Петро Трохимович – пережив Голодомор 1932-1933 років, у 1943 році був призваний на фронт та завершив війну в Японії. Повернувшись, він працював у колгоспі, відновлював країну.  Мати – Валентина Іванівна – була медичною сестрою. У сім’ї було троє донечок, я – найменша. Моя родина зазнала чимало лиха. Наприклад, дід батька –Трохим під час Голодомору 1932-1933 років помер одним із перших у селі; батьки пережили Другу світову війну. І саме тому в родині вважалося, що усі лихоліття припали на минулі покоління, а нашому доведеться вчитися, жити, працювати й радіти життю. Пам’ятаю, як батьки, втомлені від роботи, знаходили час для перегляду фільмів із дітьми, особливо цікавилися історичними; розповідали про знайомство, життя після війни; любили українську пісню. У такій родинній атмосфері я зростала.

Де Ви навчалися та чим цікавилися?

Навчалася я в середній Монастирищенській школі. Постійно брала участь  у виховних, спочатку – піонерських, а потім комсомольських заходах. Я була відмінницею, і за успішне навчання, активну участь у житті школи неодноразово була відзначена поїздками до Києва, Москви, Ленінграда (зараз Петербург)  та ін.

Який предмет подобався найбільше?

Для мене найцікавішим предметом завжди була історія. Учитель Ніна Борисівна, яка молодою прийшла до школи, змогла прищепити любов не тільки до історії як до предмета, а й до майбутньої професії. Її заняття вражали нестандартними поглядами, дружнім ставленням до дітей.

Де Ви здобували вищу освіту?

У 1982 році, закінчивши школу із золотою медаллю, я вступила на історичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. На той час цей факультет був одним із найпрестижніших.  Підтвердженням цього є серйозний відбір. Пам’ятаю, що конкурс становив 13 абітурієнтів на місце. Університет давав ґрунтовну підготовку, на сьогодні майже всі мої одногрупники  є кандидатами та докторами наук.

Чим Вас, Тамаро Петрівно, вразив Київ?

Насамперед, архітектурними пам’ятками. Звісно, сам університет з його монументальним червоним корпусом. Згодом, вже під час навчання, викладачі. Цікавими були заняття з нової історії країн Європи і Америки, історії слов’янських народів, філософії; вражали спецкурси вільного вибору такі, як: психоаналіз, історія фашизму. Я пам’ятаю університетський академізм, що панував, він відчувався в інтелігентності викладачів, у їхньому науковому  викладанні, невимушеній атмосфері під час занять. 

Яким було студентство 80-х років?

Тогочасне студентство було без гаджетів й інтернету. Ми проводили часу бібліотеках до 23:00, а у вихідні та святкові дні відвідували парки, театри, музеї. І зараз із однокурсниками я підтримую тісні зв’язки. Кожні п’ять років ми організовуємо зустрічі, на які приїжджають майже всі. Узагалі, я дуже люблю Київ, завжди їду із задоволенням. Кожного разу  відвідую університет, відпочиваю на лавочках у парку імені Шевченка, милуюся навколишньою величчю, згадую…

З якого року починається «бердянський період» Вашого життя?

Із 1987 року починається моє життя в Бердянську й робота в Бердянському державному педагогічному  інституті. Пам’ятаю, як мене дружньо прийняли до своїх лав викладачі кафедри марксизму-ленінізму на чолі із завідувачем доцентом А. В. Морозом. Колеги С. Т. Рубан, А. П. Могильний, І. І. Ліпич, В. І. Дуденок, Б. Я. Бузов та Н. Г. Бузова завжди допомагали та ділилися досвідом.

Коли Ви почали викладати в інституті історію України як дисципліну?

У нашому інституті в 1990 році я одна із перших почала викладати Історію України, народознавство, етнографію. Було нелегко, не вистачало матеріалів та літератури; тому були поїздки до бібліотеки ім. Вернадського в Київ та ін. Але це цікаві навчальні дисципліни, які з великим задоволенням слухали студенти. Адже це було нове, це була нова історія нової України.

