День: 26.02.2016

Нельсон Мандела колись сказав: «If you talk to a man in a language he understands, that goes to his head. If you talk to him in his language, that goes to his heart» («Якщо ви розмовляєте з людиною мовою, яку вона розуміє, ви звертаєтесь до розуму. Якщо ви спілкуєтесь з нею її рідною мовою, тоді звертаєтесь до серця»). Складно не погодитися з цією мудрою думкою, адже знання іноземних мов і вміння ними користуватися у сучасному глобалізованому світі апріорі є ознакою високого рівня професіоналізму та культурного розвитку особистості. Тим більше зростає актуальність цих знань у нашій країні, яка впевнено інтегрується до європейського економічного, культурного і науково-освітнього простору й будує імідж інтелектуальної та духовної держави.

Кафедра іноземних мов і методики викладання є одним з найдавніших навчальних підрозділів БДПУ. Упродовж своєї понад 60-річної історії вона плекає традиції якісної філологічної освіти та популяризації професійного вивчення іноземних мов, зокрема англійської, німецької, французької. Колектив кафедри активно співпрацює з найкращими вишами України і Європи, Корпусом Миру і Regional English Language Office при Посольстві США в Україні, центром німецької культури «Freundschaft» і, звісно, з міськими загальноосвітніми закладами.

Так, з метою профорієнтації доценти кафедри іноземних мов і методики викладання БДПУ Оксана Халабузар і Богдана Салюк відвідали фестиваль англомовних країн «Англійська долає кордони», що відбувся 25 лютого 2016 року в ЗОШ №11. Цей фестиваль відкрив загальноміський проект «Рік англійської мови у Бердянську: крок за кроком!», а його організаторами виступили Відділ освіти виконавчого комітету Бердянської міської ради та Бердянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11. Учасники цього чудового дійства – учні всіх загальноосвітніх шкіл та гімназій нашого міста – презентували англомовні країни світу через їхні культурні традиції, історію, географію. Завдяки головним героям фестивалю – найкращому детективу світу Шерлоку Холмсу та його вірному товаришу доктору Ватсону – гості змогли помандрувати таким країнами, як Великобританія (ЗОШ №11), США (ЗОШ №2, ЗОШ №7), Канада (гімназії №2 і №3), Австралія (ЗОШ №1, НОК №1), Індія (гімназія №1 «Надія», БМЛ), ПАР (БСШ №16, ЗОШ №6), Шрі-Ланка (ЗОШ №9), Ямайка (ЗОШ №20), Філіппіни (ЗОШ №3, ЗОШ №13), Сінгапур (ЗОШ №4), Ірландія (ЗОШ №5).

Маленькі ірландські лепрекони, ковбої з Дикого Заходу, Шекспірівські Ромео і Джульєтта, південноафриканське левенятко, актори індійського Боллівуду своїми виступами ніби перенесли глядачів фестивалю до рідних країн, заворожили піснями і танцями. Австралійці та канадці принадили всіх присутніх розповідями про прекрасну і життєдайну природу країн кенгуру і кленового листочка. Нікого не залишила байдужим і чарівна та, водночас, трагічна легенда про походження Островів Сестер у Сінгапурі. А от поринути в екзотичні краєвиди і культуру Шрі-Ланки, Ямайки та Філіппін допомогли завжди гостинні острів’яни.

Тож, завдяки талановитим учням, їхнім педагогам і організаторам фестивалю переконуємося, що володіння англійською мовою дійсно здатне подолати кордони між націями і державами, допоможе представити і поділитися культурною та історичною спадщиною власної країни з цілим світом, адже насправді лише розмаїття об’єднує.

Богдана Салюк,
доцент кафедри іноземних мов
і методики викладання

До 145-річчя від дня народження Лесі Українки

Коли Іван Франко на зламі ХІХ та ХХ сторіч назвав Лесю Українку «мало не єдиним чоловіком в українській літературі», тоді декому це могло видатись не більш ніж красивою «фігурою мови», навмисним перебільшенням. Проте за час, що відтоді минув, стало цілком очевидним: це — лише констатація реального факту, не більше. На тлі отої «м’якої сентиментальності» (якщо не сльозливості), дитинячого, інфантильно-пестливого ставлення до життя, що його Лариса Петрівна Косач з гіркотою бачила у багатьох сучасників-малоросів за своїм світоглядом, творчість, доля й вчинки нашої Лесі були, є зараз й надовго залишаться вражаючим прикладом геніальної тендітної незламності. Вражаючим прикладом перемоги сили духу над важкими життєвими обставинами, над «природним» прагненням жити спокійно та говорити людям те, що їм приємно чути, те, чого від тебе чекають, але що є, по суті, рабською брехнею.

