Мій найкращий університет, як я довго на тебе чекала…
Я декілька років мріяла, як буду кожен день входити в твої величні стіни, буду навчатися, спілкуватися, танцювати на твоїй сцені і отримувати від цього насолоду.
Але війна стала на заваді моєї мрії…
Ні, я стала студенткою, я відчуваю підтримку викладачів, одногрупників, ми спілкуємося і посміхаємося, але між нами завжди монітор. І так не вистачає дружнього рукостискання, гомону в аудиторіях, дзвоників на пару…
Коли я проходжу повз твої стіни, в мене розривається серце від болю і ненависті: хто ви такі, росіяни, чи люди ви взагалі? Чому ви вважаєте, що маєте право вирішувати чиюсь долю? Що ми вам зробили, що ви знищуєте наше життя? За що ви зламали мою мрію?! І мрії тисяч людей?!
Але моя віра в те, що ми зустрінемося в Бердянську, непохитна. Я кожен день уявляю, як ми будемо впізнавати один одного і радіти! Як ми зірвемо з флагштоку оту ганчірку, яку навіть наш бердянській вітер рве кожен день щосили. І над твоїми башточками, мій улюблений університет, замайорить наш прапор.
Це буде найщасливіший день у моєму житті: День Перемоги, День зустрічі з університетом!
Це вже скоро, треба зібрати всю волю в кулак і трішки почекати.
Вірю в Україну, вірю в ЗСУ! БДПУ в моєму серці!
Студентка 1 курсу ФДССО