Розкажіть про своє повсякдення 90-х років?

Як і більшість викладачів того часу, я мешкала з сім’єю в гуртожитку. Незважаючи на перебої з опаленням, світлом, водою ми жили весело, допомагаючи один одному. Поряд зі мною мешкали викладачі з родинами.

Проживання викладачів у гуртожитку було типовим явищем?

Так. Викладачі чекали черги на окремі квартири, тому проживання в гуртожитку було звичайним. Дехто з них встиг отримати житло, а мене, як і більшість викладачів мого покоління, чекали нові умови життя вже після розпаду Радянського Союзу.

Скажіть відверто, як виживали в 90-ті?

У 90-ті роки, коли не платили заробітну плату, змушена була працювати в новоствореному Бердянському інституті підприємництва. Політика держави, на той час, давала змогу комерційним вишам навчати студентів за контрактом, чого не дозволяли  державним вишам. Міністерство освіти затримувало фінансування нашого інституту впродовж декількох років.

 

Чи була спокуса залишитися там, де стабільна заробітна плата?

Без перебільшень скажу – ні. Незважаючи на стабільну оплату в Бердянському інституті підприємництва, я завжди знала, що основною роботою в моєму житті був, є, залишається Бердянський державний педагогічний університет.

Розкажіть про Ваше особисте життя в ці роки.

У 1987 році  я  народила донечку Світланку. Незважаючи на дві роботи, щоденну підготовку до занять, оскільки дисципліни не дублювалися, я намагалася встигнути скрізь. Світланка навчалася в Бердянській спеціалізованій школі № 16 з поглибленим вивченням іноземних мов та одинадцять років відвідувала Народний хореографічний колектив «Сонечко» Центру Дитячої та юнацької творчості. За цей період ми з чоловіком Миколою освоїли професії костюмера, хореографа, декоратора (сміється Тамара Петрівна). Це роки молодості, це сміх дитини, безкінечні щоденні враження мої як матусі. Саме цьому періоду «гуртожитського життя» належать приємні моменти спілкування з людьми, які стали справжніми друзями. Це – Олена Бузова, Ольга та Ігор Харлани, Герман та Олена Колпакчі, Валентина Перегудова, Іван Ліпич, Роман та Оксана Дзвінки, Марина Міщук. Ці стосунки допомагають і в роботі, адже я маю не тільки друзів, а й надійну підтримку колег.

  

Ваш стаж роботи в університеті більше тридцяти років. Які дисципліни Ви викладали, які посади обіймали?

У різні роки викладала дисципліни «Історія України», «Історія політичних і правових вчень», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Правознавство» тощо. Працювала на посаді викладача кафедри, а після захисту кандидатської дисертації – доцентом кафедри, заступником відповідального секретаря приймальної комісії, заступником декана, деканом. Встигла отримати ще одну освіту – юридичну. Такі вимоги ставить переді мною час.

Назвіть тему Вашої кандидатської дисертації та де ви її захищали.

У 2008 році на засіданні спеціалізованої вченої ради Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ) я захистила кандидатську дисертацію з теми «Політика Української Центральної Ради щодо національних меншин (березень 1917 –квітень 1918 рр.)». Моїм науковим керівником став молодий вчений, доктор історичних наук Ігор Лиман. Своїми науковими досягненнями я завдячую саме йому.

У 2015 році Вас призначили на посаду декана соціально-гуманітарного факультету, а з 2016 року після реорганізації Ви очолили об’єднаний гуманітарно-економічний факультет. Ви пройшли через процедуру виборів?