Чого може нас навчити сьогодні Леся? Коротко означимо головне. Бути рабом — це найбільша ницість, найглибша моральна прірва, це — вирок, без надії, людині й нації в цілому. (Так, Леся закликала: «Без надії таки сподіватись!» — але це були слова абсолютно внутрішньо вільної людини, до рабів вони не мають жодного стосунку.) Що треба, аби зробити перший крок до звільнення? Зрозуміти, що ти, твій народ є «несвободним», є скутим — політичними, духовними або соціальними путами або часто усім цим разом, — як це з ранніх років відчула Леся, з гнівом написавши вогняні рядки: «slavus-sclavus» («слов’янин-раб»). Леся Українка довела, що голосні промови про волю самі по собі нічого не важать — починати треба особисто з себе, і важливі конкретні вчинки, справи, дії, а не скигління, скрушні зітхання, сльози (що змінять сльози там, «де навіть крові мало»? Ось питання питань).

 

   «Хто звільниться сам — той вільним буде; як звільнить хтось кого — в неволю забере». Нам всім конче потрібно буквально напам’ять вивчити цей Лесин вислів — воістину змістовніший, аніж сотні формул «мудрих» політиків. Свобода виборюється (не декларується!) лише власними силами; сподіватися на щось інше — то, в кращому разі, наївна ілюзія. Не можна не згадати й про те, що Лариса Петрівна ніколи не вірила (і цілком справедливо) у «визвольні» можливості озлобленого, люмпенізованого натовпу (не плутати з народом!), воліючи писати й думати про справжніх «аристократів духу». Вона й сама абсолютно повною мірою була такою аристократкою; важливо, що гранично ясно усвідомлюючи свою національну ідентичність (обраний нею творчий псевдонім був цілком органічним), ця дворянка за походженням (!) свідомо присвятила життя справі політичного, культурного та соціального звільнення рідного народу. Народу, який знала краще, аніж легіон «реєстрових патріотів». Народу, який вона йменувала так: «Дитя сліпеє зроду» — і понад усе хотіла, щоб він став зрячим, а отже, і мужнім. Народу, історію якого вона блискуче й досі неперевершено вписала в контекст всесвітньої історії.

Ларисі Петрівні доля відвела лише 42 роки життя. Але про таких людей важко сказати «була…». Знамените гасло Майдану Гідності «Рабів до раю не пускають» є, поза сумнівом, Лесиним за своїм духом.

Ігор СЮНДЮКОВ,
«День»
(із сайту:?http://www.day.kiev.ua/uk/
article/kultura/geniy-tenditnoyi-nezlamnosti).  

25 лютого  Бердянському краєзнавчому музею археологічна експедиція Бердянського державного педагогічного університету передала на постійне зберігання артефакти, розкопані в курганах №6 і №7 епохи бронзи – курганний могильник №2701 біля с. Дмитрівка Бердянського району Запорізької області. Начальник експедиції – кандидат історичних наук, доцент БДПУ  Валентина Папанова, заступник начальника – аспірант кафедри історії України БДПУ Арсеній Голик.

Музейна колекція в кількості 54 одиниць поповнилася цікавими знахідками: ліпні судини, намисто з кістяними прокладками, бронзові підвіски, кам'яна сокира-молоток, астрагали, кам'яні розтиральники… різних культур.

 Курганний могильник №2701 досліджувався протягом трьох років і на сьогоднішній день повністю розкопаний. Всі ці роки розкопки проводилися на кошти орендаря землі приватного підприємця Леоніда Клещунова.

Розкопані раніше знахідки взято на державний облік і зберігаються в фондах музею. Після наукової обробки та державної реєстрації прийняті сьогодні музейні експонати жителі й гості міста зможуть побачити на спільній (БДПУ і краєзнавчий музей) стаціонарній виставці.

«Університетське Слово»
(за матеріалами та світлинами зі сторінкив Facebook:

https://www.facebook.com/Бердянский-Краеведческий-Музей-835665773153311/).