Так, згідно із Законом України про вищу освіту, були вибори. Мене підтримала більшість викладачів, на той час, соціально-гуманітарного й факультету економіки та управління. Я вдячна колегам, які  проголосували за мене, адміністрації, ректору університету Ігорю Богданову. Разом ми працюємо на розвиток факультету й університету в цілому. Сьогодні гуманітарно-економічний факультет є одним з найпрестижніших факультетів університету. Я намагаюся продовжувати традиції попередніх очільників нашого факультету: професора К. О. Баханова, доцентів Г. В. Кашкарьова, В. А. Папанової.

Що вдалося зробити за останні роки на посаді декана?

Пишаюся тим, що зараз професорсько-викладацький колектив, деканат, студентство факультету – це команда однодумців. За останній період проведена величезна робота щодо формування іміджу факультету. Серед досягнень: успішна вступна кампаній 2018 року, збільшення ліцензованого обсягу за магістерськими програмами, проліцензовано магістратуру зі спеціальності «Право»; ми пройшли акредитацію магістратур за всіма спеціальностями. У в межах реалізації міжнародного проекту програми ERASMUS +, де БДПУ – єдиний український педагогічний університет серед учасників, ми успішно пройшли пілотну міжнародну акредитацію спеціальності «Історія та археологія». У нас заняття для студентів проводять запрошені іноземні спеціалісти. Щороку молодь не тільки нашого факультету, а й інших факультетів проходить практику в Туреччині. Уже багато років усі питання, пов’язані з організацією, бере на себе наш викладач доцент Г. В. Казачковська. Родзинкою факультету є археологічна практика в Ольвії та інших історичних місцях під керівництвом доцента В. І. Папанової. І це далеко не повний перелік наших здобутків. Вважаю, що маю надійну опору на факультеті в особі завідувачів кафедр професорів В. В. Крижка, І. І. Лимана, П. В. Захарченка, доцента Д. В. Каменського. Без спільної роботи всього колективу, всіх без винятку викладачів, співробітників і, звичайно, студентів, ніяких досягнень не було б.

Зараз у засобах масової інформації говорять про основну цінність, ідею, яка об’єднала б країну. Ви можете назвати ідею, основну цінність, яка об’єднала  колектив факультету?

У нас сьогодні досить великий колектив. За кількістю студентів після факультетів дошкільної, спеціальної та соціальної освіти, психолого-педагогічної освіти та мистецтв гуманітарно-економічний посідає третє місце. У нас навчається приблизно 800 студентів денної та заочної форм навчання. Але за кількістю спеціальностей, які ми пропонуємо за рівнем «бакалавр» і «магістр», ми їх випереджаємо. Більше 50 викладачів у нас забезпечують навчальний процес, із них 10 докторів наук. На мою думку, усіх нас об’єднує девіз «Я люблю БДПУ», запропонований ректором, професором Ігорем Богдановим, а основною цінністю на факультеті є студент. Студентський актив факультету пропонує і проводить багато заходів як в університеті, так і в місті. Я тісно співпрацюю з ними, вони молоді, креативні, сміливі, талановиті. Разом ми організовуємо історичні фестивалі, квести, брейн-ринги, літературні вечори, фестивалі студентського кіно та багато іншого. Студентська рада факультету – мій надійний помічник, моя «права рука». Дякую нашим студентам за розуміння й підтримку, за творчу роботу на благо факультету. І жодного дня не уявляю собі без Д. Кіосова, М. Оверченка, А. Шостак, А. Карпенка, В. Мяло, В. Вовчок та багатьох інших.

Чи вдається Вам оновлювати матеріально-технічну базу?

Так, без сучасного обладнання неможливий навчальний процес. З адміністрацією університету, особисто з ректором Ігорем Богдановим ми оновлюємо матеріально-технічну базу факультету: закупили сучасні мультимедійні установки, щороку здійснюємо поточний ремонт лекційних аудиторій, маємо свій комп’ютерний клас, закупили приладдя для навчальної археологічної лабораторії. Хочемо реалізувати ідею щодо оснащення аудиторії-зали судових засідань для студентів-юристів.

Наостанок, Тамаро Петрівно, без чого Ви сьогодні себе не уявляєте?

Досягненнями в роботі я пишаюся, поважаю свій колектив, зустрічаюся з друзями. А не уявляю я себе, і навіть жодного дня (думає), без посмішки онучки Машуні, якою пишаюся, яка є моєю великою втіхою.

Користуючись нагодою, вітаю Вас, Тамаро Петрівно, з ювілейним Днем народження! Бажаю міцного здоров’я, щастя, добробуту, успіхів. Хай Вам щастить щодня, а близькі Вам люди будуть завжди поряд!
 

Із ювіляркою розмовляла Марина Богданова,
доцент кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства

кандидат філологічних наук,
кореспондент «Університетського Слова»

 

   Ще на початку 2018 року Федерація грецьких товариств України оголосило конкурс серед міських, районних та сільських грецьких товариств за номінаціями "Найкраще товариство" та "Лідер національного руху 2018". Окрім заяви, грецьким товариствам України було запропоновано надати звіт та відео-презентацію  про свою роботу та досягнення в минулому році.
   На засіданні Ради Федерації 2 лютого ц. р. було оголошено переможців конкурсу. Найкращим товариством, яке зайняло І місце, було визнано Харківське міське грецьке товариство "Геліос" (голова – Катерина Шевченко), а найкращим лідером національного руху – голову Бердянського міського грецького товариства "Еллада" – Ірину Нагай – заступника декана з виховної роботи гуманітарно-економічного факультету БДПУ.
   Вітаємо!

«Університетське Слово»

 

Ірина Сергіївна Расторгуєва належить до тих щасливих людей, особистість яких завжди привертає увагу. У ній поєднано багато талантів: це і високий професіоналізм, завзятість і небайдужість; і добре серце; і ставлення до роботи, людей незалежно від їх статусу; бажання прийти на допомогу; уміння бачити найкраще та примножувати його; жіночність і вишуканість та надзвичайна відповідальність. Ірина Сергіївна вміє прикрасити будь-який захід своїми конструктивними ідеями, що надихають на творчість як студентів, так і колег. Особистість Ірини Сергіївни – це не лише високий професіоналізм, вражаюча ерудиція і компетентність, це ще й простота у спілкуванні, доброзичливість, щирість та відвертість.

В день народження хочеться згадати про видатні спортивні досягнення Ірини Сергіївни, адже спорт – це її перша професія і найбільше захоплення! Майстер спорту з баскетболу! Чемпіонка світу у складі збірної України (FIMBA)! За роки спортивної кар`єри виступала за клуби України та за кордоном. Захищала прапор України у складі молодіжної збірної. З 1997 по 2002р.р. гравець бердянського МБК «Чайка». Ірина Сергіївна, провівши кілька сезонів на вітчизняному паркеті, грала в чемпіонатах Польщі та Ізраїлю.

Ось деякі нариси ігрової кар'єри І.С. Расторгуєвої:

1997 – 2002 рр. – «Чайка» (Бердянськ)

2001 – 2002 рр. – "Динамо (Київ)

2002 – 2003 рр. – чемпіонат Польщі

2004 – 2007 рр. – чемпіонат Ізраїлю

2007 – 2008 рр. – «Чайка» (Бердянськ).

Вона, як свідчать колеги, є одним із найяскравіших гравців і кращих бомбардирів на чемпіонатах з баскетболу!

Нещодавно Ірина Сергіївна брала участь у Чемпіонаті Європи у складі збірної України з баскетболу серед ветеранів у категорії 40+, який відбувся у м. Марібор (Словенія) наприкінці червня 2018 року. Команда у своїй категорії посіла четверте місце!

Широким є коло й наукових інтересів Ірини Сергіївни: здоров’я людини, сучасні оздоровчі технології та їх впровадження в виховний процес вищої школи, спортивна медицина, фізична реабілітація, фізична культура, залучення молоді до здорового способу життя.

Але не тільки наукові, педагогічні та спортивні здобутки складаються у життєвий шлях. Ірина Сергіївна не лише талановитий педагог, відомий високопрофесійний спортсмен, вдома вона – гарна господиня, турботлива дружина, ніжна матуся.

Дивовижно, але окрім роботи та родини, лишається й час на себе! Ірина Сергіївна полюбляє подорожувати, має хобі, якому приділяє вільний час, це – приготування смачних страв!

Бажаємо Вам, шановна Ірино Сергіївно, реалізації всіх ідей і планів! Нехай удача супроводжує Вас, а в Вашому домі завжди панує добро, тепло, радість та благополуччя, оточують повага та ніжність. Нехай Ваші рідні тішать Вас своїм здоров'ям та успіхами!

Бажаємо Вам і Вашій родині міцного здоров’я, безмежної любові, невичерпної життєвої енергії та щастя!

 

 

 

З повагою

колектив кафедри основ здоров’я,

 фізичної реабілітації та екології

Світлини з архіву кафедри

31 січня 2019 р. Бердянський державний педагогічний університет відвідала делегація високопосадовців Європейського Союзу.

Делегацію очолив Петер Ваґнер, керівник Групи підтримки України при Єврокомісії. До складу делегації також увійшли представники низки департаментів Єврокомісії.

Візит до БДПУ став складовою поїздки місії ЄС Північним Приазов’ям, що має на меті оцінити ситуацію у зв’язку з ескалацією у Керченській протоці та Азовському морі, яка сталася 25 листопада 2018 року, та визначити механізми посилення підтримки регіону, ґрунтуючись на чинних програмах ЄС та європейських фінансових інституцій.

Відбулась зустріч делегації ЄС із керівництвом БДПУ, під час якої ректор Ігор Богданов познайомив гостей із досягненнями університету, а також із проблемами, що мають місце у зв’язку із ескалацією на Азовському морі та в цілому із бойовими діями на Сході. Була звернена увага на кілька проектів, зокрема, будівництво навчального корпусу загальною площею 8000 м2; проекту «Капітальний ремонт гуртожитку №1», включений до 3 пулу «Надзвичайної кредитної програми для відновлення України» за фінансування Європейського інвестиційного банку України; проектування та будівництво двох міні-котелень задля підвищення енерго- та теплоефективності використання навчальних приміщень і гуртожитку в опалювальний сезон, реалізація яких за підтримки ЄС могла б суттєво вплинути на покращення ситуації.

Крім того, в стінах БДПУ делегація ЄС провела зустріч із студентами університету та молоддю міста, під час якої відбулось відверте обговорення різноманітних соціальних і політичних питань.

Керівник Групи підтримки України при Єврокомісії Петер Ваґнер за результатами цієї зустрічі підкреслив, що на нього велике враження справили і сам БДПУ, і його студенти, які вражають своєю активністю, відкритістю та позитивним настроєм і є справжніми патріотами університету.

Ігор Лиман, координатор міжнародної діяльності БДПУ

Світлини Дмитра Бакарджиєва (Студклуб)

 

була організована Запорізьким обласним благодійним фондом «Гендер Зед» та проходила з 25 по 27 січня ц. р. в Запоріжжі.

   Тренінг був розрахований на діючих журналістів та журналісток, а також студентів та студенток відповідних факультетів старших курсів вищих навчальних закладів, у якому взяла участь і студентка третього курсу гуманітарно-економічного факультету Юлія Капустєнко (спеціальність «Середня освіта. Історія»).
   Триденна програма була насичена теоретичними та практичними частинами з таких тем:

Як проявляється сексизм у повсякденному житті та у ЗМІ?

Яку коректну лексику треба використовувати?

Гендерна дискримінація – це про що? Чому фраза «місце жінки на кухні» образлива?

Рух фемінізму, кого можна назвати феміністами/феміністками?

Яку шкоду наносить сексизм у ЗМІ?

Що треба знати про протидію гендерно-обумовленому насильству?

   Тренерами виступили психолог Олексій Ізотов, експертка з гендерної рівності Світлана Дубина та медіаекспертка Наталія Виговська.

   Учасники з усіх регіонів України проявляли неабияку майстерність у веденні дискусій та вміння порозумітися в командній роботі. Серед журналістів та журналісток виявилося чимало істориків за фахом. Ця Школа допомогла розібратися з основними гендерними поняттями, а також відпрацювати практичні навички щодо вживання коректної лексики.

«Університетське Слово»
(за матеріалами та світлинами гуманітарно-економічного факультету)

 

Гарно пройде рік, коли він розпочинається із зустрічі друзів. 17 січня цього року в рамках методичного об’єднання вихователів закладів дошкільної освіти мені довелося поспілкуватися з колегами, які підтримують впровадження інклюзивної освіти в систему дитячих садочків. Тема методичного семінару «Психолого-педагогічні умови становлення ціннісних орієнтацій дитини в сучасному соціопросторі»  передбачала розгляд  питань теоретичного й практичного характеру.

Інклюзивна освіта, як реальність, узгоджується із засадами демократичного суспільства – «суспільства для всіх», в яке включені всі: держава, громада, сім’я, дитина з особливими потребами і, звичайно, педагог. Отже, перед педагогом, як провідником змін, постають нагальні питання: як самому бути готовим до прийняття місії інклюзії, як навчати дітей з особливими освітніми потребами, надавати їм якісну освіту, сприяти соціалізації. І ми разом шукали відповіді на ці питання.

Жвавий інтерес викликала запропонована тема педагогічної дискусії «Становлення основ соціального інтелекту», що відображувала актуальні завдання соціалізації дитини з особливими освітніми потребами, форми первинної інтеграції, такі як центр розвитку дитини, консультпункт, лекотека, традиційні та, особливо, інноваційні методи роботи з дітьми. Підтримку отримав і рекомендований алгоритм формування основ соціального інтелекту дитини як здатності орієнтуватися в соціальному просторі, комунікувати, включатися до гри.

Отже, від того, наскільки ми, дорослі, переймаємося проблемами кожної дитини, професійно і творчо підходимо до їх розв’язання, залежить ефективність процесу інклюзивної освіти, формування нової філософії сприйняття людини з особливими потребами, виховання нового покоління українців, для яких інклюзія стане частиною толерантного світогляду.

Від методичного семінару отримали задоволення всі учасники методоб’єднання: організатори, вихователі та я.

Наталя Захарова,
доцент кафедри соціальної роботи
та інклюзивної освіти

Світлини з архіву автора

   Сьогодні, 29 січня, ректор БДПУ, професор Ігор Богданов, перший проректор, професор Ольга Гуренко та проректор з науково-педагогічної роботи, доцент Вікторія Ліпич в університетській конференц-залі провели першу в цьому семестрі чергову  вівторкову нараду з керівниками факультетів, підрозділів, завідувачами кафедр.

   Ігор Тимофійович, зокрема, коротко зупинившись на минулих здобутках, накреслив орієнтири майбутньої роботи в усіх сферах діяльності керівництва та колективу університету.

 

«Університетське Слово»

Світлини редакції

   Наприкінці минулого тижня студенти нашого університету, які входять до молодіжної ради Бердянська, відвідали ️ПАТ "Бердянські жниварки" JOHN GREAVES" ®️ (див. світлини).  Їм провели екскурсію підприємством, розповіли про теперішнє його життя та перспективи розвитку, про здобутки колективу…
   Мета цих відвідин – не тільки знайомство з потужностями виробництва, а й розширення співпраці між молодіжної радою та молодіжним рухом, який  зароджуються на підприємстві.
   Масштаби виробництва вразили гостей, але найбільше їх здивувала кількість молодих співробітників і студентів-практикантів на  підприємстві.

«Університетське Слово»
(за матеріалами Миколи Оверченка,
студента БДПУ, учасника екскурсії)

 

   Інформаційний ресурс "Освіта.ua" представив педагогічні виші, які зайняли найвищі місця в консолідованому рейтингу вищих навчальних закладів України 2018 року.

Приємно констатувати, що наш – Бердянський державний педагогічний університет – в десятці найкращих!

Пишаймося, бо ми – того варті!

«Університетське Слово»

Світлини з архіву редакції

мешканці Запорізької та Донецької областей провели спільну акцію – ланцюг єдності. На кордоні двох регіонів патріоти утворили живий ланцюг і символічно об’єднали Донбас із рештою України.

Майже півтисячі чоловік із Донецької та Запорізької областей провели урочистий мітинг та акцію – ланцюг єдності. Серед них –  волонтери,  громадські діячі, політики; не залишилися осторонь такої акції й студенти Бердянського державного педагогічного університету на чолі з головою профспілкового комітету, депутатом Бердянської міської ради Віталієм Лолою.  

«Траса Бердянськ-Маріуполь є стратегічним об’єктом державної ваги, яка виконує, в тому числі і оборонні функції. До лінії розмежування з ворогами України – всього 50 кілометрів. І саме тут ми маємо продемонструвати їм наше незламне прагнення до єдності і відтворення соборності усіх українських земель» – зазначив один із організаторів живого ланцюга.

«Символічно, що в День соборності ми зібрались на кордоні Запорізької і Донецької областей. Саме тут, в 14-му році  окупанти планували завершити перший етап свого наступу і встановити лінію розмежування. Та завдяки патріотизму і мужності українських військових, плани агресора не здійснились. Тому сьогодні більша частина міст Донецької області є мирними і вільними! Сьогоднішньою акцією ми в черговий раз демонструємо, що Україна єдина і неподільна!» – наголосив, зокрема, в своєму виступі депутат Запорізької обласної ради Микола Ільїн.

На мітингу з нагоди Дня соборності також пригадали українських військовополонених та політичних в’язнів, які сьогодні утримуються у російських тюрмах. Виважена дипломатія українських політиків та тиск міжнародного співтовариства зможуть сприяти звільненню українців з полону. 

На ділянці між в’їздом до Запорізької і Донецької областей, учасники акції утворили живий ланцюг, продемонструвавши, що розколоти Україну не вдасться нікому. Висновки зі 100-річної історії зроблено. Україна вистоїть і буде єдиною та неподільною!

Микола Оверченко,
студент БДПУ
учасник акції
кор. «УС»

Світлини з архіву автора

 

Сьогодні, 22 січня, відзначаємо сторіччя Дня Соборності України – возз'єднання ЗУНР та УНР. З цієї нагоди містами та селами держави проходять різні святкові заходи. Акція національної єдності бердянців пройшла в полудень на площі  Єдності, в якій взяли активну участь також студенти та викладачі університету на чолі з ректором, професором Ігорем Богдановим, проректором з науково-педагогічної роботи Вікторією Ліпич, головою профкому, депутатом Бердянської міської ради Віталієм Лолою; учні, студенти та педагогічні працівники економіко-гуманітарного коледжу БДПУ (див. світлини).

Взявшись за руки, патріоти міста в черговий раз продемонстрували силу єдності в ділах і помислах, в боротьбі за вільну та щасливу Україну…  

Нехай розум, воля й любов

До рідного краю

Нас гуртують і єднають

У війні, що нині маєм,

Щоб не лилась дальше кров…

У єдності – наша сила,

Що вже ворога косила

Не раз і не двічі,

Єднаймося, аби сміло,

Чесно глянути зуміли

Дітям й внукам в вічі…

 

  

 

«Університетське Слово»

Світлини редакції та з архіву коледжу